Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 757/43184/16-ц
провадження № 61-1567св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року у складі судді Підпалого В. В., та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовано тим, що 30 вересня 2013 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав у позику грошові кошти в розмірі 370 342,15 грн на строк з 30 вересня 2013 року до 25 грудня 2013 року. Відповідно до пункту 2.2 цього договору позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406, 67 грн; 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн, 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн, 25 грудня 2013 року в сумі - 82 935, 48 грн.
Надалі між сторонами було укладено низку додатків до цього договору.
25 грудня 2013 року між сторонами було укладено додаток № 1 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року, відповідно до змісту якого пункт 2 викладений в іншій редакції. Сума позики визначена в розмірі 724 826, 02 грн. Позика повинна була повертатися частками, а саме: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406, 67 грн; 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн, 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн; 31 грудня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 березня 2014 року - 107 419,35 грн. Позика надавалися на строк з 30 вересня 2013 року до 31 березня 2014 року.
31 березня 2014 року між сторонами було укладено додаток № 2 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року. Сума позики становила 946 826,02 грн. Позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406, 67 грн; 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн, 31 грудня 2013 року в сумі 111 000,00 грн, 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн, 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн, 31 березня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн, 30 квітня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 квітня 2014 року в сумі - 107 419, 35 грн. Позика надавалася на строк з 30 вересня 2013 року по 31 травня 2014 року.
28 серпня 2014 року було укладено додаток № 4 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року. Сума позики становила 1 616 406, 67 грн. Позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406,67 грн; 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 березня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2014 року в сумі - 111 000,00; 30 червня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн, 31 липня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 серпня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 серпня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 жовтня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2014 року в сумі - 111 000,00 грн. Позика надавалася на строк з 30 вересня 2013 року по 01 грудня 2014 року.
28 листопада 2014 року було укладено додаток № 5 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року. Сума позики становила 2 282 406,67 грн. Позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406,67 грн, 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн.; 31 березня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 червня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 липня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 серпня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 вересня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 жовтня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 березня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн. Позика надавалася на строк з 30 вересня 2013 року по 01 червня 2015 року.
31 травня 2015 року було укладено додаток № 6 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року. Сума позики становила 2 982 224,67 грн. Позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406,67 грн, 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн.; 31 березня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 червня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 липня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 серпня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 вересня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 жовтня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 березня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 червня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн; 31 липня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн, 31 серпня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн; 30 вересня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн, 31 жовтня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн; 30 листопада 2015 року в сумі - 99 974,00 грн; 31 грудня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн. Позика надавалася на строк з 30 вересня 2013 року по 31 грудня 2015 року.
Загальна сума заборгованості відповідача станом на 14 липня 2016 року становила 1 380 478,95 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 30 вересня 2013 року станом на листопад 2016 року в сумі 1 475 331 гривень 16 копійок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 вересня 2013 року в сумі 1 380 478, 95 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач допустив порушення умов договору позики, а позовні вимоги про стягнення боргу за цим договором в сумі 1 380 478,95 грн доведені.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції не допущено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У січні 2019 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлений ОСОБА_1 до нього позов задовольнити частково, стягнувши з нього на користь ОСОБА_1 17 000,00 грн основного боргу та 13 591,50 грн пені, відмовивши у задоволенні позову в іншій частині.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач визнає факт отримання позики згідно з додатками № 1-5 до договору позики та заперечує факт отримання позики за додатком № 6.
Заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що рішення суду першої інстанції не містить мотивів, з яких суд виходив, встановлюючи факт отримання ОСОБА_2 позики за додатком № 6 від 31 травня 2015 року.
Крім того заявник посилається на те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції він посилався в апеляційній скарзі на статтю 1046 ЦК України, згідно з якою договір позики є реальним та є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідач заперечував факт отримання ним коштів у розмірі 699 818 грн на виконання умов додатку № 6 від 31 травня 2015 року та вказував на ту обставину, що у матеріалах справи відсутні докази, які вказують на факт отримання ним вказаної частини позики, а сам додаток № 6 не є таким доказом.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що укладений між сторонами договір позики та додатки до нього, зокрема, додаток № 6 від 31 травня 2015 року до договору позики від 30 вересня 2013 року не підтверджує факт отримання позики. Пункт 4.1 договору позики містить зобов'язання ОСОБА_1 з надання частини позики ОСОБА_2 в день підписання додатку та зобов'язання ОСОБА_2 з повернення позики. Отже додаток № 6 від 31 травня 2015 року до договору позики від 30 вересня 2013 року не підтверджує реального факту отримання, визначеної у додатку суми позики, а підтверджує лише існування домовленості сторін щодо її надання. В той же час суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що цим додатком підтверджується сам факт отримання позики ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
07 травня 2019 року ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду через відділ «Прийом громадян» подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 , у якому посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судами встановлено, що 30 вересня 2013 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав у позику грошові кошти в розмірі 370 342,15 грн на строк з 30 вересня 2013 року до 25 грудня 2013 року. Відповідно до пункту 2.2 цього договору позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406, 67 грн; 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн, 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн, 25 грудня 2013 року в сумі - 82 935, 48 грн.
25 грудня 2013 року між сторонами було укладено додаток № 1 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року, відповідно до змісту якого пункт 2 викладений в іншій редакції. Сума позики визначена в розмірі 724 826, 02 грн. Позика повинна була повертатися частками, а саме: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406, 67 грн; 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн, 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн; 31 грудня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 березня 2014 року - 107 419,35 грн. Позика надавалися на строк з 30 вересня 2013 року до 31 березня 2014 року.
31 березня 2014 року між сторонами було укладено додаток № 2 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року. Сума позики становила 946 826,02 грн. Позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406, 67 грн; 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000, 00 грн, 31 грудня 2013 року в сумі 111 000,00 грн, 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн, 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн, 31 березня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн, 30 квітня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 квітня 2014 року в сумі - 107 419, 35 грн. Позика надавалася на строк з 30 вересня 2013 року по 31 травня 2014 року.
28 серпня 2014 року було укладено додаток № 4 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року. Сума позики становила 1 616 406, 67 грн. Позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406,67 грн; 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 березня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2014 року в сумі - 111 000,00; 30 червня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн, 31 липня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 серпня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 серпня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 жовтня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2014 року в сумі - 111 000,00 грн. Позика надавалася на строк з 30 вересня 2013 року по 01 грудня 2014 року.
28 листопада 2014 року було укладено додаток № 5 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року. Сума позики становила 2 282 406,67 грн. Позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406,67 грн, 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн.; 31 березня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 червня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 липня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 серпня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 вересня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 жовтня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 березня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн. Позика надавалася на строк з 30 вересня 2013 року по 01 червня 2015 року.
31 травня 2015 року було укладено додаток № 6 до договору процентної позики № б/н від 30 вересня 2013 року. Сума позики становила 2 982 224,67 грн. Позика повинна була повертатися частками: 30 вересня 2013 року в сумі - 62 406,67 грн, 31 жовтня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2013 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2014 року в сумі - 111 000,00 грн.; 31 березня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 червня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 липня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 серпня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 вересня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 жовтня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 листопада 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 грудня 2014 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 січня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 28 лютого 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 березня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 квітня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 31 травня 2015 року в сумі - 111 000,00 грн; 30 червня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн; 31 липня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн, 31 серпня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн; 30 вересня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн, 31 жовтня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн; 30 листопада 2015 року в сумі - 99 974,00 грн; 31 грудня 2015 року в сумі - 99 974,00 грн. Позика надавалася на строк з 30 вересня 2013 року по 31 грудня 2015 року.
Судами також встановлено, що відповідач повинен повернути позивачеві борг у сумі 1 380 478,95 грн.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 627 ЦК України) передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Тобто, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У той самий час за змістом частин першої, другої статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідні правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України містяться в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі 6-1967цс15, та в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 658/689/17, від 15 листопада 2018 року у справі №361/5718/16-ц.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач визнав факт підписання ним договору позики та додатків № 1 - № 5, проте заперечував факт отримання ним коштів згідно з додатком № 6 до цього договору.
Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про укладення між сторонами договору позики, за яким позикодавцем є ОСОБА_1 , а позичальником - ОСОБА_2 , договір містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов'язання з їх повернення, які відповідач в повному обсязі не виконав.
Суди дійшли правильного висновку про те, що кошти отримувались та повертались за додатками №№ 1, 2, 3, 4, 5, що також підтверджують деякі акти повернення грошових коштів, тобто, незважаючи на відсутність будь-яких окремих розписок про отримання коштів за цими додатками позичальник позику повертав.
Апеляційний суд, проаналізувавши додані до матеріалів справи акти повернення грошових коштів (а.с. 71-90, том 1) обґрунтовано зауважив, що дописи від руки, здійснені сторонами, зокрема й у акті № 20, не фіксують загальний розмір заборгованості за позикою, а визначають заборгованість саме за конкретним актом про повернення, на якому робиться напис від руки. Відповідачем не надано контрозрахунку, як і спростування розрахунку позивача, акти про повернення коштів, не підтверджують доводів відповідача в частині розміру повернутої суми позики.
Необґрунтованими є доводи заявника у касаційній скарзі про те, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно встановлено факт отримання ним грошових коштів в сумі 699 818 грн згідно з додатком № 6 до договору позики, оскільки відповідачем не ставилось питання про визнання недійсним додатку № 6 до договору позики через його безгрошовість, а отже відповідно до положень статті 204 ЦК України судами обґрунтовано взято цей додаток до уваги як належний та допустимий доказ. Цей додаток підписано сторонами, що ними не заперечувалось.
Отже, доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК УкраїниВерховний Суд поновлює виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
В. М. Ігнатенко
М. Ю. Тітов