Головуючий у суді першої інстанції Миколаєць І.Ю.
Єдиний унікальний номер справи № 759/8146/17
Апеляційне провадження №22-ц/824/10649/2019
12 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,
секретар -Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 травня 2019 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства Спільне підприємство «Партнер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, пені та індексу інфляції за договором, внаслідок невиконання грошового зобов'язання, та
за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Спільне підприємство «Партнер» про визнання недійсними планові калькуляції собівартості утримання 1 машино/місця на автостоянці та встановити факт, що має юридичне значення,
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У травні 2017 року ПрАТ «Партнер» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання грошового зобов'язання.
Позовна заява мотивована тим, що ПрАТ СП «Партнер», відповідно до розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва №1041 від 29 липня 1996 року «Про будівництво напівпідземних гаражів - автостоянок на 35,36,37 ділянках в 13-му мікрорайоні житлового масиву «Біличі», згідно інвестиційного підрядного договору № 4 від 31 серпня 1999 року укладеного між Головним управлінням капітального будівництва КМДА («Замовник») та ПрАТ СП «Партнер» ( Інвестор-підрядник), виконало роботи з будівництва напівпідземних гаражів в АДРЕСА_2.
Замовник 27 лютого 1998 року передав на баланс інвестору - підряднику (позивачу) напівпідземні гаражі на 24 машиномісць на дільниці АДРЕСА_2.
Рішенням Київської міської ради № 125/1335 від 18 березня 2004 року земельна ділянка відведена позивачу для експлуатації та обслуговування напівпідземного гаража на 24 автомобілів по вул. Командарма Уборевича , 25-а у Святошинському районі м. Києва.
Розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації від 05 січня 1998 року № 10 «Про введення в експлуатацію об'єктів житлового та комунального призначення у Ленінградському районі м. Києва», затверджений акт державної приймальної комісії від 05 січня 1998 року про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом напівпідземних гаражів на 24 машиномісць на дільниці АДРЕСА_2 та їх експлуатацію покладено на позивача.
Після цього власникам транспортних засобів, які приймали участь в фінансуванні будівництва були надані документи для оформлення права власності на передане в користування гаражне приміщення у напівпідземних гаражах позивача. Позивач уклав з ОСОБА_1 договір № 994 від 16 жовтня 2010 року на експлуатацію та обслуговування.
Відповідно до п.1.1 укладеного між сторонами договору № 994 від 16 жовтня 2010 року на експлуатацію та обслуговування, позивач бере на себе обов'язки по зберіганню і охороні транспортних засобів власника в гаражі АДРЕСА_2 встановленого на земельній ділянці, відведеній Позивачу по АДРЕСА_2 а автовласник, тобто відповідач бере на себе зобов'язання вчасно вносити щомісячні внески за охорону та на експлуатаційні витрати відповідно до умов п.2.3 договору.
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов договору в нього утворилась заборгованість у розмірі 34 150,64 грн, що складається із: 11 650 грн - основний борг, 20 152 грн - пеня, 2348,64 - інфляційні втрати, яку позивач просив суд стягнути з відповідача.
У березні 2018 року через ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ПрАТ СП «Партнер» з вимогами визнання недійсними планові калькуляції собівартості утримання 1 машино/місця на автостоянці та встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт невідповідності договору № 994 типовій формі договору про надання послуг.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що у ПрАТ СП «Партнер» відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки договори, укладені між ПрАТ СП «Партнер» та власниками гаражних боксів втратили чинність, оскільки не відповідають Типовому договору про надання житлово-комунальних послуг. Позивач також зазначав, що ПрАТ СП «Партнер» не має права користування земельною ділянкою, на якій розташовані гаражні бокси.
ОСОБА_1 стверджував, що ПрАТ СП «Партнер» порушив порядок формування тарифів на житлово-комунальні послуги. Зокрема, в калькуляцію включені послуги, які не передбачені типовим переліком послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, наказ про затвердження калькуляцій прийнято раніше ніж складено калькуляції.
Позивач за зустрічним позовом вказував, що він є членом обслуговуючого кооперативу «Товариство співвласників «Біличі», якому він сплачує членські внески та на підставі чого кооператив здійснює обслуговування належного ОСОБА_1 гаражного боксу АДРЕСА_2.
Також ОСОБА_3 просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме - факт невідповідності договору №994 на експлуатацію та обслуговування від 16 жовтня 2010 року, укладеного між ПрАТ «Партнер», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , типовій формі договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженої Постановою КМУ №529від 20.05.2009 р. «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
У квітні 2018 року ПрАТ «Партнер» звернувся до суду із заявою про залучення співвідповідача - ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 05 грудня 2017 року подарував гаражний бокс АДРЕСА_2 ОСОБА_2 .
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року об'єднано в одне провадження для спільного розгляду позовні вимоги ПрАТ СП «Партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені та індексу інфляції за договором, внаслідок не виконання грошового зобов'язання та позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ СП «Партнер» про визнання недійсними планові калькуляції собівартості утримання 1 машино/місця на автостоянці та встановити факт, що має юридичне значення. Також залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 .
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ПрАТ СП «Партнер» просив стягнути на свою користь заборгованість з ОСОБА_1 у розмірі 18 055,00 грн. пені, 21 226,00 грн., індексу інфляції 2 722,52 грн., судові витрати у сумі 960 грн. та з ОСОБА_2 у розмірі 16 745,00 грн., індексу інфляції в розмірі 1 490 грн.50 коп.,3% річних у сумі 502 грн.35 коп.та судові витрати у сумі 960,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 травня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СП «Партнер» заборгованість за надані послуги у розмірі 18 055, 00 грн. основного боргу, 5000, 00 грн. - пені, 2733,52 грн.- інфляційних витрат та 960,00 грн. судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ СП «Партнер» заборгованість за надані послуги у розмірі в сумі основного боргу - у розмірі 16 745,00 грн. основного боргу, 1490,50 грн., інфляційних втрат - 3% річних - 502,35 грн., та 960,00 грн. судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПрАТ СП «Партнер» про визнання недійними планових калькуляцій та встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідач ОСОБА_1 просив рішення скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову і ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічного позову, в іншій частині рішення залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2 просила рішення скасувати в частині стягнення з неї заборгованості, інфляційний втрат, 3% річних, судових витрат, постановити нове рішення про відмову у позові в цій частині, в іншій частині залишити рішення без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ПрАТ СП «Партнер» зазначив, що рішення суду є законним, обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог закону.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ СП «ПАРТНЕР», відповідно до розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва від 29 липня 1996 року №1041 «Про будівництво напівпідземних гаражів - автостоянок на 35, 36, 37 ділянках в 13 мікрорайоні житлового масиву «Біличі» на підставі інвестиційного підрядного договору від 20 березня 1997 року АДРЕСА_2, укладеного із Головним управлінням капітального будівництва Київської міської державної адміністрації та СП «ПАРТНЕР», виконані будівельні роботи з будівництва напівпідземних гаражів в 13 мікрорайоні на житловому масиві Біличі.
Розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації міста Києва від 05 січня 1998 року №10 «Про введення в експлуатацію об'єктів житлового та комунального призначення у Ленінградському районі міста Києва» затверджений акт державної приймальної комісії від 05 січня 1998 року про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом напівпідземних гаражів на 24 машиномісць на дільниці та їх експлуатацію покладено на СП «ПАРТНЕР».
Управління капітального будівництва Київської міської державної адміністрації 27 лютого 1998 року передало напівпідземні гаражі на 24 машиномісць на баланс СП «ПАРТНЕР».
Рішенням Київської міської державної адміністрації від 18 березня 2004 року №125/1335 було затверджено проект відведення земельної ділянки СП «ПАРТНЕР» для експлуатації та обслуговування напівпідземного гаража на 24 автомобілі, а також було передано СП «ПАРТНЕР», за умови виконання п.17.1 даного рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку загальною площею 0,28 га для експлуатації та обслуговування напівпідземного гаража на 24 автомобілі за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Між ЗАТ СП «Партнер» (зараз - ПрАТ СП «Партнер»), ОСОБА_1 (власник) та ОСОБА_2 (автовласник) 16 жовтня 2010 року було укладено договір № 994, за умовами якого СП «Партнер» бере на себе обов'язки по зберіганню і охороні транспортних засобів власника в гаражі АДРЕСА_2 , встановленого на земельній ділянці, відведеній Позивачу по АДРЕСА_2 , а власник бере на себе зобов'язання вчасно вносити щомісячні внески за охорону та на експлуатаційні витрати відповідно до умов п.2.3 договору (т.1, а.с. 10).
Відповідно до ст.6, ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу.
Згідно ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилами ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, є письмовим правочином, який відповідає формі, що передбачена ст. ст. 207, 639 ЦК України.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Позивач вказував, що він добросовісно виконував всі умови договору щодо охорони та обслуговування автостоянки: укладає договори з постачальниками електроенергії, здійснює пропускний і внутрішній режим, забезпечує цілодобову охорону об'єкта, сплачує всі податки згідно чинного законодавства. Відповідачі вказаних обставин не заперечували.
Сторони, укладаючи договір, дійшли згоди про те, що розрахунок вартості послуг проводить СП «Партнер», розмір встановленого ним тарифу підлягає зміні, що відображається в плановій детальній калькуляції собівартості утримання одного машиномісця, яка є невід'ємною частиною договору. Вказана калькуляція і є фактичним розрахунком наданих Позивачем послуг.
А п. 2.3. договору саме і передбачає можливість збільшення тарифів з врахуванням змін в нормативній та законодавчій базі, яка регулює правовідносини в оплаті праці, електроенергії, ставок орендної плати за користування земельною ділянкою, росту цін на матеріали та ремонт, у тому числі при проведенні державою індексації доходів населення, інших заходів, що впливають на зміну експлуатаційних витрат та на утримання охорони.
Встановлення в договорі права позивача визначати розмір щомісячних платежів, їх можливої зміни та перелік факторів, що впливають на встановлення та зміну вартості експлуатаційних витрат та на утримання охорони, відповідає вимогам ч.2 ст.632 ЦК України та п.п. 15,16 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, якими передбачено, що плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляються за тарифами, встановленими відповідно до законодавства.
Відповідно до п.6.7. Закону України «Про ціни та ціноутворення», на всі види продукції, товари і послуги, за винятком тих, на які здійснюється державне регулювання цін і тарифів, встановлюються вільні ціни і тарифи.
Інформація про зміни тарифів в напівпідземному гаражі надається за місцем надання послуг, у відповідності до припису п.7 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених Постановою КМУ 22 січня 1996 року за № 115.
Пунктами 3.1. та 3.2 договору передбачено, що відповідач вносить грошові внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати не пізніше 10 числа кожного місяця на основі розрахунку, що додається до договору, проте розмір внесків може змінюватись на умовах пункту 2.3 договору.
Згідно пункту 4.1 вказаного договору власник зобов'язаний своєчасно вносити ПрАТ СП «Партнер» внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати (пункт 3.1).
Відповідно до ст.322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить. Тому всі ремонтні та відновлювальні роботи у відношенні власного гаражного боксу він повинен здійснювати власними коштами.
Внаслідок неналежного виконання відповідачами свого обов'язку щодо сплати внесків за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати ОСОБА_1 має перед ПрАТ СП «Партнер» заборгованість (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог) до моменту дарування гаражу АДРЕСА_2 за період з 01 січня 2015 року по 01 листопада 2017 року у розмірі основного боргу - 18 055 грн.; пені -21 226,55 грн.; інфляційних втрат - 2 733,52 грн. та судові витрати - 960,00 грн., всього 42 975, 57 грн.
Відповідач ОСОБА_2 має заборгованість з 05 грудня 2017 року по 31.01.2019 року у розмірі основного боргу - 16 745 грн.; інфляційних втрат - 1 490 грн.,50 коп., 3% річних- 502 грн,35 коп.. та судові витрати - 960,00 грн грн, всього 19 697,85 грн.
Згідно з п. 4.1. договору, у випадку затримки оплати зі сторони відповідача, останній оплачує позивачу пеню у розмірі 0,5 % від суми затриманого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач має право за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання відшкодувати заборгованість з урахуванням втрат від інфляції.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Розрахунки виконані позивачем ПрАТ СП «Партнер» згідно з вимогами чинного законодавства та не спростовані відповідачами. Власних розрахунків заборгованості відповідачі суду також не надали.
Договір зберігання транспортних засобів вважається укладеним з моменту передання майна на зберігання, що свідчить про його реальний характер.
Суд звертає увагу, що, враховуючи підтвердження факту надання самих послуг, дії сторін свідчать про визнання істотних умов вказаного договору і його фактичне виконання.
Позивач приймає усі можливі способи для належного забезпечення охорони власності, а відповідача належним чином виконує свої обов'язки за договором.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно посилався на те, що, відповідно до пунктів 2.3, 3.2 укладеного між сторонами у справі договору підприємство виконує свої обов'язки зі зберігання й охорони майна, а власник вносить внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати на основі щомісячних визначених розрахунків підприємством, з урахуванням змін у нормативній та законодавчій базі, яка регулює правовідносини з оплати праці, електроенергії, ставок орендної плати за користування земельною ділянкою, росту цін на матеріали та ремонт, у тому числі при проведенні державою індексації доходів населення, інших заходів, що впливають на зміну вартості експлуатаційних витрат та на утримання охорони. Розмір внесків за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати може змінюватися на умовах цього договору.
Встановлення в договорі права ПрАТ СП «Партнер» визначати розмір щомісячних платежів, їх можливої зміни та перелік факторів, що впливають на встановлення та зміну вартості експлуатаційних витрат та на утримання охорони відповідає вимогам частини другої статті 632 ЦК України та пунктам 15, 16 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115, якими передбачено, що плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляються за тарифами, встановленими відповідно до законодавства. На всіх автостоянках плата за довгострокове зберігання транспортного засобу справляється на умовах, передбачених у договорі зберігання транспортного засобу.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, укладаючи договір, сторони дійшли згоди про те, що розрахунок вартості послуг проводить позивач, розмір встановленого позивачем тарифу підлягає зміні, що відображається в плановій детальній калькуляції собівартості утримання одного машиномісця, яка є невід'ємною частиною договору.
Вартість послуги в період дії договору визначається ПрАТ СП «Партнер», виходячи з витрат із забезпечення охорони транспортного засобу.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо невідповідності Договору №994 на експлуатацію та обслуговування від 16 жовтня 2010 року укладеного між ПрАТ «СП «ПАРТНЕР», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 типовій формі договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженої Постановою КМУ №529від 20 травня 2009 року «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» оцінюються колегією суддів критично, оскільки вони ґрунтуються на положеннях Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Суд також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недійсності калькуляцій.
Так, калькуляція - це розрахунок затрат підприємства, які у будь якому випадку є економічно обґрунтованими та підтверджені первинними бухгалтерськими документами.
Розрахунок собівартості затрат підприємства, визначених на підставі його первинних бухгалтерських документів не може бути визнаний судом недійсними, оскільки він є внутрішнім та не обов'язковим для складання документом.
Стосовно аргументів апелянта ОСОБА_1 про те, що він не має потреби в отриманні послуги від СП «Пapтнep» у зв'язку зі створенням ОК «Бiличi», який забезпечує охорону автомобіля та експлуатацію гаражного боксу, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до наявних у справі доказів, СП «Партнер» має на балансі та здійснює експлуатацію напівпідземних гаражів на 24 машиномісця на земельній ділянці, переданій товариству у встановленому законом порядку для експлуатації та обслуговування напівпідземних гаражів (т. 1 а.с. 41), до створення товариства співвласників та передачі їх на баланс указаному товариству.
Доказів передачі на баланс ОК «ТОВ «Бiличi» комплексу напівпідземних гаражів та переоформлення земельної ділянки, землекористувачем якої є СП «Пapтнep» не проведена. Прийняття ОК «ТОВ «Бiличi» за актом приймання на баланс гаражів від власників, не може вважатися проведенням такої процедури, оскільки указані гаражі знаходяться на балансі експлуатуючої організації СП «Пapтнep», яка здійснює їх експлуатацію та сплачує земельний податок.
Як вбачається із матеріалів справи, експлуатацію та обслуговування комплексу гаражних боксів здійснює СП «Пapтнeр», кооператив товариства співвласників не має доступу до цього майна.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності у неї договірних відносин із ПрАТ СП «Партнер» не заслуговують на увагу, оскільки зберігання автотранспортних засобів здійснювалося ПрАТ СП «Партнер» як суб'єктом підприємницької діяльності, у зв'язку з чим такий договір є публічним. Правовідносини, в яких замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням. При цьому факт відсутності договору зберігання автотранспортних засобів сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг, якщо особа фактично користувалася ними.
Інші доводи апеляційних скарг повторюють доводи заперечень на позовну заяву, зустрічної позовної заяви та не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПрАТ СП «Партнер», суд першої інстанції також врахував, що відповідач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, крім пенсії інших доходів не має та не є власником гаражного боксу, грошові кошти за рахунок яких можна було б погасити усю заборгованість відсутні. Тому суд на підставі ст.551 ЦК України зменшив розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ПрАТ СП «Партнер» та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , підстави для скасування рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 374,375. 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 19 вересня 2019 року.
Головуючий
Судді