11.09.19
22-ц/812/1444/19Єдиний унікальний номер судової справи 486/363/18
Номер провадження 22-ц/812/1444/19
Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого: Бондаренко Т.З.,
суддів: Темнікової В.І., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,
за участю: представника відповідача Безушко В.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення, яке ухвалено Южноукраїнським міським судом Миколаївської області 23 травня 2019 року, під головуванням судді Франчук О.Д. в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1
до
Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договорів поруки недійсним,
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договорів поруки недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 травня 2008 року між нею та АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк") було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11351680000. відповідно до якого отримала кредитні кошти в сумі 27000 дол. США, що еквівалентно 130950,00 грн. за курсом НБУ на день укладення Договору на строк до 26 травня 2013 року зі сплатою 370,00 дол. США ануїтетних платежів на місяць та відсотковою ставкою 14,5 % річних. В забезпечення виконання умов договору, було укладено Договір іпотеки, відповідно до якого банк прийняв в заставу нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 91,3 кв.м. А також було укладено договір поруки з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до умов якого, останні поручились перед кредитором за виконання нею усіх зобов'язань за кредитним договором.
Посилаючись на те, що під час укладення кредитного договору Банк приховав від неї, як позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, зокрема, договір містить несправедливі умови щодо подвійної відсоткової ставки; банком не було надано повної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою; невірно відобразив фактичні дані і відомості, відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчення кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлена між сторонами кредитного договору та того розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгоджено між сторонами кредитного договору в його умовах; у договорі не визначено умови для збереження реальної вартості предмету іпотеки; окрім того, всупереч ЗУ "Про захист прав споживачів" видав кредит в іноземній валюті. Окрім того, в договорі не встановлено умов надання кредиту за можливості настання валютних ризиків, відсутні умови щодо вимог виникнення іпотечного боргу, не встановлено інфляційного застереження, не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредиту та орієнтовну сукупну вартість кредиту.
Посилаючись на викладене, вважає, що зазначений договір не відповідає умовам чинного законодавства України та містить несправедливі умови та просила визнати його недійсним. Також просила застосувати наслідки недійсності правочину та визнати недійсними договори іпотеки та поруки.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що доводи позивача про невідповідність умов договору вимогам закону не відповідають змісту оспорюваного договору та не є доведеними. В зв'язку з тим, що відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору, суд зазначив, як наслідок і про відсутність підстав для визнання недійсними договорів іпотеки та поруки. Також, суд вказав, про те, що позовна заява подана до суду з пропуском позовної давності.
В апеляційній скарзі позивачка посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що районним судом справу розглянуто без належного повідомлення позивачки про час та місце розгляду справи, що порушує її процесуальні права та є безумовною підставою для скасування судового рішення. Також зазначено в апеляційній скарзі, що висновки суду не відповідають обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях та власних міркуваннях. При вирішенні вимоги щодо визнання договору іпотеки недійсним, районний суд не залучив до участі у справі ОСОБА_4 , який на час укладання цього договору був неповнолітнім.
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам в повному обсязі не відповідає.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З матеріалів справи вбачається, що справа призначалась до розгляду в підготовчому засіданні неодноразово. Відповідно до заяви ОСОБА_5 , як представника позивачки, остання просила дану справу призначену на 23 травня 2019 року розглядати за її відсутності та відсутності позивачки (а.с. 211).
В той же час, ухвалою суду від 23 травня 2019 року закрито підготовче засідання у даній справі, яке було призначено на 10-00 годину та одночасно призначено судовий розгляд даної справи на 10 годину 10 хвилин цього ж дня, тобто 23 травня 2019 року (а.с. 213). Справу розглянуто з ухваленням судового рішення.
Частиною 2 статті 211 ЦПК України встановлено, що про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Враховуючи, що позивачка та її представник не були повідомлені судом саме про час та місце розгляду справи по суті, справу розглянуто судом за їх відсутності, позивачка посилається на вказані обставини в апеляційній скарзі, як такі що порушують її процесуальні права, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням у даній справі нового судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з матеріалів справи 28 травня 2008 року ОСОБА_2 уклала договір № 11351680000 з АКІБ «УкСиббанк" про надання кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 27 000,00 дол. США, що еквівалентно 130950,00 грн. Умовами договору передбачено сплату процентів за користування кредитним и коштами шляхом внесення ануїтетних платежів у розмірі 370 доларів США із строком повернення - не пізніше 26 травня 2023 року.
Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Зазначений договір підписаний сторонами та посвідчений нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Дмитрієвою В.В.
Зобов'язання ОСОБА_2 за договором споживчого кредиту забезпечено також договорами поруки № 206793 від 28 травня 2008 року з ОСОБА_2 . та № 206796 від 28 травня 2008 року з ОСОБА_3 (а.с. 34, 35).
За змістом частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зообов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б)форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Тобто, вимоги наведених правових норм не передбачали обов'язку банку надати детальне зазначення сукупної вартості кредиту в окремому документі.
Правила надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління НБУ від 10 травня 20017 року № 168 зобов'язують банки надавати детальну інформацію про сукупну вартість кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто така інформація не обов'язково має бути викладена як окремий документ.
Так, згідно п. 9.2. Договору, підписанням даного договору позичальник підтверджує, свою здатність виконувати умови даного договору; що даний договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов'язковими для позичальника; що він володіє усіма необхідними документами, що необхідні для оформлення даного договору; що відсутні будь-які перешкоди для виконання Договору в день його підписання; що позичальник повністю розуміє всі умови цього Договору, свої права та обов'язки за цим Договором і погоджується з ними.
Також відповідно до п. 10.13. Договору, підписання даного Договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п. 2 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів".
У Додатку № 2 до договору споживчого кредиту № 11351680000 "Графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту", який є невід'ємною частиною кредитного договору та який також підписано сторонами, відображено всі показники щодо сплати основного боргу, процентів та сукупних послуг, пов'язаних з обслуговуванням кредиту, а також містить розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту.
У графах 7 та 8 Додатку № 2 зазначено відомості щодо реальної процентної ставки - 17,41% та абсолютне значення подорожчання кредиту 42437,20 дол. США. (а.с. 36 - 42).
Крім цього, позивач, вказував на відсутність визначення в змісті кредитного договору основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу. Натомість така інформація викладена в кредитному договорі в Розділі 2 «Умови забезпечення кредиту». В цьому розділі зазначено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника банком приймається застава нерухомості (будівлі/споруди/приміщення), а саме: чотирикімнатна квартира загальною площею 91,3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_1 ; порука ОСОБА_2 ; порука ОСОБА_3 Кредит наданий банком також забезпечується всім належним Позичальнику майном і коштами на які може бути звернене стягнення в порядку, установленому законодавством України. У випадку невиконання позичальником умов цього договору про надання забезпечення за цим договором, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язань за цим договором або погіршення його умов (стану забезпечення, умов його зберігання), банк набуває право вимоги на дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів, у порядку встановленому розділом 12 цього договору.
Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. На момент укладання договору позивачка ОСОБА_2 не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови протягом тривалого часу. В змісті договору викладена повна інформація щодо умов кредитування періоду надання кредиту (п.1.2.1), розміру процентної ставки, порядку її нарахування та перегляду (п.1.3.1.-1.3.3), переліку, розміру й базі розрахунку неустойки, періоду внесення платежів, відповідальність за порушення умов договору (8.1 - 8.6).
Виходячи із змісту наведених умов договору, з моменту його підписання, позивачка ОСОБА_2 обізнана щодо оплатності кредиту, свого обов'язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.
Таким чином позивачка була проінформована про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, відповідно до наведених вимог закону.
За змістом положень ч. 5 ст. 11, чч.1,2,5,7 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до ч.8 ст.18 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачка також посилалася на те, що кредитний договір містить не справедливі умови договору, які викладені в п. 1.3.1, 10.2,8.1 та 8.6.
Так, відповідно до змісту п. 1.3.1 спірного договору встановлено розмір процентної ставки та передбачено порядок її розрахунку за користування кредитними коштами. Положеннями п.10.2 встановлено підстави перегляду відсоткової ставки в сторону збільшення а також порядок її збільшення, а саме в разі настання вказаних в цьому пункті обставин, банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресом позичальника.
У даному пункті договору передбачено, що сторони погодили, що факт неподання позичальником на зазначену у договорі адресу банку у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до початку дії нової процентної ставки письмового повідомлення (відповіді) позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою позичальника на встановлення банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у Повідомленні банку.
Пунктами 8.1 та 8.6 договору встановлено право банку вимагати від позичальника додаткової сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штраф за порушення позичальником умов договору.
Таким чином, позивачка вважала, що вказані умови договору дають банку право змінювати відсоткову ставку на власний розсуд, нараховувати пеню в підвищеному розмірі та штрафи, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін кредитного договору на шкоду споживачу.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).
Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання змінюються з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Отже, з наведеного слідує, що сторони кредитного договору досягли домовленості щодо порядку зміни розміру процентної ставки, який передбачає необхідність отримання згоди позичальника, а також порядку збільшення процентної ставки щодо нарахування пені та підстав нарахування штрафу. За такого відсутні підстави вважати, що вказані умови договору є несправедливими, оскільки вони не містять умови про зміну у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, є чіткими зрозумілими та не двозначними.
Право на здійснення банківських операцій визначених частиною першою та пунктами 5-11 частиною 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надано АКІБ «УкрСиббанк» Банківською ліцензією №75 Національного банку України 28 жовтня 1991 року.
24 грудня 2001 року Національним банком України надано АКІБ «УкрСиббанк» дозвіл №75-2 на здійснення операцій з валютними цінностями.
Таким чином, ПАТ «УкрСиббанк» на час укладання спірного кредитного договору, мав необхідні дозволи на здійснення валютних операцій.
Врахувавши наведені вимоги закону та умови кредитного договору, повноваження ПАТ «УкрСиббанку» в сфері валютних операцій, колегія дійшла висновку, що правові підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист п прав споживачів», для визнання кредитного договору, як такого, що не відповідає вимогам закону, недійсним відсутні, оскільки банком перед укладенням кредитного договору позичальника було повідомлено та ознайомлено з усіма умовами договору, а також було надано позивачу інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, та її складових. Текст підписаного сторонами кредитного договору свідчить про досягнення сторонами угоди відносно всіх істотних умов договору до моменту реальної передачі грошових коштів. Погашення позивачкою кредитної заборгованості, тобто сплата щомісячних платежів, тривалий час свідчить про те, що нею визнано умови кредитного договору та правовідносини, які виникли з банком на підставі оспорюваного кредитного договору. Доказів на підтвердження неправильного сприйняття позивачкою, як позичальницею умов кредитного договору та порушило її права матеріали справи не містять.
З огляду на викладене відсутні підстави і для застосування реституції недійсності правочину.
При цьому посилання позивачки на те, що реальна вартість кредиту є більшою ніж вартість, яка розрахована в додатку № 2 до договору, не можна прийняти до уваги, оскільки розрахунок наведений в зазначеному додатку визначено за умови належного виконання боржником кредитних зобов'язань. Проте, боржником допущено порушення строків встановлених договором платежів, тому вартість кредиту збільшується.
Також не заслуговує на увагу додане до позовної заяви повідомлення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 7491/7492 від 19 травня 2017 року про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи по цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості в частині стосовно невідповідності реальної процентної ставки на момент укладання договору ставці визначеній в умовах договору, оскільки перед експертом порушені були питання щодо визначення розміру кредитної заборгованості, а не невідповідності договірної процентної ставки реальній. Також зазначення в даному повідомленні експерта про неналежне оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, не має доказової сили, оскільки правові питання виходять за межі компетенції експерта.
Крім того, залучений до справи екземпляр повідомлення експерта, не є копією такого документу, а є лише електронною його версією, яка не підлягає видачі замовнику чи будь-якій іншій особі. За такого, вказане повідомлення не містить належних реквізитів як експерта так і експертної установи.
Проте, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.ст. 15, 16 ЦК України встановлено право кожній особі на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання , свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у відповідний спосіб.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 зазначено, що відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена, як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Пред'являючи позовні вимоги щодо визнання договору іпотеки та договорів поруки, укладених з іншими особами, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсними, позивач виходив з того, що недійсність кредитного договору спричиняє недійсність забезпечувальних договорів, якими є договір іпотеки та договори поруки.
Таким чином, позивач не вказував які саме його права було порушено внаслідок укладання договору іпотеки чи поруки. Такого не вбачається і з матеріалів справи.
Враховуючи наведені правові норми та заявлене обґрунтування даних позовних вимог, підстави для їх задоволення відсутні, в зв'язку з пред'явленням таких вимог неналежним позивачем, оскільки відсутнє порушене право останньої внаслідок укладання оспорюваних забезпечувальних договорів.
Крім цього, позовні вимоги про визнання забезпечувальних договорів недійсними пред'явлено лише до відповідача ПАТ «УкрСиббанк», тоді як ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також є сторонами у цих договорах та мають цивільно - правовий інтерес у вирішенні цих позовних вимог. Однак вказані особи залучені до участі у справі як треті особи, а не як відповідачі. Тому дані позовні вимоги не можуть бути задоволені в тому числі і як такі, що пред'явлені не до належного відповідача, оскільки обидві сторони оспорюваних договорів пов'язані цивільно-правовим інтересом.
Враховуючи наведені висновки щодо відсутності задоволення позовних вимог, відсутні підстави для застосування позовної давності, тому заява про таке не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2019 року - скасувати, по справі ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участі третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист порушенного права споживача фінансових послуг, визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договорів поруки недійсними відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 16 вересня 2019 року.
Судді: Т.З.Бондаренко
Т.В.Крамаренко
В.І.Темнікова