Головуючий у суді першої інстанції Кушнір С.І.
Єдиний унікальний номер справи № 760/1867/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10034/2019
12 вересня 2019року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М.,Савченка С.І.
секретар -Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, здійснити оплату листка непрацездатності.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
Позивач ОСОБА_1 21 січня 2019 року звернулась до суду із вищезазначеним позовом до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», в якому просить:
визнати незаконним наказ №5/к від 08 січня 2019 року «Про звільнення» позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку з порушенням законного порядку звільнення;
визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставного скорочення посади позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України в період її тимчасової непрацездатності;
поновити фактично позивача на посаді інженера-проектувальника 1 категорії ПрАТ «Діпрозв'язок» в зв'язку з незаконним звільненням з роботи;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 січня 2019 року по число винесення судового рішення по справі;
стягнути з відповідача компенсацію за 4 дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за фактично відпрацьований робочий час 2018 року;
зобов'язати відповідача оплатити лікарняний лист позивача серії АДХ №170200 з 08 січня 2019 року по 17 січня 2019 року .
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим , що 15 вересня 2003 року вона була прийнята на посаду техніка-проектувальника 1 категорії до ПрАТ «Діпрозв'язок» після закінчення ВУЗу з профільною освітою.
Відповідач 08 січня 2019 рку видав наказ про звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України без дотримання вимог чинного законодавства України.
Як зазначає позивач, вона неодноразово висловлювала відповідачу свою незгоду з її звільненням як в усній формі, так і в письмовій, в зв'язку з тим, що процедура скорочення її посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України проходила з численними порушеннями і тим, що підстав для її звільнення з роботи не зазначено.
Позивач вважає, що її було звільнено з роботи без законних на те підстав та з порушенням встановленого законом порядку, виходячи з наступного.
Так, 28 вересня 2018 року їй було надано відповідачем попередження про наступне вивільнення з роботи 28 грудня 2018 року У повідомленні було зазначено, що на 28 вересня 2018 року у Товаристві відсутні вакантні посади, які можливо запропонувати позивачеві для подальшого працевлаштування.
Разом з тим, 28 вересня 2018 року позивач отримала у відділі роботи з персоналом ПрАТ «Діпрозв'язок» довідку про наявність вакантних посад в ПрАТ «Діпрозв'язок» станом на 28 вересня 2018 року №02-50/7, в якій зазначено десять вакантних посад. Жодна з них відповідачем не була запропонована позивачу для подальшого працевлаштування.
В серпні 2018 року позивачці була виплачена премія за виконання особливо важливих завдань у ПрАТ «Діпрозв'язок», отже, як вважає позивач, вона підпадає під дію ст. 42 КЗпП України.
Зважаючи на те, що стаж її роботи у ПрАТ «Діпрозв'язок» становить 15 років, а також те, що на даний час вона навчається у вищому учбовому закладі без відриву від виробництва (про що у відділі роботи з персоналом ПрАТ «Діпрозв'язок» наявна довідка), позивач вважає, що вона має переважне право на залишення на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України. Проте, відповідач жодним чином не врахував це положення, проводячи звільнення позивача з роботи.
ОСОБА_1 28 вересня 2018 року надіслала відповідачу заяву-прохання про призначення її на посаду провідного інженера відділу телекомунікаційних мереж загального користування №19, що була зазначена у довідці про наявність вакантних посад в ПрАТ «Діпрозв'язок» станом на 28 вересня 2018 року №02-50/7.
Позивач з 01 жовтня по 21 жовтня 2018 року перебувала в учбовій відпустці.
Ппісля виходу з навчальної відпустки ,22 жовтня 2018 року , відповідач ознайомив її з наказом №54 від 26 червня 2018 року , відповідно до якого посаду провідного інженера відділу телекомунікаційних мереж загального користування №19 в наявності у ПрАТ «Діпрозв'язок» за трудовою угодою на визначений строк і скорочується 30 жовтня 2018 року.
В подальшому , 24 жовтня 2018 року позивач подала заяву-прохання про призначення її на посаду інженера з пожежної безпеки - 0,5 ставки, що була зазначена вакантною у довідці від 28 вересня 2018 року №02-50/7.
Відповідач 25 жовтня 2018 року усно відмовив позивачу у зайнятті посади інженера з пожежної безпеки (0,5 ставки) та надав нове попередження про наступне вивільнення позивача з роботи 28 грудня 2018 року з новою довідкою про наявність вакантних посад в ПрАТ «Діпрозв'язок» станом на 25 жовтня 2018 року №02-50/18. В цій довідці були зазначено дві вакантні посади у ПрАТ «Діпрозв'язок»: енергетик та технік-електрик.
Позивач 25 жовтня 2018 року подала заяву за вх. №21 про роз'яснення терміну вакантних посад енергетика та техніка-електрика.
Отримавши 06 листопада 2018 року відповідь відповідача на заяву від 25 жовтня 2018 року вх. №21, позивач подала заяву-прохання про призначення її на посаду техніка-електрика , і ще одну заяву 13 листопада 2018 року про призначення її на посаду енергетика.
На обидві заяви вона отримала відмови відповідача.
З наказом від 24 жовтня 2018 року №89 «Про попередження працівників про заплановане звільнення» її ознайомили 29 листопада 2018 року . Позивач зазначила в письмовій формі на самому наказі, що не погоджується зі своїм звільненням так як відповідач не виконав положення ст. 42 та ст. 49-2 КЗпП України.
Позивач з 03 грудня 2018 року по 25 грудня 2018 року перебувала у щорічній основній відпустці за фактично відпрацьований час.
Починаючи із 12 грудня 2018 року по 21 грудня 2018 року вона перебувала на лікарняному.
Заява про продовження відпустки через лікарняний, була 26 грудня 2018 року належним чином оформлена у ПрАТ «Діпрозв'язок» до 08 січня 2019 року
Крмі того ,позивач 26 грудня 2018 року подала заяву про надання чотирьох днів щорічної додаткової відпустки, але відповіді на дану заяву не отримала і досі.
Як зазначає позивач, вона 08 січня 2019 року прийшла до ПрАТ «Діпрозв'язок», щоб повідомити відповідача про те, що вона хвора та знаходиться на лікарняному. Але відповідач вручив їй обхідний лист, який вона відмовилася приймати та зазначила на цьому обхідному листі від 08 січня 2019 року , що не погоджується зі своїм звільненням. Разом з тим, позивачу видано наказ від 08 січня 2019 року №5/к «Про звільнення» та видано трудову книжку.
За вказаних обставин, а також посилаючись на порушення гарантованого Конституцією України права на працю, вважаючи незаконними дії відповідача щодо безпідставного скорочення її посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України в період її тимчасової непрацездатності, вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2019 року відкрито провадження у справіта призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Від представника відповідача ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» 21 лютого 2019 року надійшов відзив на позовну заяву, відповідного до якого представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. У відзиві на позовну заяву представник відповідача послався на те, що процедура скорочення була проведена з додержанням вимог трудового законодавства. ОСОБА_1 звільнили за скороченням штату у відповідності до ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивача ОСОБА_1 було завчасно попереджено про своє майбутнє вивільнення, наявні вакансії на момент звільнення не відповідали її кваліфікаційному рівню, а на запропоновані вакансії вона відмовилась надавати документи, підтверджуючі її кваліфікацію. Позивач 08 січня 2019 року отримала трудову книжку, копію наказу про звільнення та розрахунковий документ по остаточному розрахунку. Надавати інформацію щодо перебування на лікарняному 08 січня 2019 року о 16 год. 50 хв., позивач відмовилась в присутності працівників відділу по роботі з персоналом, про що зроблений відповідний запис на зворотньому боці аркушу наказу про звільнення.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року позов задоволено частково .
Визнано незаконним наказ Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» №5-К від 08 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 інженера-проектувальника 1 категорії відділу новітніх технологій № 5 у зв'язку із скороченням штату працівників згідно із п.1 ст.40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера-проектувальника 1 категорії відділу новітніх технологій № 5 Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» з 08 січня 2019 року.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 січня 2019 року по 16 травня 2019 року в сумі 18 684,99 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за місяць в розмірі 4295,40 грн.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» в дохід держави судовий збір в сумі 1536,80 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено .
Не погоджуючись з рішенням суду , позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду змінити в частині стягнення компенсації за чотири дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за фактично відпрацьований робочий час 2018 року , та в частині відмови в оплаті листка непрацездатності і задовольнити вимоги в цій частині. В апеляційній скарзі зазначає , що суд неповно з'ясував обставини справи щодо вимог про оплату частини невикористаної відпустки та листка непрацездатності чим порушив її право на вказані виплати . В іншій частині рішення не оскаржене , а відтак перегляду в апеляційному порядку не підлягає .
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, позивач, ОСОБА_1 , працювала у ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» на посаді інженера-проектувальника 1 катгорії у відділі новітніх технологій № 5
Відповідно до наказу №5/к від 08 січня 2019 року «Про звільнення» ОСОБА_1 , інженера-проектувальника 1 категорії відділу новітніх технологій звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП України( а.с. 3)
ОСОБА_1 28 вересня 2018 року було надано попередження про наступне вивільнення, яким повідомлено, що відповідно до наказу ПрАТ «Діпрозв'язок» від 26 вересня 2018 року № 78 «Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису ПрАТ «Діпрозв'язок», 28 грудня 2018 року посада, яку займає позивач, підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того, було надано довідку про наявність вакантних посад в ПрАТ «Діпрозв'язок» від 28 лютого 2018 року № 02-50/7 ( а.с. 5)
Згідно наказу ПрАТ «Діпрозв'язок» від 26 вересня 2018 р. № 78 «Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису ПрАТ «Діпрозв'язок», підлягали 10 штатних одиниць, в тому числі і посада позивача.( а.с. 37)
ОСОБА_1 25 жовтня 2018 рокупопереджено про наступне вивільнення відповідно до наказу ПрАТ «Діпрозв'язок» від 26 вересня 2018 р. № 78 «Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису ПрАТ «Діпрозв'язок». Так , зазначено ,що 28 грудня 2018 року посада, яку займає позивач, підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того, було надано довідку про наявність вакантних посад в ПрАТ «Діпрозв'язок» від 25 жовтня 2018 року № 02-50/18, з якої вбачається про наявність 3 вакантних посад (а.с. 6)
Відповідачем 24 жовтня 2018 року видано наказ №89 «Про попередження працівників про заплановане звільнення», в тому числі позивача ОСОБА_1 ( а.с. 7)
Із зазначеним наказом позивача ознайомлено 29 листопада 2018 року Позивач зазначила на самому наказі в письмовій формі про те, що не погоджується зі своїм звільненням, так як відповідач не виконав положення ст. 42 та ст. 49-2 КЗпП України.( а.с. 8)
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зверталась до ПрАТ «Діпрозв'язок» з заявами щодо переведення її на запропоновані згідно з додатком до попередження вільні вакансії, а саме:
з заявою від 28 вересня 2018 року щодо призначення на посаду провідного інженера відділу телекомунікаційних мереж загального користування №19 (0,5 ставки)( а.с. 11) ,
з заявою №24 від 25 жовтня 2018 року щодо переведення ОСОБА_1 на посади енергетика чи техніка-електрика(а.с. 12) ;
з заявою №24 від 07 листопада 2018 року щодо перевдення ОСОБА_1 на посаду техніка-електрика( а.с. 15) ;
з заявою № 26 від 13 листопада 2018 року щодо переведення ОСОБА_1 на посаду енергетика.( а.с. 15 зворот)
У відповідь на заяви позивача ОСОБА_1 , відповідач листами №573/02 від 12 листопада 2018 року , №591/02 від 20 листопада 2018 року запропонуав позивачу надати до відділу по роботі з персоналом відповідача документи, які підтверджують її кваліфікацію згідно з кваліфікаційними вимогами зазначених посад: енергетика, техніка-електрика( а.с. 19, 20).
Суд першої інстанції , задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу , виходив із того ,що звільнення ОСОБА_1 відбулося із порушеннями вимог КЗпП України .
Відмовляючи у задовлоенні вимог про стягнння з відповідача на користь позивача компенсації за чотири дні невикористаної щорічної додаткової відпустки, та зобов'язнанні оплатити листок тимчасової непрацездатності , суд першої інстанції вірно виходв із наступного .
Як встановлено судом першої інстанції , в матерілах справи міститься копія листка тимчасової непрацездатності ( а.с. 21) .
Позивач не заперечує того ,що вона не зверталась до відповідача з приводу перебування на лікарняному з 08 січня 2019 року , і оригінал листка непрацездатності відповідачу не надала, як того вимагає чинне законодавство України. Не заперечувала цієї обставини позивач і в суді апеляційної інстанції .
Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
Судом встановлено , що 08 січня 2019 року , тобто у день звільнення, ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному відповідно до листка непрацездатності серії АДХ №170200 від 08 січня 2019 року .
Відповідно до ст. 22 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ «Про загально-обов'язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності).
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця.
Колегія суддів погоджується з висновком про безпідставність і передчасність вимог про зобов'язанння дійснити оплату листка тимчасової непрацездатності , враховуючи ,що позивач ОСОБА_1 ненадала належних і допустимих доказів того ,що їй було відмовлено відповідачем у здійсненні оплати листка тимчасової непрацездатності , виданого 08 січня 2019 року .
Що стосується вимоги в частині оплати за чотири дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за фактично відпрацьований час у 2018 році , відповідач посилалася як на підставу вимог ,що її робота була пов'язана із роботою на компьютері , і крім того у неї був ненормований робочий день , а відтак вона має право на таку виплату жодними належними і допустими доказами не підтверджена . Не нанадно таких доказів і до апеляційної скарги . Доказів, що позивачу відмовлено в оплаті ціх днів , ОСОБА_1 не надала. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову в цій частині є вірним .
За таких обставин, викладені в апеляційній скарзі доводи , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони матеріалами справи не підтверджуються, не грунтуються на вимогах закону і не спростовують висновків суду.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає рішення законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішенняв частині , в якій позивач оскаржувала рішення суду , в іншій частині рішення суду в апеляційному порядку не переглядалося.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України , колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .
Рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 16 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 19 вересня 2019 року.
Головуючий
Судді