номер провадження справи 4/101/19
13.09.2019 Справа № 908/1719/19
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Н.Г., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Поліемос”, (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Жихарська, буд. 88)
до відповідача Акціонерного товариства “Мелітопольський м'ясокомбінат” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, буд. 175)
про стягнення 194 564,41 грн.
11.07.2019 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. б/н від 08.07.2019 (вх. №1854/08-07/19 від 11.07.2019) Приватного акціонерного товариства “Поліемос” до Акціонерного товариства “Мелітопольський м'ясокомбінат” про стягнення 194 564,41 грн. заборгованості за договором №13 від 13.07.2015, у тому числі 147777, 39 грн. основного боргу, 30809, 46 грн. пені, 3464, 27 грн. 3 % річних, та 12 513, 29 грн. інфляційних втрат.
11.07.2019 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/1719/19 розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/1719/19, присвоєно справі номер провадження 4/101/19. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання в частині оплати товару в розмірі 147777, 39 грн. за договором №13 від 13.07.2015. На підставі невиконання зобов'язань відповідачем по договору, позивачем нараховано 30809, 46 грн. пені, 3464, 27 грн. 3 % річних, та 12 513, 29 грн. інфляційних втрат. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач керуючись ст. 530, 551, 599, 610, 611, 625 ЦК України та договором №13 від 13.07.2015, просить стягнути з Акціонерного товариства “Мелітопольський м'ясокомбінат” 147777, 39 грн. основного боргу, 30809, 46 грн. пені, 3464, 27 грн. 3 % річних, та 12 513, 29 грн. інфляційних втрат.
30.07.2019 на адресу господарського суду Запорізької області надійшов відзив на позовну заяву, в якому АТ “Мелітопольський м'ясокомбінат” повідомив, що заявлені позовні вимоги визнає частково. Зокрема зазначив, що позивачем не враховані здійсненні відповідачем за видатковою накладною №1985 від 31.10.2018 наступні платежі: 21.06.2019 на суму 300, 00 грн. та 24.06.2019 на суму 400, 00 грн. Крім того, 11.07.2019 відповідачем на користь позивача за актом надання послуг № 2231 від 05.12.2018 сплачені грошові кошти в розмірі 500, 00 грн. 25.07.2019 відповідачем на користь Позивача за видатковою накладною № 652 від 18.04.2019 сплачені грошові кошти в розмірі 1 000, 00 грн. Отже, сума основного боргу складає 145 577, 39 грн. Також, зазначив, що не погоджується з розрахунком позивача в частині нарахування пені, 3% річних та інфляційного нарахування за видатковою накладною №1838 від 12.10.2018, та не вірно розраховані 3% річних за видатковою накладною №1985 від 31.10.2018, у зв'язку з чим надав свій контррозрахунок. Також, зазначив, що не погоджується з заявленим позивачем розміром витрат на правничу допомогу, оскільки заявлена вимога про стягнення витрат професійну правничу допомогу в розмірі 25 000, 00 грн. є завищеною, надмірною для сторни, неспівмірною, оскільки справа є не складною, не вимагає великого обсягу юридичної технічної роботи, розгляд справи відбувається за відсутності сторін Також, Відповідачем частково визнана сума основного боргу, адвокатом Позивача Камінською А.А. виконаний невеликий об'єм роботи. На підставі викладеного просить винести рішення з урахуванням поданого відзиву, у вимозі про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000, 00 грн. відмовити та стягнути з позивача та користь відповідача 5500, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 48, 00 грн. поштових витрат, пов'язаних з відправленням позивачу та господарському суду Запорізької області відзиву по справі.
Згідно з ч. 2,3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі
Отже, 15.08.2019 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням, а тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 13.09.2019.
Розглянувши матеріали справи, суд
13.07.2015 Приватним акціонерним товариством “Поліемос” (Постачальник, позивач у справі) та Акціонерним товариством “Мелітопольський м'ясокомбінат” (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір № 13 з урахуванням додаткової угоди до договору від 03.09.2018 (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого постачальник на підставі заявки, надісланої Покупцем та погоджених обома Сторонами специфікацій, зобов'язується поставляти Покупцю етикетку (упаковку), що іменується надалі Готова продукція.
Згідно із пунктом 1.2. Договору покупець приймає на себе зобов'язання: - подати заявку на виготовлення Готової продукції, де обумовлюються усі особливості, які необхідно врахувати при підготовці проектів дизайнів; - надати дизайни в електронному вигляді; - сплатити Готову продукцію в порядку, передбаченому цим Договором; - прийняти Готову продукцію.
Відповідно до п.2.3. Договору, ціна загальна вартість і термін постачання кожної партії Готової продукції узгоджується сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно п.2.4. Договору покупець зобов'язується сплатити кожну партію Готової продукції за безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок Постачальника згідно рахунку-фактури: 100% передплата платежу.
Пунктом п.2.5. Договору сторони узгодили, що загальна сума Договору є сумою по усіх Специфікаціях до цього Договору.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору поставка продукція поставляється партіями. На кожну замовлену партію готової продукції складається специфікація і затверджується постачальником і покупцем у двосторонньому порядку. Постачальник зобов'язується виконати постачання Готової продукції впродовж 20 календарних днів після підписання Специфікації і затвердження дизайну в порядку, передбаченому умовами договору.
Поставка наступної партії готової продукції у рамках умов викладених в. п.2.4 здійснюється постачальником тільки після вступу від покупця 100% оплати за попередню партію готової продукції. (п.3.4 Договору).
Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що доставка готової продукції здійснюється за погодженням сторін. Інше обумовлюється у Специфікаціях.
Відповідно до п.4.2. договору, готова продукція вважається зданою постачальником і прийнятою покупцем по кількості і номенклатурі, вказаних у видатковій накладній, підписаній уповноваженим представником покупця.
Згідно із п.4.3. договору, датою здачі готової продукції постачальником вважається дата відвантажувальної накладної із складів постачальника на території України.
Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020 р. (п.8.1 Договору в редакції додаткової угоди до договору від 30.12.2017.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві Товар, а саме:
- за видатковою накладною ВН№1794 від 08.10.2018 на суму 15 221,26грн.;
- за видатковою накладною ВН№1838 від 12.10.2018 на суму 100 822,51грн.;
- за видатковою накладною ВН№1985 від 31.10.2018 на суму 29 229,85 грн.;
- за актом надання послуг №2231 від 05.12.2018на суму 1 500,00 грн.;
- за видатковою накладною ВН №2233 від 05.12.2018 на суму 14 946,04 грн.;
- за видатковою накладною ВН №2302 від 13.12.2018 на суму 14 499,98 грн.;
- за видатковою накладною ВН №2356 від 21.12.2018 на суму 62 851,51грн.;
- за видатковою накладною ВН№652 від 18.04. 2019на суму 20 691,46грн.;
- за видатковою накладною ВН №752 від 07.05.2019 на суму 18 562,50грн.; всього на загальну суму 278 325, 11 грн.
Вище зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами позивача та відповідача і скріплені відбитками печаток підприємств.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору №13 від 13.07.2015 доведений відповідними видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи скріплені печатками сторін на вказаних видаткових накладних.
Крім того, факт отримання товару підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленої форми, товарно-транспортними накладними, копії зазначених документів долучені до матеріалів справи.
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав належним чином і у повному обсязі.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Сторонами погоджений строк поставки товару.
Відповідно до п. п.3.2, 3.4 Договору постачальник зобов'язується виконати постачання Готової продукції впродовж 20 календарних днів після підписання Специфікації і затвердження дизайну в порядку, передбаченому умовами договору. Поставка наступної партії готової продукції у рамках умов викладених в. п.2.4 здійснюється постачальником тільки після вступу від покупця 100% оплати за попередню партію готової продукції
Проте матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів виконання в повному обсязі п. 2.4 Договору.
Разом з тим, з метою забезпечення гарантованого ст. 16 ЦК України права на захист прав і охоронюваних законом інтересів позивача суд вважає за можливим до спірних правовідносин застосувати положення ст. 692 ЦК України.
Зокрема, зі змісту процитованої раніше ст. 692 ЦК України слідує, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і яка фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена негайно після такого прийняття.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прийняття відповідачем товару за кожною з видаткових накладних, відповідач не надав суду доказів того, що він відмовився від прийняття такого товару, строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару наступив з моменту прийняття відповідачем товару та підписання кожної окремої видаткової накладної.
Матеріали справи свідчать, що в порушення умов Договору за отриманий товар в повному обсязі відповідач не розрахувався.
В ході судового вирішення даної справи судом встановлено, що на час вирішення спору судом основна заборгованість Акціонерного товариства “Мелітопольський м'ясокомбінат” за Договором №13 від 13.07.2015 частково погашена на загальну суму 132 747, 72 грн.
В позовній заяві позивачем зазначено, що відповідач здійснив оплату за Договором №13 від 13.07.2015 в сумі 130 547, 72 грн.
Крім того, як вбачається з наданих відповідачем платіжних доручень № ПП-277388 від 21.06.2019 на суму 300, 00 грн., призначення платежу: «Оплата за етикетку зг.н.№1985 від 31.10.2018р. в т.ч. ПДВ 66,67 грн.» та № Пп-2774415 від 24.06.2019 на суму 400, 00 грн., призначення платежу: «Оплата за етикетку зг.н.№2231 від 05.12.2018р. в т.ч. ПДВ 83, 33 грн.» відповідачем сплачено 700, 00 грн. заборгованості за Договором №13 від 13.07.2015,
З вищезазначених платіжних доручень встановлено, що оплата стосується спірних видаткових накладних стягнення заборгованості за якими є предметом розгляду в даній справі. Оригінали зазначених документів долучені до матеріалів справи.
З позовом у даній справі позивач звернувся до суду 11.07.2019 (згідно до поштового штемпелю на конверті - 09.07.2019). Отже, вимоги про стягнення з відповідача 700, 00 грн. грн. заборгованості за Договором №13 від 13.07.2015 заявлені позивачем безпідставно та необґрунтовано, оскільки на час звернення до суду ця заборгованість вже була погашена, тому в цій частині суд відмовляє в задоволені позову.
Крім того, у зв'язку із погашенням відповідачем заборгованості за спірним Договором 11.07.2019 в сумі 500, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №ПП-277905, призначення платежу: «оплата за етикетку зг.н. №2231 від 05.12.2018р. Вт.ч. ПДВ 83, 33 грн.» та 25.07.2019 суми 1000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №ПП-278333 від 25.07.2019 призначення платежу: «оплата за етикетку зг. рах. №611 від 18.04.2019р. Вт.ч. ПДВ 166, 67 грн.» після звернення позивача до суду з позовною заявою, провадження у справі № 908/1719/19 в частині стягнення заборгованості в сумі 1500, 00грн. слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю предмету спору в цій частині позовних вимог.
Таким чином, на час судового вирішення спору заборгованість відповідача за Договором №13 від 13.07.2015 становить 145 577, 39 грн.
Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, зобов'язання відповідача оплатити поставлений товар не припинено.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 68 Конституції України закони України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.
У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На день розгляду спору відповідач оплату товару в повному обсязі суду не довів.
Враховуючи зазначене, задоволенню судом підлягає вимога про стягнення з відповідача 145 577, 39 грн. заборгованість за Договором №13 від 13.07.2015, яка пред'явлена до стягнення обґрунтовано.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання малу бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.
Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 5.4 Договору, який передбачає, що у разі порушення термінів постачання або оплати готової продукції винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0, 2 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
За невиконання грошових зобов'язання за Договором №13 від 13.07.2015 позивачем пред'явлена до стягнення пеня в розмірі 30 809, 46 грн.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як слідує з аналізу вищевказаних норм законодавства, для розрахунку пені необхідно встановити розмір боргу, день, коли зобов'язання з його сплати мало бути виконане та день надходження суми, за несплату якої нараховується пеня, або у разі несплати - строк припинення нарахування пені (період нарахування пені).
Факт порушення відповідачем строків виконання зобов'язань щодо сплати товару, передбачених Договором №13 від 13.07.2015, є доведеним і вимоги про стягнення пені заявлено обґрунтовано. Разом з тим, перевіривши розрахунок суми пені, наданий позивачем, судом встановлено, що з наведеного розрахунку неможливо встановити на які саме суми прострочення нараховується пеня, неможливо встановити строки порушення зобов'язання за кожною видатковою накладною та його розміру, оскільки не зрозуміло за які саме періоди нарахована пеня, нарахована вона за окремими видатковими накладними чи загальним залишком.
Крім того, в розрахунку пені позивачем визначені боргові періоди, проте в самому розрахунку пені визначені інші періоди, які визначені хаотично, без зазначення номерів спірних видаткових накладних та визначити з наданого розрахунку врахування часткових оплат щодо кожної видаткової накладної не можливо.
Також, як встановлено з платіжних доручень доданих позивачем до позовної заяви, на підтвердження часткової оплати за спірним Договором, в 4-х із них в призначенні платежу міститься посилання не на конкретну видаткову накладну, а зазначено лиши номер та дату Договору, отже не зрозуміло за якими видатковими накладними враховані здійснені часткові оплати за Договором.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд не має можливості здійснити перерахунок. Тому на підставах, наведених вище, у позові в частині стягнення 30 809, 46 грн. пені відмовляється за недоведеністю.
У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.
До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.
Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення 3464, 27 грн. 3 % річних, та 12 513, 29 грн. інфляційних втрат.
Проте, з огляду на вищенаведені обставини щодо неправильного виконаного позивачем розрахунку, суд з підстав наведених вище, відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми 3464, 27 грн. 3 % річних, та 12 513, 29 грн. інфляційних втрат за недоведеністю.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що стосується судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (п. 4 ст. 126 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. і ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат позивачем заявлено 25000, 00 грн. витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем додано до матеріалів справи: копію договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №08/19-КА від 15.06.2019, Ордер на надання правової допомоги Серія ПТ №078732 від 08.07.2019. Також, подано прибутковий касовий ордер №1 від 01.07.2019 на суму 10000, 00 грн., та прибутковий касовий ордер №2 від 12.07.2019 на суму 10000, 00 грн., що підтверджує понесення (оплату) позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги сумі 20000, 00 грн.
Детальний опис робіт (наданих послуг) викладений в попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат.(Додаток №5 до позовної заяви).
Відповідно до приписів п. 3 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог у справі, а також приймаючи до уваги нескладність спору між сторонами, (до стягнення заявлено основний борг за договором поставки товару, пеня 3% річних та інфляційні втрати), невірно здійснений розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи що дана справа є малозначною справою та розглядалась в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, а також будь яких клопотань в процесі розгляду справи, як то заявлено в описі робіт, адвокатом не заявлялось, суд дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат є не співрозмірним категорії спору, наданому об'єму адвокатських послуг.
Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на послуги адвоката в розмірі 5000, 00 грн. яку суд вважає співрозмірною з урахуванням обставин справи та її розумною необхідністю.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на послуги адвоката в розмірі 5000, 00 грн.
Що стосується судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката та поштових витрат заявлених відповідачем суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось, приписами п. 3 ч.4 ст. 129 ГПК України визначено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги заявлені позивачем обгрунтовано, враховуючи, що наданий відповідачем контррозрахунок виконаний не вірно, суд не вбачає підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат пов'язаних з правничою допомогою адвоката та поштових витрат.
Згідно приписів ч. 1 ст. 130 ГПК України, суд вважає наявними підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України, судового збору в розмірі 1091, 83 грн., що складає 50 відсотків судового збору, сплаченого платіжним дорученням №2495 від 27.06.2019, у зв'язку з частковим визнанням позову відповідачем, про що судом буде постановлено відповідну ухвалу.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 1091, 83 грн., що складає 50 відсотків судового збору, покладається на відповідача оскільки спір виник з його вини.
Керуючись ст. ст. 129, 130, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Приватного акціонерного товариства “Поліемос” до Акціонерного товариства “Мелітопольський м'ясокомбінат” задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Мелітопольський м'ясокомбінат” (72319, Запорізька обл., м.Мелітополь, вул. Героїв України, 175, код ЄДРПОУ 00443513) на користь Приватного акціонерного товариства “Поліемос”, (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Жихарська, буд. 88, код ЄДРПОУ 31632688) 145 577 (сто сорок п'ять п'ятсот сімдесят сім) грн. 39 коп. основного боргу, 1091 (одну тисячу дев'яносто одну) грн. 83 коп. судового збору, 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату правничої допомоги. Видати наказ.
3. В частині позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства “Мелітопольський м'ясокомбінат” 700, 00 грн. заборгованості за договором №13 від 13.07.2015 провадження у справі закрити.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено “13” вересня 2019 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.