ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 вересня 2019 року № 640/4007/19
Суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якій просить:
- визнати неправомірним та скасувати рішення ГУ ПФУ у м. Києві від 29.08.2018 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
- зобов'язати ГУ ПФУ у м. Києві перерахувати ОСОБА_1 пільговий стаж, включивши до нього період навчання та знаходження на строковій військовій службі, та призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 02.08.2018.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що надав усі необхідні документи, які свідчать про наявність достатнього стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
На дату винесення рішення, відповідач не надав жодної заяви по суті справи.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка від 02.08.2018 № 0000590517.
Позивачем подано заяву від 02.08.2018 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У відповідь на зазначену заяву ГУ ПФУ у м. Києві надало відповідь листом № 75584/03 від 10.09.2018, відповідно до якої наявний пільговий стаж становить 5 років, 7 місяців, 5 днів, загальний стаж становить 22 роки, 8 місяців, 1 день що не достатньо для призначення пенсії за віком з 52 років. У призначенні пенсії за заявою від 02.08.2018 відмовлено.
До відділу звернень громадян Пенсійного фонду України 11.01.2019 надійшла скарга на рішення ГУ ПФУ у м. Києві, у якій ОСОБА_1 зазначає про незаконність відмови у призначенні пенсії, оскільки трудова книжка містить записи про пільговий стаж у розмірі 8 років, 10 місяців, 13 днів. Також, позивачем надані довідки та інші документи на підтвердження наявного пільгового стажу.
Рішенням про результати розгляду скарги № 732/П-11 від 26.02.2019 Пенсійний фонд України залишив скаргу ОСОБА_1 без задоволення, аргументуючи тим, що надані на підтвердження пільгового стажу довідки та інші документи видані установами, які знаходяться на тимчасово окупованій території та не можуть бути враховані при призначенні пенсії.
Не погоджуючись із діями та рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1-2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Приписами ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, в пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі -Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Таким чином, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, ГУ ПФУ у м. Києві посилається на інформацію, що наявна у матеріалах пенсійної справи. У рішенні № 732/П-11 від 26.02.2018 Пенсійний фонд України додатково зазначив, що у трудовій книжці відсутні відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, а уточнюючі довідки не можуть бути враховані при призначенні пенсії, оскільки видані установами, які знаходяться на тимчасово окупованій території.
Приписами ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд вважає, що посилання відповідача, як на підставу для відмови в призначенні пенсії на неможливість урахувати документи, видані установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території є необґрунтованими, оскільки дані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 при наявності у нього необхідного загального і спеціального стажу та документів, з яких орган пенсійного фонду має змогу отримати необхідні дані для розрахунку такого стажу.
Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Перший протокол), Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Крістіан Мюллер проти Австрії» від 16.12.1974 надано позицію щодо застосування статті 1 Першого протоколу, згідно якої, обов'язок робити внесок у систему соціального забезпечення може, за певних обставин, надати право власності на певні активи, які використовуються для виплати пенсій.
У рішенні від 08.07.2004 у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов до Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Ураховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Суд вважає, що позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії через неможливість перевірки достовірності пільгового характеру роботи, у зв'язку зі знаходженням підприємств на території, непідконтрольній українській владі, у зв'язку з чим, позовні вимоги про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за списком № 1 неправомірними підлягають задоволенню.
Проте, стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах з 02.08.2018 за списком № 1, суд враховує наступне.
У випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом та не передбачає множинного трактування, суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У разі, коли суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Важливо розуміти, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за органом виконавчої влади, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши орган виконавчої влади дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу певну свободу розсуду при прийнятті рішення.
Таким чином, суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб'єкт владних повноважень при прийнятті певного рішення та не може втручатись у дискреційні повноваження такого суб'єкта.
Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив передбачене рішення.
Оскільки прийняття рішення про призначення пенсії на пільгових умовах є дискреційним обов'язком органів Пенсійного фонду, та враховуючи ту обставину, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача лише з тієї підстави, що документи, видані установами, які знаходяться на тимчасово окупованій території не можуть бути розглянуті, та не розглядав наявність/відсутність інших підстав для призначення пенсії позивачу на пільгових умовах, суд позбавлений можливості встановити чи виконав позивач всі приписи законодавства для його прийняття та чи має позивач необхідний для призначення пенсії стаж.
За таких обставин вимога позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію на пільгових умовах з 11.01.2018 за списком № 1 є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу та не підлягає задоволенню.
У свою чергу, приписи ч. 2 ст. 5 КАС України передбачають, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, з огляду на що, суд вважає за необхідне для повного захисту прав позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву від 11.01.2018 та додані до неї документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України визначають, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. (ч. 3 ст. 139 КАС України)
Отже, у даному випадку суд вважає, що судові витрати у частині задоволених позовних вимог підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 5, 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 263, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за списком № 1 неправомірними.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.08.2018 та додані до неї документи про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 з урахуванням висновків суду.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 у розмірі 1536,80 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень, 80 копійок).
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16 код ЄДРПОУ: 42098368).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко