Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 133/1532/15-ц
провадження № 61-8793св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_4 ,
відповідачі: Держава України в особі Відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області, Регіонального сервісного центру у Вінницькій області,
представники Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області: Калинчук Сергій Ігорович, Заводнюк Ірина Миколаївна ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 травня 2016 року у складі судді Сєчко В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Луценка В. В., Стадника І. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області (далі - ВДВС Козятинського МУЮ у Вінницькій області), Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області (далі - Відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Вінницькій області), Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області), прокуратури Вінницької області, Регіонального сервісного центру у Вінницькій області про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії,
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 червня 2009 року він на підставі довідки-рахунку № 009444 придбав у приватного підприємства «Ізіда-ОВ» (далі - ПП «Ізіда-ОВ») автомобіль Daimler-Chrysler Mersedes-Benz 109 CDI, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 . За купівлю вказаного автомобіля ним було сплачено на рахунок ПП «Ізіда-ОВ» 76 800 грн.
31 травня 2012 року його викликано до ВДВС Козятинського МУЮ у Вінницькій області, де було вручено постанову про відкриття виконавчого провадження від 18 травня 2012 року. Вказана постанова державного виконавця була винесена з метою примусового виконання постанови Староміського районного суду м. Вінниці від 17 лютого 2012 року.
Відповідно до постанови Староміського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2012 року ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 352 МК України (2002), та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді конфіскації в дохід держави ряду транспортних засобів, в тому числі належного йому на праві власності вищезазначеного автомобіля.
У вказаній постанові Староміського районного суду м. Вінниці від 17 лютого 2012 року, зокрема зазначено, що згідно виділених матеріалів із кримінальної справи встановлено, що, працюючи на посаді декларанта ПП «Ізіда - ОВ», ОСОБА_5 в період з 25 вересня 2009 року по 08 грудня 2009 року подала до митного контролю та митного оформлення у Вінницьку митницю товаросупровідні документи на ряд автомобілів, не перевіривши дійсність документів, необхідних для митного оформлення, чим вчинила дії, спрямовані на переміщення транспортних засобів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу як підстави для переміщення документів, що містять неправдиві дані.
31 травня 2012 року державним виконавцем ВДВС Козятинського МУЮ у Вінницькій області складено акт опису й арешту майна, відповідно до якого зазначений автомобіль був переданий йому на відповідальне зберігання.
18 травня 2012 року державним виконавцем ВДВС Козятинського МУЮ у Вінницькій області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою було накладено арешт на вказаний автомобіль.
29 жовтня 2012 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Вінницькій області винесено постанову про розшук майна боржника, згідно з якою вказаний автомобіль було оголошено в розшук.
07 листопада 2012 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Вінницькій області винесено постанову про припинення розшуку майна боржника у зв'язку із встановленням місця знаходження вказаного автомобіля.
22 серпня 2013 року державним виконавцем Відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Вінницькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. У вказаній постанові зазначено, що призначений аукціон з реалізації спірного автомобіля не відбувся у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців, а тому вказаний автомобіль було знято з реалізації.
04 липня 2013 року на адресу Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Вінницькій області від прокуратури Вінницької області надійшов лист про вирішення питання щодо передачі вказаного автомобіля на баланс прокуратури Вінницької області для подальшого використання у службовій діяльності.
08 липня 2013 року комісією одноголосно прийнято рішення щодо безоплатної передачі вказаного автомобіля прокуратурі Вінницької області та складено акт про безоплатну передачу товарно-матеріальних цінностей від 08 липня 2013 року.
Враховуючи вищевикладене просив суд витребувати у прокуратури Вінницької області та передати йому у власність автомобіль Daimler-Chrysler Mersedes-Benz 109 CDI, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 та зобов'язати Регіональний сервісний центр у Вінницькій області перереєструвати на нього вказаний автомобіль.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, транспортний засіб було переміщено на територію України з порушенням митних правил, а тому відповідно до положень Митного кодексу України вказаний автомобіль підлягає конфіскації, при цьому, конфіскація транспортного засобу застосовується незалежно від того, чи є цей транспортний засіб власністю особи, яка вчинила правопорушення. Також зазначається, що правомірність конфіскації автомобіля була предметом розгляду судів цивільної та адміністративної юрисдикцій, які відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема, про визнання права власності на автомобіль з підстав добросовісності його набуття, зняття з нього арешту, визнання протиправними дій державного виконавця і скасування його рішення.
Конфіскацію вказаного автомобіля та його реалізацію було проведено Державною виконавчою службою України у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2012 року № 985 «Про затвердження Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби».
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 травня 2016 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
Відповідно до Розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 червня 2019 року № 475/0/226-19 та Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що статтею 8 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Зазначається, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, а тому відповідно до цивільного законодавства конфіскація майна не може бути застосована до особи, яка не вчинила правопорушення, оскільки це суперечить приписам статей 8, 41 Конституції України та частині першій статті 354 ЦК України.
Також вказує, що 12 вересня 2009 року він звернувся до Козятинського МРЕВ із заявою № 1663, у якій просив виконати перевірку спірного автомобіля за всіма електронними обліками Державтоінспекції. При проведенні вказаної перевірки якихось порушень виявлено не було, а тому він не міг передбачити, що на підставі будь-якого нормативно-правового акта він в подальшому може бути позбавлений права власності на автомобіль.
Крім того, положення статей 322, 326, 352 МК України стосовно того, що конфіскація товарів, які є безпосередніми предметами порушення митних правил, застосовуються незалежно від того, чи є ці товари власністю особи, яка вчинила правопорушення, не можуть вважатися «передбачуваним» законом в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а таке втручання в право власності як конфіскація з боку Держави України в особі відповідачів не може вважатися законним.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. У даній справі, виходячи із характеру спірних правовідносин, встановлених обставин і застосованих норм права, вбачається невідповідність заходу втручання держави в його право власності критеріям втручання в право особи на мирне володіння майном.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2016 року Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області подало заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що мотиви і підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які зазначені в касаційній скарзі, є безпідставними. Вказує, що рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 вересня 2012 року у справі № 209/2058/12, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про зняття арешту та визнання за ним права власності. Набуте законної сили рішення є одним із доказів законності проведених державним виконавцем дій примусового характеру у виконавчому провадженні, зокрема, у проведенні опису і арешту предмета конфіскації, та подальших його дій щодо його вилучення у зберігача з метою передачі на примусову реалізацію.
Також зазначається, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року у справі № 2а/0270/5706/12, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним дій ВДВС Козятинського МУЮ у Вінницькій області щодо опису і арешту, вилучення і незаконного переміщення вказаного автомобіля, а також зобов'язання повернення належного позивачу транспортного засобу відмовлено.
Зазначене підтверджує законність проведених державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на виконання вимог виконавчого документа, спростовує факт порушення законного права чи інтересу ОСОБА_1 по відношенню до об'єкта конфіскації, а також надає правову оцінку діям державного виконавця, визначаючи їх законними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 червня 2009 року ОСОБА_1 на підставі довідки-рахунку № 009444 придбано автомобіль Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 у ПП «Ізіда - ОВ», м. Вінниця (а. с. 9).
Даний автомобіль було взято на облік в МРЕВ Козятинського району Вінницької області з видачею ОСОБА_1 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а. с. 11, 12, 13).
Постановою Староміського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2012 року ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні правопорушення, що передбачене статтею 352 МК України (переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю) та застосовано до неї стягнення у вигляді конфіскації в дохід держави 91 автомобіля, в тому числі і автомобіля Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI, 2005 року випуску, кузов номер НОМЕР_5 .
ОСОБА_5 працюючи на посаді декларанта ПП «Ізіда-ОВ», подала до митного контролю та митного оформлення у Вінницьку митницю, документи переміщення 91 транспортного засобу загальною митною вартістю 6 295 475,90 грн., в тому числі автомобіля Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI, 2005 року випуску, кузов номер НОМЕР_5 , через митний кордон України, з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу як підстави для переміщення документів, що містять неправдиві дані (а. с. 25-37).
Постановою державного виконавця ДВС Козятинського МУЮ у Вінницькій області від 18 травня 2012 року ВП №32657055 відкрито виконавче провадження про конфіскацію в дохід держави автомобіля Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI, 2005 року випуску, який знаходився на відповідальному зберіганні в ОСОБА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 14).
Постановою від 18 травня 2012 року державного виконавця ДВС Козятинського МУЮ Вінницької області накладено арешт на зазначений автомобіль як на речовий доказ по справі про адміністративне правопорушення, боржником по якій є ОСОБА_5 та заборонено ОСОБА_1 здійснювати відчуження вищевказаного майна (а. с. 15).
31 травня 2012 року складено акт опису й арешту майна, зокрема, автомобіля Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI, 2005 року випуску, який був переданий позивачу з попередженням останнього про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна (а. с. 23-24).
29 жовтня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про розшук зазначеного автомобіля (а. с.18), а 07 листопала 2012 року розшук припинено у зв'язку із встановленням місця його знаходження.
04 липня 2013 року на адресу відділу ДВС надійшов лист №13/2-16 від прокуратури Вінницької області про вирішення питання щодо передачі автомобіля Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI, 2005 року випуску, кузов номер НОМЕР_5 , на баланс прокуратури Вінницької області для подальшого використання у службовій діяльності (а. с. 21).
08 липня 2013 року комісією прийнято рішення щодо безоплатної передачі вищевказаного автомобіля прокуратурі Вінницької області, про що складений акт про безоплатну передачу товарно-матеріальних цінностей від 08 липня 2013 року (а. с. 21, 47-48), а 22 серпня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а. с. 21).
Рішенням Козятинського міськрайонного суду від 09 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 вересня 2012 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до державного виконавця ВДВС Козятинського МУЮ у Вінницькій області Аніцької Ю. В., податкової інспекції в м. Вінниці про визнання права власності на автомобіль Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI, 2005 року випуску, кузов номер НОМЕР_5 , та у знятті арешту з зазначеного автомобіля (а. с. 53-58).
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 вересня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 серпня 2012 року залишено без змін.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області та ВДВС Козятинського МРУЮ щодо опису і арешту майна, а також зобов'язання повернути йому транспортний засіб (а. с. 59-72)
На час розгляду справи спірний автомобіль перебуває у власності прокуратури Вінницької області, де і використовується.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Пунктом 3 статті 322 МК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення, серед яких, конфіскація товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.
Частиною другою, третьою статті 326 МК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 322 цього Кодексу, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення. Конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, що визначаються цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно зі статтею 352 МК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскацію цих товарів, а також конфіскацію товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками) та транспортних засобів, що використовувалися для переміщення товарів через митний кордон України.
Судами встановлено, що постановою Староміського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2012 року ОСОБА_5 , яка працювала на посаді декларанта ПП «Ізіда-ОВ», визнано винною у вчиненні правопорушення, що передбачено статтею 352 МК України (переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України, з приховуванням від митного контролю) та застосовано до неї стягнення у вигляді конфіскації в дохід держави 91 автомобіля, в тому числі і автомобіля Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI, 2005 року випуску, кузов номер НОМЕР_5 .
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що транспортний засіб було переміщено на територію України з порушенням митних правил, а тому відповідно до положень МК України були наявні підстави для конфіскації вказаного автомобілю. Вказане стягнення було застосовано за рішенням суду, тобто на підставі постанови Староміського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2012 року. При цьому, та обставина, що транспортний засіб належав на праві власності ОСОБА_1 ніяким чином не може вплинути на переоцінку законності застосування конфіскації, оскільки остання повинна вживатися незалежно від того, чи є цей транспортний засіб власністю особи, яка вчинила правопорушення.
Крім того рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 вересня 2012 року у справі № 209/2058/12, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про зняття арешту зі спірного автомобіля та визнання за ним права власності на вказаний автомобіль, оскільки транспортний засіб, який придбав позивач у ПП «Ізіда-ОВ» є контрабандним товаром, ввезеним на територію України незаконно і незаконність ввезення даного автомобіля на територію України встановлена судом.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року у справі № 2а/0270/5706/12, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним дій ВДВС Козятинського МУЮ у Вінницькій області щодо опису і арешту, вилучення і незаконного переміщення вказаного автомобіля, а також зобов'язання повернення належного позивачу транспортного засобу відмовлено. Суди виходили з того, що постановою Староміського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2012 року чітко зазначено майно, яке підлягає конфіскації, дії державного виконавця спрямовані виключно на примусове виконання рішення суду.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Аналогічні положення містяться у частині четвертій статті 82 ЦПК України.
Посилання ОСОБА_1 щодо порушення статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод внаслідок того, що втручання в його право власності, є необгрунтованими.Так, відповідно до вищезазначеної норми кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для сплати податків чи інших зборів або штрафів. При цьому конфіскація транспортного засобу ОСОБА_1 була застосована на підставі постанови Староміського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2012 року відповідно до вимог статей 322, 326. 352 МК України. Останні на час їх застосування відповідали вимогам «доступності», оскільки текст МК України з подальшими змінами було офіційно оприлюднено, що створювало можливості для ознайомлення з ним будь-якої зацікавленої особи, й «передбачуваності», виходячи з того, що в частині другій статті 326 МК України наявна імперативна вказівка щодо незалежності використання даного стягнення від приналежності товару до власності порушника. Оскільки конфіскація транспортного засобу була здійснена під час виконання функції контролю за дотриманням законодавства, що гарантує законність переміщення товару через митний кордон України, остання може розглядатися з позиції Європейського суду з прав людини як така, що здійснена відповідно до загального інтересу, який полягає в забезпеченні дотримання публічного порядку та захисті економічних інтересів України (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сілдедіс проти Польщі» (Sildedzis v. Poland, № 45214/99, § 50), ухвала у справі «Хонекер та інші проти Німеччини» (Honecker and Others v. Germany (partly) (dec.), № 54999/00, 53991/00).
Враховуючи викладене, необхідно зазначити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, § 61, ECHR 1999-VII).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), N 52854/39, § 52, ECHR 2003-IX).
Крім того, посилання у касаційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» є безпідставними, оскільки у вказаному рішенні не надавалась оцінка застосування норм матеріального права щодо конфіскації предмета, ввезеного з порушенням митних правил, а вимоги особи були задоволені частково, у зв'язку із порушенням основоположного принципу юридичної визначеності, оскільки остаточну судову постанову було переглянуто і скасовано, єдиною причиною була необхідність перегляду справи заявника у світлі іншого закону, а це означає, що такий перегляд був замаскованим оскарженням. (див. справу «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, № 24465/04, § 37).
Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що позивачем обрано ефективний спосіб правового захисту свого порушеного права, а саме витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки вказаний спосіб захисту, який передбачено статтею 387 ЦК України, застосовується лише у тому випадку, коли власник позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном, тобто коли це майно незаконно вибуло з його володіння. Натомість, у справі, яка переглядається, відсутні підстави для витребування транспортного засобу від прокуратури Вінницької області, тому що прокуратурою майно набуто у спосіб, передбачений законом, а ОСОБА_1 позбавлено права власності на вказаний автомобіль на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, тобто останній вже не є власником транспортного засобу.
Натомість ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду з позовом до ПП «Ізіда-ВО» про відшкодування збитків, завданих придбанням транспортного засобу, який через неправомірні дії працівника ПП «Ізіда-ВО» було переміщено через митний кордон України з порушенням вимог щодо його належного митного оформлення.
Відповідно до статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович