16.09.19
22-з/812/99/19
Провадження №22-з/812/99/19
Іменем України
16 вересня 2019 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
із секретарем судового засідання: Цуркан І.І.
за участі: представників: заявника Лопушанського О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області, яке постановила суддя Андрєєва Олена Анатоліївна 25 квітня 2019 року по справі №2/2019 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» (далі - ТОВ «Техноторг-Дон») звернулося до Постійно діючого третейського суду при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Україна» (далі - ТОВ «ВКФ «Україна»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна» (далі - ТОВ «Іст Оілс Україна»), ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області від 25 квітня 2019 р. позовні вимоги ТОВ «Техноторг-Дон» до ТОВ «ВКФ «Україна», ТОВ «Іст Оілс Україна», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в солідарному порядку задоволений в повному обсязі.
Постановлено стягнути солідарно з ТОВ «ВКФ «Україна», ТОВ «Іст Оілс Україна», ОСОБА_2 на користь ТОВ «Техноторг-Дон» заборгованість за договором позики б/н від 27 березня 2018 р. (з додатковими угодами), договорами поруки б/н від 27 березня 2018 р. (з додатковими угодами) всього на суму 16 887 390 грн. 07 коп. в тому числі: основний борг - 14942781 грн. 56 коп.; пеня - 1105356 грн. 40 коп.; штраф - 747139 грн. 08 коп.; 3% річних - 92113 грн. 03 коп. та судові по 12499 грн. 94 коп. з кожного.
Рішення мотивовано тим, що між ТОВ «Техноторг-Дон» (позикодавець) та ТОВ «ВКФ «Україна» (позичальник) 27 березня 2018 р. був укладений договір позики, відповідно до якого з урахуванням додаткових угод до нього від 28 березня 2018 р., 30 березня 2018 р., 19 квітня 2018 р., 05 травня 2018 р., 24 травня 2015 р., 23 червня 2018 р., 11 липня 2018 р., 06 серпня 2018 р., 21 серпня 2018 р., 13 вересня 2018 р. позивач перерахував позичальнику в безготівковій формі позику в розмірі 13 882 725 грн., що було еквівалентно 525 784,01 доларів США. У якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань з повернення позичених коштів були укладені окремі договори поруки від 27 березня 2018 р.(до яких в подальшому укладались додаткові договори) з ТОВ «Іст Оілс Україна» та ОСОБА_2 .
У серпні 2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» звернулося з заявою до Миколаївського апеляційного суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області від 25 квітня 2019 р. щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь заявника 14942781 грн. 56 коп. основного боргу, 1105356 грн. 40 коп. пені; 747139 грн. 08 коп. штрафів; 92113 грн. 03 коп. 3% річних, а всього - 16 887 390 грн. 07 коп., а також судові витрати, пов'язані з вирішенням спору у третейському суді - 12499 грн. 94 коп.; також заявник просив стягнути з ОСОБА_2 960 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу виконавчого листа.
Звертаючись із заявою до Миколаївського апеляційного суду, заявник вважав, що саме цей суд має розглянути заяву по суті.
Вирішуючи заяву, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 8 ст. 19 ЦПК України суди розглядають справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, іноземного суду.
У пункті 11 ст. 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться, серед інших, справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.
Частиною 1 статті 22 ГПК України передбачено право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду.
Таким чином, заяви про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинств (Глава 4 розділу ІХ ЦПК України, Глава 2 розділу VII ЦПК України).
Проаналізувавши наведені норми процесуального права, можна дійти висновку, що заяви про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються в порядку цивільного судочинства, крім випадків, якщо такі рішення ухвалені у спорах, віднесених до юрисдикції господарських судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 19 ЦПК України (тут і далі у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Як вбачається із наданих заявником доказів, позивачем в позовній заві до третейського суду були заявлені вимоги до трьох осіб: позичальника за договором позики, яким є ТОВ «ВКФ «Україна», поручителя - юридичної особи ТОВ «Іст Оілс Україна» та поручителя ОСОБА_2 .
ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання. Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати само по собі.
Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
У даному випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів у даному випадку співпадає з обсягом відповідальності боржника.
При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основними з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.
Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, слідує, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.
Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, якими є як юридичні, так й фізична особи, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
Тобто відповідачі у справі, яку вирішував третейський суд, пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
Правова позиція у подібних спорах щодо визначення юрисдикції за солідарним зобов'язанням висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року у справі № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року у справі № 14-74цс18, від 20 червня 2018 року у справі № 14-224цс18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 14-304цс18.
За такого заявлені ТОВ «Техноторг-Дон» позовні вимоги при зверненні до суду мали б розглядатись в одному судовому провадженні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (тут і далі у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 524/4996/13-ц).
Як вбачається з рішення Постійно діючого третейського суду при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області від 25 квітня 2019 року, копій договору позики від 27 березня 2018 р., предметом розгляду по справі було стягнення заборгованості за договором позики, який є основним зобов'язанням, укладений між двома юридичними особами, а також є майново-господарським договором, тобто спір виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
За такого з урахуванням правил п. 1 ч. 1 ст. 19 ГПК України наявність серед поручителів, тобто серед сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання (договорів поруки), фізичної особи, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Оскільки сторонами за основним зобов'язанням є дві юридичні особи, заява про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області від 25 квітня 2019 року має розглядатись за правилами господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене провадження за заявою ТОВ «Техноторг-Дон» підлягає закриттю.
Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).
На виконання вимог ч. 1ст.і 256 ЦПК України суд вважає за необхідне повідомити заявника , що розгляд поданої скарги в частині оскарження дій державного виконавця у виконавчому провадженні № 56197639 від 16 квітня 2018 року віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 7 ст. 141 ЦПК України).
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України 08 липня 2011 року № 3674-VI«Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 255 ЦПК України, суд
Провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області, яке постановила суддя Андрєєва Олена Анатоліївна 25 квітня 2019 року по справі №2/2019 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Оілс Україна», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку щодо стягнення суми заборгованості з ОСОБА_2 закрити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до цього суду.
Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Повний текст ухвали складений 16 вересня 2019 року