про відмову у відкритті провадження у справі
12 вересня 2019 року м. Житомир справа №240/10402/19
категорія 1040219
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Попова О. Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області, третя особа: Комунальне підприємство "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати незаконним і скасувати пункт 8 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради "Про оренду комунального майна та внесення змін в рішення міськвиконкому" від 06 березня 2019 року №202;
- зобов'язати виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган місцевого самоврядування і управління комунальним майном, вчинити дії по оформленню продовження договору оренди на строк, визначений попередньо укладеним договором оренди від 01 квітня 2016 року №2075, на два роки одинадцять місяців з орендною платою 27 гривень 32 копійки за 1 кв. м з призначенням під офіс (адвокатську контору) та передати адвокату Левчук Тетяні Василівні, як орендареві, об'єкт оренди нежитлове приміщення №3 загальною площею 57.4 кв. м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , у стані, що відповідає призначенню майна під офіс (адвокатську коняру) з наданням відмикаючих пристроїв до вхідних дверей об'єкту оренди.
Перевіривши матеріали позовної заяви на відповідність вимогам статей 19, 160, 161, 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження з наступних підстав.
Частиною першою статті 1 КАС України визначено, що Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №826/23586/15.
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року №435-IV.
Суд звертає увагу, що відповідач у спірних правовідносинах насамперед має статус саме орендодавця та розпорядника нежитлової нерухомості, а відповідно до змісту позовної заяви та рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради "Про оренду комунального майна та внесення змін в рішення міськвиконкому" від 06 березня 2019 року №202, між сторонами наявний спір про право цивільне, зокрема, про право користування приміщенням (нежитловою нерухомістю) №3, що розташовано за адресою: м. Житомир, вул. Львівська, 3-А.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Аналогічну правову позицію Європейський суд з прав людини також висловив у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України".
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших справ, порядок здійснення цивільного судочинства визначено Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року №1618-IV.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У справі, що розглядається, існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з правом власності на нерухоме майно, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Правова позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 квітня 2018 року у справі №817/1048/16, постанові від 18 квітня 2018 року у справі №804/1001/16, у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, у постанові від 26 березня 2019 року у справі №911/2764/13 та у постанові від 15 травня 2019 року у справі №704/1235/17, які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із суб'єктного складу сторін та предмету спору, суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Пунктом першим частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною другою статті 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Відповідно до частини третьої статті 170 КАС України копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Положеннями частини четвертої статті 170 КАС України встановлено, що ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено.
Частиною п'ятою статті 170 КАС України визначено, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження.
Керуючись статтями 2, 19, 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд,
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області, третя особа: Комунальне підприємство "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачу, що спір підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу суду складено у повному обсязі: 12 вересня 2019 року.
Суддя О.Г. Попова