Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 686/7781/13-ц
провадження № 61-30632св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 25 січня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ВАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 5 888,30 грн із сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 24 січня 2008 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що його заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», тарифами складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві від 25 січня 2007 року.
Позичальник належним чином свої зобов'язання за договором не виконував, тому станом на 14 березня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 25 716,34 грн, у тому числі: за кредитом - 2 128,22 грн, за відсотками за користування кредитом - 7 334,91 грн, пеня - 14 552,43 грн, штраф - 500 грн (фіксована частина) і 1 200,70 грн (процентна складова). Зазначену заборгованість банк просив стягнути з відповідача.
На підставі викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 716,34 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 травня 2017 року (в складі судді Салоїд Н. М.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем у суді першої інстанції, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
У матеріалах справи відсутні докази, що позивач підписав та погодився на додані до позовної заяви умови кредитування, відповідно до яких строк позовної давності збільшено до 50 років.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в позові про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 21 березня 2010 року до 16 грудня 2010 року та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по відсотках за користування кредитом за період з 21 березня 2010 року до 16 грудня 2010 року у розмірі 1 947,33 грн.
У решті вимог про стягнення відсотків, пені, штрафів рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 41,19 грн.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що банком у межах трирічного строку позовної давності пред'явлено вимоги про стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором за період з 21 березня 2010 року до 16 грудня 2010 року у розмірі 1 947,33 грн.
Щодо решти вимог про стягнення відсотків, пені, штрафів, вони пред'явлені позивачем з пропущенням строку позовної давності.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 2 128,22 грн та закрито провадження у справі в цій частині.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на підставі судового наказу № 2н-4585/07 від 25 жовтня 2007 року, виданого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість кредитом (тіло кредиту) в розмірі 4923,58 грн.
У зв'язку з тим, що судовий наказ набрав законної сили і на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 січня 2008 року прийнятий до примусового виконання, рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 2 128,22 грн підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що оскільки ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 03 жовтня 2017 року скасовано судовий наказ від 25 жовтня 2007 року Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, то оскаржувана ухвала апеляційного суду як така, що була постановлена з урахуванням цього судового наказу також не може бути залишена без змін.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2017 рокуПАТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що, підписавши заяву на отримання кредиту, позичальник погодився на умови та правила надання банківських послуг, тому вони є обов'язкові до виконання сторонами.
Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань.
Банк надав обґрунтований розрахунок, який підтверджує заборгованість відповідача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 січня 2007 року ОСОБА_1 підписав анкету позичальника, відповідно до якої він отримав у ВАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», кредит у розмірі 5 888,30 грн із сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 12 місяців до 24 січня 2008 року.
Умовами укладеного між сторонами договору також передбачено сплату щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 94,21 грн та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 535,30 грн.
Сторони цього правочину погодили, що погашення заборгованості здійснюється щомісяця у період сплати, за який приймається період з 25 до 30 числа кожного місяця. Позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у розмірі 617,84 грн для погашення заборгованості за кредитом.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з моменту укладення кредитного договору останній платіж вніс до травня місяця 2007 року, більше платежів на погашення кредиту не здійснював.
25 жовтня 2007 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької областівидав судовий наказ № 2н-4585/07, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», заборгованість за кредитом в сумі 4923,58 грн за вказаним кредитним договором та 40,50 грн судових витрат.
В установленому ЦПК України порядку судовий наказ був виданий стягувачеві і пред'явлений ним до виконання, постановою державного виконавця від 24 січня 2008 року відкрито виконавче провадження.
Відповідач в суді першої інстанції, заперечуючи проти позову, заявив про застосування строку позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала апеляційного суду зазначеним вище вимогам закону відповідає в повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в зв'язку з невиконанням позичальником умов договору банк в вересні 2007 року звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо дострокового повернення ОСОБА_1 частини позики, що залишилася та сплати процентів, комісії та пені станом на 26 вересня 2017 року, відповідно змінивши строк виконання основного зобов'язання.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, вказував, що відповідно до пункту 1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг строк позовної давності визначено у 50 років.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У заяві позичальника від 25 січня 2007 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, а наявні у матеріалах справи Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не містять підпису позичальника.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив положення щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах.
Таким чином, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (частина шоста статті 81).
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Отже, безпідставними є доводи ПАТ КБ «ПриватБанк», що сторони кредитного договору погодили строк позовної давності - 50 років.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату (щомісячний платіж) з метою погашення заборгованості за кредитом, який наданий на 12 місяці - до 24 січня 2008 року.
Таким чином, до спірних правовідносин застосовується встановлена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність у три роки в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом і встановлена статтею 258 ЦК України спеціальна позовна давність в один рік в частині вимог про стягнення неустойки.
Вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 4923,58 грн, з них: 4180,78 грн - заборгованість за кредитом, 428,83 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 282,63 грн заборгованість зі сплати комісії, 31,34 грн - пеня, шляхом звернення до суду у вересні 2007 року із заявою про видачу судового наказу банк пред'явив у межах заявленої позовної давності.
25 жовтня 2007 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької областівидав судовий наказ № 2н-4585/07, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», заборгованість за кредитом та 40,50 грн судові витрати.
Таким чином, враховуючи вказане, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення основної заборгованості (тіла кредиту) в розмірі 2128,22 грн та закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення розгляду справи судами попередніх інстанцій). Апеляційний суд врахував, що на підставі частини першої статті 95 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення розгляду справи судами попередніх інстанцій) судовий наказ є особливою формою судового рішення.
З урахуванням зазначеного, наявні підстави для залишення ухвали апеляційного суду без змін, оскільки на момент її постановлення судовий наказ Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2007 року не був скасований та був пред'явлений банком до виконання.
Доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі про скасування ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 03 жовтня 2017 року судового наказу від 25 жовтня 2007 року Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області не можуть бути підставою для скасування ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року, оскільки на момент її постановлення судовий наказ не був скасований. Зазначені обставини за наявності визначених ЦПК України умов можуть бути підставою для перегляду цієї ухвали апеляційного суду в порядку статті 423 ЦПК України за нововиявленими обставинами.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська