12 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8353/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., В.В. Ніколіна
за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.
представників відповідачів - Киреєва С.В., Горбич Н.М.
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя: Дмитрук В.В., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 20.06.2019 звернувся в суд з позовом в якому просив, визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати виплатити позивачу грошову компенсацію за належні йому до видачі предмети речового майна в сумі 10251 грн 70 коп, стягнути середньомісячну заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2017 по 20.06.2019 в сумі 275935 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року позовну заяву повернуто.
Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що 16.11.2017 він звільнився зі служби і саме з цієї дати у нього виникло право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно особистого користування, яке не було ним отримане на день звільнення за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення. При цьому довідка про розмір належної позивачу до виплати вищевказаної грошової компенсації ОСОБА_1 відповідачем не видавалась. Позивач із довідкою про розмір грошової компенсації на належні до видачі предмети речового майна № 16 ознайомився лише 30.05.2019, в день отримання відповіді на адвокатський запит, а тому саме з цієї дати слід рахувати строк звернення до суду.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу - без змін.
Представники відповідачів - Киреєв С.В., Горбич Н.М. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, їх участь в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України їхня неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем пропущено строк на звернення до суду з адміністративним позовом, вказану позовну заяву і додані до неї документи необхідно повернути.
З цими висновками суду першої інстанції, погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV, служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Отже, служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України є публічною службою.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що предмет цієї справи, належать, до категорії справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосується порушення майнових прав особи, яке пов'язане зі звільненням з публічної служби.
Належність позивачу права на речове майно, підтверджується довідкою Державної установи «Луцький слідчий ізолятор № 16 про виплату компенсації за належні до видачі предмети речового майна капітану внутрішньої служби Ходорчуку С.А. від 22.12.2017 № 477.
Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. № 578 (далі - Порядок № 578).
Відповідно до п. 27 Порядку № 578 майно особистого користування, яке не було отримано на день звільнення, може видаватись особам рядового і начальницького складу під час звільнення, або може виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що така компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Суд апеляційної інстанції вважає, що враховуючи специфічний характер правовідносин у цій справі, у якій на публічно-правовий характер спору накладається майновий аспект, а саме виплата грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, дає підстави для висновку, що строком для реалізації позивачем права на звернення до суду за захистом порушеного права є загальний шестимісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі № 821/2/18 (№ К/9901/55500/18).
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції звертає увагу, на помилковий висновок суду першої інстанції про те, що до вказаних правовідносин повинен бути застосований місячний строк звернення до суду, визначений частиною 5 статті 122 КАС України. Однак, вказана обставина не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, так як, не призвела до неправильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію за належні йому до видачі предмети речового майна в сумі 10251 грн 70 коп, яка визначена згідно з довідкою № 16 від 22.12.2017 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Згідно довідки, яка видана Державною установою «Луцький слідчий ізолятор» 22.12.2017, позивачу була виписана довідка № 16 «Про виплату компенсації за належні до видачі предмети речового майна», загальна сума до виплати складає 10251 грн 70 коп; згідно відомості компенсації за речове майно за грудень, з нарахованої компенсації були утримані податок з доходу фізичних осіб в сумі 1845 грн 31 коп та військовий збір - 153 грн 78 коп, сума до перерахування в банк складає 8252 грн 61 коп; згідно відомості ПАТ КБ «Приватбанк» від 28.12.2017 на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховані кошти за належні до видачі предмети речового майна в сумі 8252 грн 61 коп.
Отже, враховуючи ч. 2 ст. 122 КАС України, початок перебігу строку на звернення до суду з цим адміністративним позовом почався з 29.12.2017, тобто наступний день після отримання коштів за належні до видачі предмети речового майна. Однак, позов поданий до суду позивачем лише 20.06.2019, тобто із пропуском шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду.
Щодо покликання апелянта, що про суму, яка підлягає до стягнення він дізнався лише після отримання 30.05.2019 відповіді на адвокатський запит разом з довідкою № 16 від 22.12.2017, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки 28.12.2017 позивач вже отримав кошти за належні до видачі предмети речового майна і у випадку не згоди з виплатою суми 8252 грн 61 коп, міг звернутися за захистом своїх прав до суду протягом шестимісячного строку, однак цього не вчинив.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими покликання позивача, що позивач не отримував довідку Державної установи «Луцький слідчий ізолятор № 16 про виплату компенсації за належні до видачі предмети речового майна капітану внутрішньої служби Ходорчуку С.А. від 22.12.2017 № 477, оскільки відсутність підпису позивача про її отримання, не свідчить про фактичне не неотримання компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем пропущено строк на звернення до суду з адміністративним позовом, вказану позовну заяву необхідно повернути позивачу.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Крім цього, згідно правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть перешкоджати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 23436/03).
Апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.
Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року про повернення позовної заяви у справі № 140/1944/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Суддя-доповідач: О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 16.09.2019.