ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 вересня 2019 року № 640/1554/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, Голови Київського апеляційного адміністративного суду Глущенко Яни Борисівни, Голови ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду Мишкіної Віолети Володимирівни про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити дії
Обставини справи
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київського апеляційного адміністративного суду, Голови Київського апеляційного адміністративного суду Глущенко Яни Борисівни, Голови ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду Мишкіної Віолети Володимирівни про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 04.02.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням часу для усунення недоліків позовної заяви, а саме - надання суду належним чином завірених копій додатків до позовної заяви.
15.02.2019 року через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшла заява разом із належним чином завіреними копіями додатків до позовної заяви.
Також, 21.02.2019 року через канцелярію суду надійшла заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, в якій просить:
- розглянути справу за позовом ОСОБА_1 у встановлений строк - відповідно до пункту 11 частини першої статті 4, частин першої та другої статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України;
- визнати протиправною бездіяльність Київського апеляційного адміністративного суду, голови Київського апеляційного адміністративного суду Глушенко Яни Борисівни, голови ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду Мишкіної Віолети Володимирівни, що полягає у тому, що Київський апеляційний адміністративний суд, голова Київського апеляційного адміністративного суду Глущенко Яна Борисівна , голова ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду Мишкіна Віолета Володимирівна не прийняли рішення (не видано наказ (накази)) про скасування наказу Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року в частині про відрахування зі штату Київського апеляційного адміністративного суду суддю ОСОБА_1, не вчинено будь-яких дій, спрямованих на відновлення порушених трудових прав ОСОБА_1 та поновлення його на посаді судді цього суду;
- визнати протиправним та скасувати наказ Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року в частині про відрахування зі штату Київського апеляційного адміністративного суду суддю ОСОБА_1 16 травня 2011 року у зв'язку із звільненням його з посади судді за порушення присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України та постанови Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2867-VI;
- зобов'язати Київський апеляційний адміністративний суд, голову Київського апеляційного адміністративного суду, голову ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 на посаду судді (зарахувати до штату) Київського апеляційного адміністративного суду, допустити до виконання обов'язків за посадою судді Київського апеляційного адміністративного суду, продовжувати виплачувати суддівську винагороду у розмірах, встановлених діючим законодавством;
- вважати вимушеним прогулом судді ОСОБА_1 період часу з 16 травня 2011 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду;
- зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду час вимушеного прогулу - з 16 травня 2011 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Київського апеляційного адміністративного суду;
- відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (середню заробітну плату) за весь час вимушеного прогулу, тобто з 16 травня 2011 року по день скасування наказу Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року стосовно ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Київський апеляційний адміністративний суд, голову Київського апеляційного адміністративного суду, голову ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду прийняти рішення (видати наказ (накази)) та вчинити інші дії, необхідні для поновлення судді ОСОБА_1 на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду;
- звернути рішення суду до негайного виконання - на підставі пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України;
- визначити Київському апеляційному адміністративному суду, голові Київського апеляційного адміністративного суду, голові ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду триденний строк для виконання рішення суду, початок якого рахувати з наступного дня після його проголошення - на підставі частини шостої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України;
- зобов'язати Київський апеляційний адміністративний суд, голову Київського апеляційного адміністративного суду, голову ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду у п'ятиденний строк подати до суду звіт про виконання судового рішення, початок якого рахувати з наступного дня після одержання ними копій рішення суду - на підставі частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 25.02.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху за наданням часу для усунення недоліків позовної заяви, а саме - подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
12.03.2019 року позивачем до суду подано заяву, якою заявлено ще одну позовну вимогу: зобов'язати Київський апеляційний адміністративний суд, голову Київського апеляційного адміністративного суду, голову ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду видати наказ, яким скасувати наказ Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року в частині про відрахування зі штату Київського апеляційного адміністративного суду суддю ОСОБА_1 16.05.2011 року у зв'язку із звільненням його з посади судді за порушення присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України та постанови Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2867-VI.
Ухвалою суду від 03.04.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду залишити без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року в частині про відрахування зі штату Київського апеляційного адміністративного суду суддю ОСОБА_1 16 травня 2011 року у зв'язку із звільненням його з посади судді за порушення присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України та постанови Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року №2867-VI.
Ухвалою суду від 04.04.2019 року відкрито провадження у справі. Запропоновано відповідачу подати до суду письмові заперечення проти позову та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача.
20.06.2019 року до суду від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, в якій він просив прийняти відмову від позовних вимог та закрити провадження у справі в цій частині.
Ухвалою суду від 20.06.2019 року прийнято відмову ОСОБА_1 та закрито провадження у справі в частині позовних вимог про:
- визнання протиправною бездіяльність Київського апеляційного адміністративного суду, голови Київського апеляційного адміністративного суду Глушенко Яни Борисівни, голови ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду Мишкіної Віолети Володимирівни, що полягає у тому, що Київський апеляційний адміністративний суд, голова Київського апеляційного адміністративного суду Глущенко Яна Борисівна , голова ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду Мишкіна Віолета Володимирівна не прийняли рішення (не видано наказ (накази)) про скасування наказу Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року в частині про відрахування зі штату Київського апеляційного адміністративного суду суддю ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Київський апеляційний адміністративний суд, голову Київського апеляційного адміністративного суду, голову ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду видати наказ, яким скасувати наказ Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року в частині про відрахування зі штату Київського апеляційного адміністративного суду суддю ОСОБА_1 16.05.2011 року у зв'язку із звільненням його з посади судді за порушення присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України та постанови Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2867-VI;
- зобов'язання Київський апеляційний адміністративний суд, голову Київського апеляційного адміністративного суду, голову ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 на посаду судді (зарахувати до штату) Київського апеляційного адміністративного суду, допустити до виконання обов'язків за посадою судді Київського апеляційного адміністративного суду, продовжувати виплачувати суддівську винагороду у розмірах, встановлених діючим законодавством;
- зобов'язання Київський апеляційний адміністративний суд, голову Київського апеляційного адміністративного суду, голову ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду прийняти рішення (видати наказ (накази)) та вчинити інші дії, необхідні для поновлення судді ОСОБА_1 на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду.
У судовому засіданні 18.07.2019 року суд за згодою позивача ухвалив про зміну порядку розгляду справи та перейшов до дослідження доказів та завершення розгляду справи по суті у порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Обставини, встановлені судом.
ОСОБА_1 , з лютого 2002 року по жовтень 2005 року займав посаду судді Військового місцевого суду Дарницького гарнізону, а з жовтня 2005 року по лютий 2007 року - посаду судді Військового апеляційного суду Західного регіону.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 22 лютого 2007 року № 704-V позивача обрано на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду безстроково.
Відповідно до наказу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2007 року №24 позивача зараховано на посаду судді зазначеного суду (а.с.44).
Рішенням Вищої ради юстиції «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 , з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду за порушення присяги» від 26 травня 2010 року №387/0/15-10 внесене подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду за порушення присяги.
Вказане рішення Вища рада юстиції направила у Верховну Раду України для розгляду.
Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року № 2352-VI позивача вперше звільнено з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України - у зв'язку з порушенням присяги судді.
На підставі зазначеної постанови видано наказ Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року № 179, яким позивача відраховано зі штату цього суду з 22 липня 2010 року.
В липні 2010 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про скасування постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року № 2352-VI, якою позивача вперше звільнено з посади судді.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2010 року постанову Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року №2352-VI в частині про звільнення позивача з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду за порушення присяги судді визнано незаконною.
У зв'язку з такими судовими рішеннями Комітет з питань правосуддя Верховної Ради України запропонував розглянути на пленарному засіданні верховної Ради України два питання: перше питання - про внесення зміни до постанови Верховної Ради України в частині звільнення позивача, і друге питання - «повторно розглянути» рішення Вищої ради юстиції про звільнення позивача.
Постановою Верховної Ради України «Про внесення змін до деяких постанов Верховної ради України щодо звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року №2872-VI в тексті постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року №2352-VI слова «Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1» виключено.
Таким чином, фактично була поновлена дія постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 22 лютого 2007 року № 704-V, якою раніше позивача було обрано на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду.
23 грудня 2010 року Верховна Рада України повторно розглянула теж саме рішення (подання) Вищої ради юстиції, а саме - рішення Вищої ради юстиції «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 , з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду за порушення присяги» від 26 травня 2010 року №387/0/15-10.
За результатами розгляду цього рішення (подання) Вищої ради юстиції прийнято постанову Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року №2867-VI, якою позивача вдруге звільнено з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України - у зв'язку з порушенням присяги судді.
Відповідно до наказу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2011 року №265 позивача відраховано зі штату зазначеного суду (а.с.45).
Позивач вдруге звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України про визнання незаконною постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року № 2867-VI, якою позивача було вдруге звільнено з посади судді за порушення присяги.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2011 року позивачу відмовлено у задоволенні позову.
З метою захисту порушених прав позивач звернувся до Європейського Сулу з прав людини.
19 січня 2017 року Європейський Суд з прав людини прийняв рішення у справі «Куликов та інші проти України», яким визнано порушення державою Україна статті 6 § 1 та статті 8 Конвенції щодо позивача.
Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Куликов та інші проти України» набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
У квітні 2017 року позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2011 року на підставі Рішення Європейського Суду з прав людини.
Постановою Верховного Суду України від 03 липня 2017 року заяву позивача задоволено частково. Постанову Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2011 року скасовано, а справу - направлено на новий судовий розгляд до того самого суду.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2017 року позов задоволено частково, визнано незаконною постанову Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року № 2867-VI в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду в порядку п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України - у зв'язку з порушенням присяги судді. В іншій частині в задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с.23-27).
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року позивачу відмовлено у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2017 року (а.с.28-38).
Таким чином, 10 жовтня 2018 року набрала законної сили постанова Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2017 року, якою постанова Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року № 2867-VI в частині звільнення позивача з посади судді визнана незаконною.
14 грудня 2018 року позивач звернувся із заявою про роз'яснення постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року суд надав роз'яснення, що постанова Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року №2867-VI в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду вважається незаконною з моменту її прийняття.
Позивач зазначає, що враховуючи вищевикладене, з 22 лютого 2007 року автоматично поновлена дія постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 22 лютого 2007 року № 704-V, якою позивача обрано на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду, тому наказ Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2011 року № 265, яким позивача відраховано зі штату цього суду повинен бути скасований як такий, що виданий на виконання незаконної постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді.
12 листопада 2018 року позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду із заявою, в якій просив скасувати наказ Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року, яким суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Київського апеляційного адміністративного суду; зарахувати суддю ОСОБА_1 до штату Київського апеляційного адміністративного суду на посаду судді цього ж суду; відновити порушені трудові права позивача і допустити до виконання обов'язків судді Київського апеляційного адміністративного суду (а.с.46).
Вказана заява залишена без задоволення, про що позивача було повідомлено листом Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 року №026/15/2019 (а.с.51).
В подальшому рішенням Вищої ради правосуддя від 16.04.2019 року №1158/0/15-19 відмовлено у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду.
Згідно наказу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2019 року №24-к скасовано наказ Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2011 року №265, яким позивача відраховано зі штату цього суду та продовжено з 20.05.2019 року нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними та з метою їх відновлення у повному обсязі, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Враховуючи залишення позовної вимоги без розгляду, відмову позивача від частини позовних вимог та закриття провадження в цій частині, суд здійснює розгляд справи щодо наступних вимог, а саме:
- вважати вимушеним прогулом судді ОСОБА_1 період часу з 16 травня 2011 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду;
- зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду час вимушеного прогулу - з 16 травня 2011 року по день видання наказу про зарахування його на посаду судді (зарахування до штату) Київського апеляційного адміністративного суду;
- відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (середню заробітну плату) за весь час вимушеного прогулу, тобто з 16 травня 2011 року по день скасування наказу Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року стосовно ОСОБА_1 ;
- звернути рішення суду до негайного виконання - на підставі пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України;
- визначити Київському апеляційному адміністративному суду, голові Київського апеляційного адміністративного суду, голові ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду триденний строк для виконання рішення суду, початок якого рахувати з наступного дня після його проголошення - на підставі частини шостої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України;
- зобов'язати Київський апеляційний адміністративний суд, голову Київського апеляційного адміністративного суду, голову ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду у п'ятиденний строк подати до суду звіт про виконання судового рішення, початок якого рахувати з наступного дня після одержання ними копій рішення суду - на підставі частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
Згідно ч.1 ст.53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.
Відповідно до наказу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2019 року №24-к, яким скасовано наказ Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2011 року №265, позивача фактично поновлено на посаді судді, проте час вимушеного прогулу не зараховано до стажу роботи на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду період часу з 16.05.2011 року по 20.05.2019 року і не виплачено середній заробіток за цей час.
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі цієї чи іншої країни. Сутність цієї статті Конвенції зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. ЄСПЛ визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 Рішення).
В зазначеному Рішенні ЄСПЛ чітко сформулював, що національний суд повинен обрати такий спосіб правового захисту, який би забезпечив ефективне виконання органами державної влади своїх зобов'язань, не дивлячись на відсутність чіткого законодавчого регулювання певних правовідносин.
У пункті 50 Рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо їх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункти 28-36, Series A № 18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Мета Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (Рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).
Оскільки в Рішенні відносно Позивача ЄСПЛ встановив порушення Конвенції, то національний суд не має права відмовити Позивачу в ефективному захисті його прав, зокрема в частині зарахування позивачу до стажу роботи на посаді час вимушеного прогулу та нарахування і виплати суддівської винагороди за цей період.
Дійсно в законодавстві України відсутні правові норми, які б встановлювали спеціальний порядок зарахування позивачу до стажу роботи на посаді судді час вимушеного прогулу та нарахування і виплати суддівської винагороди за цей період, однак відсутність в законодавстві спеціальних правових норм, які б регулювали дані правовідносини не має бути перешкодою у визначенні чіткого і зрозумілого порядку загального захисту порушених прав.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України всім гарантовано право на працю і на захист від незаконного звільнення.
Відповідно до положень статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19- рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Як зазначено в цьому Рішенні, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, згідно з якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обгрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголосила «право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих Конституцією або законом». Це право також закріплене у статті 55 Конституції України і має застосовуватися системно, оскільки судовий захист гарантований як національними, так і міжнародними судовими установами.
Суд наголошує, що відповідачем самостійно було прийнято рішення, яким фактично поновлено позивача на займаній посаді, що в свою чергу тягне за собою необхідність вирішення питання про зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду вимушеного прогулу, який позивачем було допущено не за власним бажанням, а через прийняття наказу, який в подальшому було скасовано відповідним суб'єктом та виплати за цей період середньої заробітної плати (грошової суддівської винагороди), яку позивач мав отримувати перебуваючи на посаді.
Разом із тим, відповідачі ухилились від прийняття рішень та вчинення дій, спрямованих на повне відновлення прав позивача, і тому суд повинен обрати ефективний спосіб захисту за наслідками визнання незаконним акта Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді. Іншого способу поновлення порушеного права особи на даний час національним законодавством не передбачено.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У свою чергу, стаття 18 Закону № 3477-IV визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду, тобто відповідно до статті 1 цього Закону - практику Суду та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права яку елемент спільної спадщини держав-учасниць (справа Brumarescu v. Romania).
Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб'єкта. Іншим важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».
Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV виконання рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі статтею 10 вказаного Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту та відновлення порушених прав позивача є включення періоду часу з 16 травня 2011 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду як вимушений прогул до стажу роботи на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду.
Зі змісту ст.235 КЗпП вбачається, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд вважає за необхідне вказати на обов'язок органу, що вирішує трудовий спір при винесенні ним рішення про поновлення на роботі, одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Підставою для нарахування та виплати суддівської винагороди (середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу) є наказ Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2019 року №24-к.
При цьому, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватись субсидіарно, тобто в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №814/1901/16
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен здійснюватися відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки будь-яких інших нормативних актів, які регулюють розміри суддівської винагороди прийнято не було.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд дійшов до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача самостійно відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (середню заробітну плату) за весь час вимушеного прогулу, тобто з 16 травня 2011 року по день скасування наказу Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року, оскільки до суду не було подано відповідної довідки, що позбавило можливості провести даний розрахунок.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
За таких обставив позовні вимоги про звернення рішення суду до негайного виконання є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду звернути рішення до негайного виконання та/або застосувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених рішенням суду.
Разом з тим, для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться не виконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
У суду відсутні виключні правові підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду в подальшому, що в разі незастосування процесуальних заходів, про які просить апелянт, таке судове рішення залишиться невиконаним та/або що відповідачем вже вчинено певні дії, прийнято рішення чи допущено бездіяльність, якими порушено права і законні інтереси позивача.
При цьому, припущення позивача про те, що відповідач може порушити його права, захищені судом у даній справі, не є достатньою правовою підставою для застосування інституту судового контролю, оскільки, як убачається з вищевикладеного, його реалізація є правом суду, а не обов'язком, і для його застосування повинні бути ґрунтовні підстави, а не сама лише існуюча ймовірність, не підтверджена жодними доказами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідачів у п'ятиденний строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, аналізуючи рішення та бездіяльність суб'єкта владних повноважень в розрізі положень ст.2 КАС України дійшов до висновку, що вони прийняті (вчинені) не на підставі, не у межах та не у спосіб визначений законодавством, а також без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд, крім іншого вважає, що у межах вирішення даної справи повною мірою забезпечено право позивача на розгляд його адміністративного позову з дотриманням принципу рівності, справедливості та безсторонності, з урахуванням приписів частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, з висновками щодо застосування цих положень, викладених у рішеннях ЄСПЛ «Бочан проти України» (№2), заява № 22251/08, рішення від 15 лютого 2015 року, «Волошин проти України», заява № 15853/08, рішення від 10 жовтня 2013 року, «Чуйкіна проти України», заява № 28924/04, рішення від 13 січня 2011 року.
Враховуючи, що при розгляді даної категорії справ судовий збір не сплачується, відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Київський апеляційний адміністративний суд зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду час вимушеного прогулу - з 16 травня 2011 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Київського апеляційного адміністративного суду.
Зобов'язати Київський апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (середню заробітну плату) за весь час вимушеного прогулу, з 16 травня 2011 року по день скасування наказу Київського апеляційного адміністративного суду № 265 від 30 травня 2011 року відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
Відповідач: Київський апеляційний адміністративний суд (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус 3, 30, код 34729486).
Суддя В.І. Келеберда