11 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/7173/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Чопко Ю. Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі №1340/5779/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Золочівської міської ради Львівської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
судді в 1-й інстанції - Сакалош В. М., Гавдик З. В., Карп'як О. О.,
час ухвалення рішення - 20.05.2019 року, 14:05 год.,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 27.05.2019 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Золочівської міської ради Львівської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Золочівської міської ради №1520 від 23 жовтня 2018 року "Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою" щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ) та зобов'язати Золочівську міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Золочівської міської ради №1520 від 23 жовтня 2018 року "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ). Зобов'язано Золочівську міську раду Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що рішення відповідача №1520 від 23 жовтня 2018 року оскаржувалось позивачем через невідповідність підстав відмови положенням ч.7 ст.118 ЗК України, а тому незаконність та протиправність прийнятого відповідачем рішення не свідчить про бездіяльність відповідача, а вказує на незаконність відмови. Апелянт вказує, що генеральний план не містить відомостей про санітарно-захисну зону в місці розташування спірної ділянки, а тому твердження відповідача про те, що в місці бажаного розташування земельної ділянки позивача передбачено санітарно-захисну зону не підтверджено належними доказами. Крім того, зазначає, що санітарно-захисна зона, за визначенням, є видом обмеження прав на землю, у її межах забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей, однак інших обмежень Закон не містить. Звертає увагу, що наявність санітарно-захисної зони має підтверджуватися: проектом-схемою зони з прив'язкою до режимоутворюючого об'єкту, який є джерелом виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, відомостями державного земельного кадастру, які заповнюються на підставі розробленого проекту, однак згідно з викопіюванням з кадастрової карти наданого відділом у Золочівському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 21 лютого 2018 року відомості про обмеження у використанні ділянки (санітарно-захисні зони) відсутні. Таким чином, позивач вважає повторну відмову відповідача безпідставною та вказує на зловживання відповідачем своїми повноваженнями. Крім того, зазначає, що єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача надати дозвіл на складання проекту землеустрою, оскільки процес надання відмов у наданні дозволу на складання проекту землеустрою триває і в подальшому може тривати безкінечно, а повторна протиправна відмова відповідача лише підтвердила відсутність підстав відмови у надання дозволу на складання проекту землеустрою, а тому, враховуючи той факт, що визначені ч.7 ст.118 ЗК України підстави відмови у наданні дозволу відсутні, орган влади повинен надати такий дозвіл і за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов'язати Золочівську міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження.
Представник позивача (апелянта) - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача - Піддубна Х. В. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги. Просила рішення Львівського окружного адміністративного суду 20 травня 2019 року у справі №1340/5779/18 в частині задоволених позовних вимог скасувати, та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Золочівської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва, яка розташована по АДРЕСА_1 .
19 квітня 2018 року рішенням №24 сесії 7 демократичного скликання Золочівської міської ради "Про відмову у відведенні земельної ділянки" позивачу відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва з посилання на ст.12 ЗК України.
ОСОБА_1 оскарживла вказане рішення в судовому порядку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2018 року у справі №813/2466/18 визнано протиправним та скасовано рішення Золочівської міської ради Львівської області №1243 від 19 квітня 2018 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва та зобов'язано Золочівську міську раду Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ). Вказане рішення набрало законної сили 21 серпня 2018 року.
Разом з тим, рішенням XXIX сесії VII демократичного скликання Золочівської міської ради Львівської області від 23 жовтня 2018 року №1520 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою" позивачу повторно відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва на підставі ст.12, 114, ч.7 ст.118 ЗК України.
Вказане рішення мотивоване тим, що згідно з генеральним планом міста Золочева, затвердженого сесією міської ради від 29 вересня 2015 року, на території м.Золочева відсутні вільні земельні ділянки для індивідуального садівництва, а в місці бажаного розташування земельної ділянки передбачено санітарно - захисну зону довкола об'єктів промисловості IV - V класів шкідливості.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Золочівської міської ради №1520 від 23 жовтня 2018 року "Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою" щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ) не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, які визначені ч.2 ст.2 КАС України, оскільки прийняте без зазначення конкретної підстави, визначеної ч.7 ст.118 ЗК України для відмови у наданні такого дозволу. Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інтанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Золочівської міської ради надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ), а тому колегія суддів переглядає рішення в межах доводів апеляційної скарги і вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із ч.2 ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до п.б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
П."а" ч.3 ст.22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно із п."в" ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
У ч.3 ст.116 ЗК України перераховано умови безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, однією з яких є одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Ст.118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Ч.7 ст.118 ЗК України передбачено підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, перелік яких є вичерпним, а саме: підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовує відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою тим, що згідно з генеральним планом міста Золочева, затвердженого сесією міської ради від 29 вересня 2015 року, на території м.Золочева відсутні вільні земельні ділянки для індивідуального садівництва, а в місці бажаного розташування земельної ділянки передбачено санітарно - захисну зону довкола об'єктів промисловості IV - V класів шкідливості.
Згідно з ч.1 ст.114 ЗК України санітарно - захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.
Ч.2 ст.114 ЗК України передбачає, що в межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.
Матеріалами справи підтверджено той факт, що місце розташування земельної ділянки позивача в генеральному плані міста Золочева (основне креслення) позначено як територія зелених насаджень спецпризначення.
Крім того, з плану використання території (опорний план генплану) та даних Державного земельного кадастру вбачається, що оскаржувана земельна ділянка та заплановані генеральним планом території є землями запасу сільськогосподарського призначення (землі колишнього колгоспу).
Колегія суддів звертає увагу на те, що використання та забудова території для складських та комунальних об'єктів IV - V класів шкідливості можливе лише з дотриманням Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пов'язано зі зміною існуючої категорії земель сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передача земельних ділянок для містобудівних потреб дозволяється лише за наявності плану зонування або детального плану території, забудова земельної ділянки може здійснюватися в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до Закону.
Ст.20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається і не заперечується представником відповідача, що проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі під будівництво в частині запланованої території складських та комунальних об'єктів не розроблявся.
Таким чином, враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством, а тому така відмова є протиправною.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , звертаючись до Золочівської міської ради із заявою від 28 березня 2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва, яка розташована по АДРЕСА_1 , надала усі визначені земельним законодавством документи, і цей факт не заперечується відповідачем.
Разом з тим, рішенням XXIX сесії VII демократичного скликання Золочівської міської ради Львівської області від 23 жовтня 2018 року №1520 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою" позивачу повторно відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва на підставі ст.12, 114, ч.7 ст.118 ЗК України.
Вказане рішення мотивоване тим, що згідно з генеральним планом міста Золочева, затвердженого сесією міської ради від 29 вересня 2015 року, на території м.Золочів відсутні вільні земельні ділянки для індивідуального садівництва, а в місці бажаного розташування земельної ділянки передбачено санітарно - захисну зону довкола об'єктів промисловості IV - V класів шкідливості,
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що така відмова не містить посилання на конкретну підставу, визначену ч.7 ст.118 ЗК України, як на підставу для відмови у наданні дозволу.
Відповідно до ст.118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
З системного аналізу норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Разом з тим, повторна відмова відповідача з підстав, не визначених ч.7 ст.118 ЗК України свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду, викладеної у справі №813/2466/18.
Відповідно до ч.3 ст.123 ЗК України, відповідач за результатами розгляду заяви про надання дозвору на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише дії:
- видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, або
- надати письмову відмову у наданні такого дозволу, і то лише з підстав, які прямо передбачені зазначеною статтею.
Враховуючи, що альтернатив (варіантів) позитивного вирішення заяви позивача не існує, особа звернулась до суду з підстав не ухилення державного органу від розгляду його заяви про надання дозволу на розроблення проекту, а на неправомірність відмови у наданні такого дозволу (як результату повторного розгляду заяви) і незаконність такої відмови судом встановлена.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах, у відповідача відсутні можливості на власний розсуд визначати надання чи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, якщо заінтересованою особою виконано всі необхідні умови для надання такого дозволу, у відповідності до вимог чинного законодавства.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом постановах від 06 серпня 2019 року у справі №140/1992/18, від 08 серпня 2019 року у справах № 806/2253/15, №808/3080/17.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування».
Принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №. 30985/96).
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростоувують висновки суду першої інстанції в частині їх оскарження з врахуванням наведених вище мотивів.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, що у спірних правовідносинах не буде перебиранням судом на себе повноважень і функцій відповідача, а тому належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Золочівської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 березня 2018 року та надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ).
Разом з тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам, що призвело до ухвалення помилкового рішення в частині його оскарження, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та прийняв постанову з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині оскарження судового рішення, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог з прийняттям нового судового рішення у цій частині; в решті рішення суду першої інстанції прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, повно встановлено обставини справи, і відповідно до ст.316 КАС України рішення в частині задоволених позовних вимог необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 246, 250, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі № 1340/5779/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та зобов'язання Золочівської міської ради повтороно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ) скасувати, та прийняти постанову, якою позов у цій частині задовольнити.
Зобов'язати Золочівську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 березня 2018 року та надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ).
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі №1340/5779/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді В. Я. Качмар
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 16 вересня 2019 року.