ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 вересня 2019 року № 826/12593/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Служби зовнішньої розвідки України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Служби зовнішньої розвідки України, в якому просив суд ( з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог): визнати протиправною бездіяльність Служби зовнішньої розвідки України щодо відмови у здійсненні нарахування вартості неотриманого речового майна з урахуванням індексів інфляції, зобов'язати Службу зовнішньої розвідки України провести обчислення вартості неотриманого речового майна з дня виникнення права на його отримання в 2014-2016 роках з урахуванням індексів інфляції за нормами, що визначені Головою Служби зовнішньої розвідки України; зобов'язати Службу зовнішньої розвідки України виплатити ОСОБА_1 недоплаченікошти під час виплати недоотриманого речового майна інфляційних збитків за період з 06.06.2005 по 15.05.2017 у сумі 5513, 25 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2017 судом відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
На підставі письмового клопотання сторін, суд, в порядку вимог ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив кадрову службу в Службі зовнішньої розвідки України на посадах офіцерського складу . Наказом голови Служби зовнішньої розвідки України від 12.08.2016 «По особовому складу» №268-ос позивача звільнено з військової служби. 13.02.2017 на підставі наказу голови Служби зовнішньої розвідки України від 13.02.2017 №50 позивачу було нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 966, 48 грн., однак на думку позивача, сума грошової компенсації не відповідає ринковій вартості речового майна, крім того, компенсація була нарахована без врахування індексу інфляції, яка за підрахунками позивача складає 433, 53 %.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям на підставі Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178. Так, згідно вимог п. 5 Порядку компенсація виплачується з моменту звернення військовослужбовця із заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, довідки про вартість речового майна. Отже, з вказаного вбачається, що підставою для виплати вартості речового майна є не тільки факт звільнення військовослужбовця, а й факт його звернення із відповідною заявою. Так, на підставі заяви позивача від 31.01.2017 останньому було нараховано грошову компенсацію у розмірі 1341, 09 грн., вартість визначена згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Крім того, відповідач зазначив, що вказана виплата має разовий характер, а тому не підлягає індексації.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що із відповідною заявою (рапортом) звернувся 20.09.2016, однак у прийнятті вказаної заяви позивачу було відмовлено .
У запереченні на відповідь на відзив, відповідач зазначив, що 20.09.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про вартість речового майна, а із відповідним рапортом останній звернувся тільки 31.01.2017.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані учасниками справи докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Голови Служби зовнішньої розвідки України від 12.08.2016 №368-ос «По особовому складу. По військовослужбовцях» відповідно до Закону України «Про військової обов'язок та військову службу» позивач був звільнений із військової служби за п. г» ч. 7 ст. 26 ( у зв'язку із проведенням скорочення штатів або проведенням організаційних заходів) з урахуванням ч. 8 ст. 26 Закону переведено в запас Збройних Сил України та виключено із списків особового складу з 18.09.2016.
20.09.2016 позивач звернувся до командира військової частини №в/ч НОМЕР_1 із заявою про видачу довідки про вартість речового майна з лютого 2015 року по вересень 2016 року.
30.01.2017 позивач звернувся із заявою про виплату вартості неотриманого речового майна, що належить до видачі, до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 нараховується, виходячи із закупівельної вартості речового майна станом на 1 січня поточного року.
06.02.2017 було видано довідку №367 про вартість речового майна, що належить до видачі, згідно якою вартість тридцяти чотирьох предметів була оцінена в 966, 48 грн.
13.02.2017 на підставі наказу Голови служби Зовнішньої розвідки України «Про виплату особам звільненим з військової служби в Службі зовнішньої розвідки України, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» №50 виплачено позивачу компенсацію у сумі 966, 48 грн.
14.02.2017 було видано довідки №5 про вартість нерухомого майна, що належить до видачі за 2016 рік, згідно якої вартість одинадцяти предметів оцінена в 181, 25 грн.; довідки №4 про вартість нерухомого майна, що належить до видачі за 2015 рік, згідно якої вартість десяти предметів оцінена на суму 505, 43 грн.
15.02.2017 на підставі наказу Військової частини НОМЕР_1 №3 від 15.02.2017 позивачу було виплачено грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна у сумі 686, 68 грн.
Виплата грошових коштів підтверджується також наявними у справі платіжними дорученнями №706 від 28.02.2017 та №110 від 23.02.2017.
22.05.2017 позивач звернувся до т.в.о. Голови Служби зовнішньої розвідки України із заявою, в якій просив провести обчислення вартості недоотриманого речового майна з дня виникнення права на його обчислення в 2014-2016 роках з урахуванням індексів інфляції за нормами, що визначені Головою Служби зовнішньої розвідки України.
Листом від 30.06.2017 №5/3/961 ПБ позивача повідомлено, що компенсація вартості недоотриманого речового майна здійснювалася щодо предметів закупівлі, які придбані за нормою №2 наказу голови Служби зовнішньої розвідки України від 06.06.2005 №64/ДСК, у зв'язку з чим, позивачу вірно розраховано вартість неотриманого речового майна. Крім того, повідомлено про відсутність правових підстав для нарахування індексації на виплати, що мають разовий характер.
Позивач вважаючи, що відповідачем занижено вартість речового майна, що належить до виплати позивачу та протиправно не нараховано інфляційні втрати, звернувся із даним позовом до суду.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) .
Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
Згідно частини першої статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно п.п. 3, 4, 5, 7 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Проаналізувавши наведене вище, суд дійшов висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи та пояснень сторін, позивачу було виплачено компенсацію за неотримане речове майно, що також не заперечується останнім. Однак позивач вважає, що відповідачем зменшено суму такої грошової компенсації, оскільки компенсація здійснювалася за цінами 2005 року. Також на підтвердження вказаного, останній надав суду також копії листів Міністерства оборони України від 15.12.2008 №328/3/18/2042 та від 27.01.2017 №341/5/15 про ціни на предмети речового майна, які належать до видачі згідно норм забезпечення військовослужбовцями Збройних сил України та ВМС і військово морської піхоти.
При цьому, відповідач зауважив, що до набрання чинності Порядком №178 (набрав чинності 22.03.2016) відпуск речового майна здійснювався за нормами, що діяли до 22.03.2016, зокрема станом на той момент діяло Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у
мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444, на виконання якого був прийнятий наказ Голови Служби зовнішньої розвідки України від 06.06.2005 №64/ДСК «Про затвердження та введення в дію норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України у мирний час та переліку місцевостей України з жарким та помірним кліматом». Отже, у зв'язку з тим, що позивача було виключено зі списків особового складу 18.09.2016, в період, коли діяли норми забезпечення військовослужбовців, що затверджені наказом Голови Збройних сил України від 06.06.2005 №64/ДСК, то компенсація вартості неотриманого речового майна здійснювалася за нормою №2 вищевказаного наказу, виходячи із закупівельної вартості такого майна. В той же час, норма №9 наказу Голови Служби зовнішньої розвідки України від 13.03.2013 №56/ДСК на позивача не поширюється.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що під час визначення розміру належної позивачу грошової компенсації, розрахунок проводився на підставі наказу Служби зовнішньої розвідки України від 06.06.2005 №64/ДСК «Про затвердження та введення в дію норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України у мирний час та переліку місцевостей України з жарким та помірним кліматом», чинного станом на момент звільнення позивача, що й призвело до нарахування розміру грошової компенсації позивачу у розмірі 1341, 09 грн.
При цьому, згідно п. 5 Порядку №178 при оформленні довідки про вартість речового майна береться до уваги закупівельна вартість такого майна, розрахована станом на 1 січня поточного року, яким є рік виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, тобто, звільнення з військової служби, в даному випадку 2016 рік.
Відповідач при визначенні розміру грошової компенсації мав брати до уваги ціни станом на 01.01.2014, 01.01.2015 та 01.01.2016, а не ціни, визначені за будь-який період раніше, незалежно від того, коли востаннє Службою зовнішньої розвідки України фактично проводилася закупівля речового майна.
Суд звертає увагу відповідача, що оскільки вартість речового майна з часом змінюється, обов'язок застосовувати ціни саме станом на 1 січня поточного року покликаний гарантувати права осіб, які звертаються з відповідними заявами (рапортами), на отримання грошової компенсації у розмірі, що хоча б приблизно відповідає вартості вказаного майна.
При цьому, судом не приймається до уваги посилання відповідача на те, що станом на момент звільнення позивача, в Службі Зовнішньої розвідки України діяли норми наказу Голови Служби Зовнішньої розвідки України від 06.06.2005 №64, оскільки факт не врегулювання вказаного питання останнім, не може слугувати підставою порушення прав інших осіб.
Щодо вимоги позивача про обчислення вартості недоотриманого майна з урахуванням індексу інфляції, то суд зазначає наступне.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII) ( далі - Закон № 1282-XII).
Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг ( ст. 1 Закону № 1282-XII).
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення) ( ст. 2 Закону № 1282-XII).
Отже, з урахуванням викладеного та того, що компенсація вартості за невиплачене речове майно має разовий характер, то вимога позивача про обчислення вартості речового майна з урахуванням індексу інфляції задоволенню не підлягає.
Крім того, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправними дій Служби зовнішньої розвідки України щодо розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 згідно наказу Служби зовнішньої розвідки України від 06.06.2005 №64/ДСК та як наслідок зобов'язати Службу зовнішньої розвідки України провести перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 , згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" станом на 01.01.2016 року.
Щодо позовної вимоги про виплату позивачу інфляційних збитків за період з 06.06.2005 по 15.02.2017 у сумі 5513, 25 грн., то суд зазначає слідуюче.
Компенсація громадянам доходів у разі їх несвоєчасної виплати здійснюється відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) ( ст. 3 Закону).
Відповідно до пункту 2 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою (рапортом) про виплату вартості неотриманого речового майна - 30.01.2017. За результатами розгляду вказаної заяви, відповідачем було винесено наказ №50 від 13.02.2017 та №3 від 15.02.2017. Крім того, як вбачається із наявних у справі платіжних доручень №706 від 26.02.2017 та №110 від 23.02.2017 нарахована сума була вчасно виплачена позивачу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не було порушено строку нарахування та виплати вартості неотриманого речового майна, у зв'язку з чим, позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У відповідності до п. 1,3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно вимог ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19,77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.
Визнанти протиправними дій Служби зовнішньої розвідки України щодо розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 згідно наказу Служби зовнішньої розвідки України від 06.06.2005 №64/ДСК.
Зобов'язати Службу зовнішньої розвідки України провести перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 , згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" станом на 01.01.2016 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 24/1, код ЄДРПОУ 33240845) понесені судові витрати у сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур