Справа № 368/1048/19
Рішення 2-о/368/35/19
Іменем України
"12" вересня 2019 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі: головуючого - судді Шевченко І.І.
при секретарі Губенко А.П.
з участю заявника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлик цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, -
заявник просить суд встановити факт постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_3 , обґрунтовуючи заяву наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_3 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №523665 від 15.12.2005 р. належала земельна ділянка площею 2,77 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Леонівської сільської ради Кагарлицького району Київської області.
Також, за життя ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право власності від 09.04.2008 р. належав житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Отже, після смерті ОСОБА_3 залишились вищезазначена земельна ділянка та житловий будинок.
При житті ОСОБА_3 не склав заповіт на своє майно, в тому числі і на земельну ділянку та житловий будинок.
Згідно ч. 2 ст. 1223 Цивільного кодексу України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1262 Цивільного Кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Відповідно до ч. 1 ст. 1264 Цивільного Кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Після ОСОБА_3 із спадкоємців за законом залишився спадкоємець другої черги рідний брат ОСОБА_2 та спадкоємець четвертої черги ОСОБА_1 . Інших спадкоємців не залишилось.
У зв'язку з відкриттям спадщини ОСОБА_3 він у встановлений ст. 1270 Цивільного кодексу України шестимісячний строк звернувся із заявою до державного нотаріуса Кагарлицької районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після ОСОБА_3 .
Проте, для оформлення спадщини державний нотаріус вказав йому на необхідність встановлення в судовому порядку факту проживання із ОСОБА_3 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно ч. 1 ст. 316 Цивільного процесуального кодексу України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до ч. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Відповідно до абз.1, 2 п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК ( 2947-14) про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також: інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Виходячи із зазначеного, за його заявою суд в порядку окремого провадження може встановити факт постійного проживання однією сім'єю його та ОСОБА_3 більше ніж п'ять років до часу відкриття його спадщини.
Починаючи з 2010 року та по день смерті ОСОБА_3 , він із ОСОБА_3 проживали в одному житловому будинку, який належав померлому, вели спільний побут та господарство. Він здійснював догляд за ОСОБА_3 та після смерті похоронив його за власні кошти.
Сумісне проживання однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини можуть підтвердити свідки, а також підтверджено довідками Леонівської сільської ради про спільне проживання.
Заінтересована особа - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подавши до суду заяву нотаріально засвідчену, в якій він просить суд розгляд справи проводити у його відсутність. Також стверджує, що до суду звертатись не буде. Йому зрозуміло, що не допускається відмова від спадщини з умовою чи з застереженням, що відмова від спадщини має місце у відношенні всього спадкового майна, що він не може відмовитись від однієї частки спадщини, а іншу прийняти (ст.ст. 1268, 1273, Цивільного кодексу України).
Суд, вислухавши заявника, свідків та дослідивши письмові докази, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).
У відповідності з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як вбачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14.01.2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Леонівка Кагарлицького району Київської області.
Після його смерті відкрилась спадщина, що складається із земельної ділянки та житлового будинку, а саме: згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №523665 від 15.12.2005 р. належала земельна ділянка площею 2,77 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Леонівської сільської ради Кагарлицького району Київської області та згідно свідоцтва про право власності від 09.04.2008 р. належав житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Після ОСОБА_3 із спадкоємців за законом залишився спадкоємець другої черги рідний брат ОСОБА_2 та спадкоємець четвертої черги ОСОБА_1 . Інших спадкоємців не залишилось.
У зв'язку з відкриттям спадщини ОСОБА_3 заявник у встановлений ст. 1270 Цивільного кодексу України шестимісячний строк звернувся із заявою до державного нотаріуса Кагарлицької районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після ОСОБА_3 .
Проте, для оформлення спадщини державний нотаріус вказав заявнику на необхідність встановлення в судовому порядку факту проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
У відповідності до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.
За статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до абзацу другого п. 2 вказаної вище Постанови якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю.
Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
Для підтвердження проживання однією сім'єю необхідно підтвердити факт спільного проживання, ведення спільного господарства зі спадкодавцями, наявність спільного бюджету, піклування та підтримку один одного морально і матеріально не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Допитані в судовому засіданні свідки, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили твердження заявника про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом з 2011 року.
Згідно ст. 293 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини 2 цієї ж статті ЦПК передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно ч.2статті 315ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Враховуючи наведене вище, суд вважає за можливе встановити юридичний факт постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_3 .
На підставі викладеного, керуючись ЦК України та ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_3 .
До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 16.09.2019 р.
Суддя І.І. Шевченко