ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 вересня 2019 року № 826/6371/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - третя особа), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у відмові поновлення та перерахунку раніше призначеної позивачу пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити виплати з 07.10.2009 раніше призначеної позивачу пенсії та здійснити її перерахунок.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначає про те, що в серпні 1995 року він переїхав на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки, у зв'язку з чим виплату пенсії йому було припинено. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 року від 07.10.2009, яким визнано неконституційними положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, зазначив, що його представник звернувся із заявою до пенсійного органу про поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Проте, листом йому було відмовлено через відсутність угоди між Україною та Сполученими штатами Америки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, яка б регулювала питання пенсійного забезпечення громадян, які працюють та проживають в США. При цьому, позивач вважає дії відповідача про відмову у поновленні виплати раніше призначеної йому пенсії протиправними і такими, що порушують гарантовані Конституцією України соціальні права на пенсійне забезпечення.
У відзиві на адміністративний позов Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області посилалося на те, що відповідно до законодавства, чинного на дату виїзду позивача за кордон на постійне місце проживання, виплата пенсії підлягала припиненню. Крім того, відповідач зазначив, що рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 на позивача не поширюється з огляду на те, що виплату пенсії йому було припинено на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», норми якого неконституційними не визнавалися.
Також, у відзиві міститься посилання на те, що позивачем пропущено строк на звернення з даним позовом до суду, внаслідок чого відповідач просить залишити вимоги адміністративного позову за період з 07.10.2009 по 19.10.2017 без розгляду. В іншій частині позову пенсійний орган просив відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити виплати з 07.10.2009 по 19.10.2017 раніше призначеної позивачу пенсії та здійснити її перерахунок.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Як убачається з матеріалів даної адміністративної справи, ОСОБА_2 є громадянином України, з 04.09.1991 йому призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
09.08.1995 позивач виїхав на постійне місце проживання до США, у зв'язку з чим йому було припинено виплату пенсії на підставі ч. 2 ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
15.02.2018 ОСОБА_2 через свого представника за довіреністю подав до Київського обласного військового комісаріату заяву про поновлення виплати пенсії за вислугу років. До заяви були додані наступні документи: копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон; копія посвідчення особи, постраждалої від наслідків аварії на ЧАЕС, копія пенсійного посвідчення та копія довіреності з апостилем.
Також, 16.02.2018 позивач через свого представника за довіреністю подав аналогічний пакет документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
У листі-відповіді від 13.03.2018 за наслідками розгляду заяви позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив ОСОБА_2 про те, що надати документи для призначення пенсії немає можливості.
Листом від 01.03.2018 ГУ ПФУ в Київській області повідомило позивача про відсутність підстав для поновлення виплати йому пенсії з огляду на те, що відповідно до ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а міжнародний договір між Україною та Сполученими Штатами Америки не укладався.
Вважаючи відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» в редакції станом на серпень 1995 року (дата припинення виплати позивачу пенсії) пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Так, згідно з ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції станом на серпень 1995 року, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України.
На підставі наведених положень законодавства позивачу, починаючи з серпня 1995 року, виплата пенсії була припинена з виплатою за 6 місяців наперед.
09 липня 2003 року був прийнятий Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі по тексту - Закон України №1058-IV),
За ч. 1 ст. 5 Закону 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України №1058-IV.
Пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 вказаного Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 (далі по тексту - рішення №25-рп-2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.
Крім того, як зазначив Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Отже, проживаючи в США, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у нього виникло право на відновлення виплати пенсії за віком. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
У відповідності до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до п.1.5 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Порядок №22-1) заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії.
Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Згідно із п.2.8. Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.
Відповідно до п.2.23 Порядку №22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Таким чином, обов'язковою умовою відновлення виплати раніше призначеної пенсії є подача пенсіонером заяви встановленої форми та необхідних документів особисто або через законного представника.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особi органом, що призначає пенсiю, видається розписка iз зазначенням дати прийняття заяви, а також перелiку одержаних i вiдсутнiх документiв, якi необхiдно подати у тримiсячний строк з дня прийняття заяви. Копiя розписки зберiгається в пенсiйнiй справi.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);4)видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсії справі.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
З матеріалів справи убачається, що позивач оскаржує у даній справі саме дії відповідача щодо відмови в поновленні та перерахунку йому раніше призначеної пенсії.
Тобто, для правильного вирішення даного спору суду необхідно встановити, чи були у відповідача підстави для відновлення виплати позивачу пенсії станом на дату звернення представника позивача із заявою, враховуючи вищенаведені висновки Конституційного Суду України.
Приймаючи до уваги той факт, що право позивача на відновлення виплати пенсії виникло на підставі вищевказаного рішення Конституційного Суду України, суд приходить до висновку про неправомірність та незаконність дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії у зв'язку з відсутністю врегулювання нормами законодавства порядку виплати пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не спростовуючи при цьому факт призначення та припинення йому пенсійних виплат.
З огляду на наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, керуючись положеннями частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи те, що у справі міститься документальне підтвердження сплати позивачем судового збору у розмірі 704,80 гривень, судові витрати позивача підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 72 - 78, 90, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 287, 293, 295 - 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в поновленні та перерахунку раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 19 жовтня 2017 року на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко