Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 706/312/16-ц
провадження № 61-32718св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 30 травня 2017 року у складі судді Олійника М. Ф. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство «комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило найменування на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 01 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 7 100 грн із терміном повернення, що відповідає строку дії картки, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 33 658 грн 43 коп. за кредитним договором, яка складається з: 7 052 грн 65 коп. - заборгованість за кредитом; 22 389 грн 42 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 137 грн 39 коп. - пеня та комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 578 грн 97 коп. - штраф (процентна складова).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 30 травня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 579 грн 46 коп. У частині позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 2 078 грн 97 коп. відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору з боржника на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором. Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором було б порушенням вимог статті 61 Конституції України, тому відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 2 078 грн 97 коп.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 30 травня 2017 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню, ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просив скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та зупинено виконання рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 30 травня 2017 року до закінчення виконання касаційного провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
01 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б вказували на видачу банком ОСОБА_1 кредиту у розмірі 7 100 грн. Крім того, строк дії картки закінчився більше ніж три роки тому і вона була вилучена у нього банком, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 серпня 2007 року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 000 грн (надалі, 02 серпня 2013 року кредитний ліміт був збільшений до 7 100 грн (а.с. 45) у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Договір складається із заяви клієнта, пам'ятки клієнта, умов та правил надання банківських послуг, (далі - Умови) правил користування платіжною карткою та тарифів банку (а.с. 11).
Підписана ОСОБА_1 заява разом із вказаними документами становить між банком та клієнтом договір, про що зазначено у заяві, яку підписав ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 9.12 Умов, договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання (а.с. 15).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 січня 2016 року становить 33 658 грн 43 коп., яка згідно з наданим банком розрахунком складається з: 7 052 грн 65 коп. - заборгованість за кредитом; 22 389 грн 42 коп. -заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 137 грн 39 коп. - пеня та комісія; 500 грн штраф (фіксована частина); 1 578 грн 97 коп. - штраф (процентна складова) (а.с. 7-9).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором є порушенням вимог статті 61 Конституції України. Тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 2 078 грн 97 коп.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов
та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в згаданому випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 01 серпня 2007 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками - поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (13 вересня 2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (жовтень 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Вказане не враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» 22 389 грн 42 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом; 2 137 грн 39 коп. пені та комісії, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача щодо їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 01 серпня 2007 року, оскільки витяг з Умов, який викладений на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
З наведених підстав, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скаргиОСОБА_1 про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 22 389 грн 42 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом; 2 137 грн 39 коп. пені та комісії, відмовивши в задоволенні позовних вимог у цій частині.
Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позовна давність у спірних правовідносинах не може бути застосована внаслідок переривання перебігу позовної давності у зв'язку з вчиненням відповідачем ОСОБА_1 дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, зокрема, погашення заборгованості за кредитом 06 листопада 2015 року в сумі 12 грн 61 коп., а перед цим 09 серпня 2014 року - в сумі 200 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з банківської картки.
Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми неповернутого кредиту у розмірі 7 052 грн 65 коп.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до статті 410 ЦПК України ухвалу суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача 7 052 грн 65 коп. непогашеного тіла кредиту залишити без змін.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 30 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 вересня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2007 року, а саме: 22 389 грн 42 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 137 грн 39 коп. - пеня та комісія, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.
Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 вересня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2007 року у розмірі 7 052 грн 65 коп. за тілом кредиту, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк