Справа № 743/1490/19 Суддя (судді) першої інстанції: Жовток Є. А.
16 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Пакистан - ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року (місце ухвалення: селище міського типу Ріпки, час ухвалення: 14 годин 45 хвилин, дата складання повного тексту не зазначена) у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 про продовження строку затримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, -
Головне управління ДМС України в Харківській області звернулося до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 про продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на шість місяців до 22.02.2020 р. включно.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що немає жодного законодавчого обґрунтування для продовження строку його тримання у пункті, оскільки відповідач ніяким чином не перешкоджав ідентифікації своєї особи. Неодноразово надавав позивачу копію паспорту НОМЕР_1 .
На думку апелянта, якщо іноземець не підписував заяви про відмову від ідентифікації, будь-які інші доводи органів ДМС з цього приводу не можна вважати доказами відмови відповідача від ідентифікації.
Також апелянт зазначає, що останній раз запит для ідентифікації позивачем було зроблено ще у січні місяці, тобто більше ніж 6 місяців тому, що свідчить про його бездіяльність щодо ідентифікації відповідача.
Апелянт зазначає, що позивачем не надано доказів направлення будь-яких запитів (повторних запитів), які мають бути складені відповідно до вищевказаних норм, а саме із заповненням анкети та долученням кольорових фотокарток.
Відзив до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явилися. Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 16.09.2019 р. постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.08.2018 р. відповідача примусово видворено, за межі України, затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України терміном на 6 місяців.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 25.01.2019 року, що набрало законної сили 26.02.2019 р., продовжено строк затримання відповідача в Чернігівському ПТПІ до 22.08.2019 року включно.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. № 3773-VI (далі - Закон), який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 вказаного Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
В силу вимог ч. 1 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону).
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.
Згідно ч. ч. 11, 13 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Згідно пп. f п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Підставою для звернення з даним позовом слугувала неможливість забезпечення повернення відповідача в країну приналежності через відсутність дій з боку країни приналежності.
Зокрема, листом від 31.01.2019 р. позивач звернувся до Посла Ісламської Республіки Пакистан в Україні з проханням безкоштовного документування громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 свідоцтвом для повернення на батьківщину (а. с. 29).
Станом на дату розгляду справи судом першої інстанції відповідь від посольства не надійшла.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивачем вчинялися належні дії для забезпечення повернення апелянта, однак встановлений строк перебування відповідача у пункті тримання виявився недостатнім з незалежних від позивача причин.
В свою чергу, внутрішній документ іноземної держави не надає можливості безперешкодного перетину кордону відповідачем з метою виїзду до країни приналежності. Для перетину кордону відповідачем необхідне відповідне свідоцтво, що видається країною приналежності.
При цьому, в межах даної справи відповідачем не доведено дійсного наміру, будучи не обтяженим затриманням у подальшому, привести свої дії у відповідність до чинного на території України законодавства шляхом залишення країни.
Наголошуючи на ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач не переконав суди адміністративної юрисдикції про втрату актуальності переховування від уповноважених органів держави до моменту повернення у країну приналежності.
Натомість, у розумінні ст. 3 Закону України «Про совободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
З вказаної норми випливає, що право на свободу пересування іноземця, що не має законних підстав для перебування в україні, не є абсолютним.
Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необгрунтованістю.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
У відповідності до ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.
Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Керуючись ст.ст. 229, 271, 289, 308, 310, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Пакистан - ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 про продовження строку затримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні залишити без задоволення.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 16.09.2019 р.)