12 вересня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2136/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернулися з позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Ратнівський РВ УДМС, відповідач) про визнання протиправною відмови Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області у видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII та зобов'язання оформити та видати ОСОБА_3 2003 року народження у зв'язку із досягненням 16-ти річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без від цифрованого підпису особи, без від цифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
Ухвалою судді від 15.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 25.06.2019, діючи в інтересах неповнолітньої доньки, по досягненню нею 16-річного віку, звернулись разом із донькою до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України виключно у формі книжечки, без передачі будь-яких даних про дитину до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР), заборону формування по відношенню до дитини унікального номеру запису у реєстрі (далі - УНЗР) (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо), заборону використання щодо дитини будь-яких засобів ЄДДР. Позивач вважає, що оформлення паспорту типу ID, що містить безконтактний електронний носій, є правом, а не зобов'язанням, та форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою. Відповідач письмово повідомив про можливість оформлення паспорта громадянина України виключно у формі ID-картки, який виготовляється із застосуванням засобів ЄДДР. При цьому у відповіді не зазначається, яким нормативним документом заборонено паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки.
Вважають, що відповідач порушує права та інтереси її сина, відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки. Крім того, законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки. Із наведених підстав позивач просила позовні вимоги задовольнити.
05.09.2019 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти адміністративного позову з тих підстав, що запровадження в Україні біометричних паспортів обумовлене Планом дій до введення безвізового режиму з Євросоюзом, схваленим у листопаді 2010 року. Частиною четвертою статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. З прийняттям цього Закону паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами Державної міграційної служби України, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Заявники у поданій заяві повідомили, що не мають наміру оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ID-картки, не дають згоду на оформлення картки, що містить безконтактний електронний носій та просять оформити паспорт громадянина України у формі книжечки. Проте жодних правових підстав для оформлення паспорта у формі книжечки немає, оскільки видачу таких паспортів припинено згідно з вимогами чинного законодавства. Крім того, усі бланки паспортів у вигляді книжечки були передані Управлінню ДМС України у Волинській області для знищення.
Заявники для оформлення паспорта не подали усіх необхідних документів, не заповнили заяву встановленого зразка та звернулися за оформленням документа, видача якого припинена. За відсутності необхідних документів відсутня і протиправна відмова щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки заявникам, так само відсутні підстави для зобов'язання відповідача видати такий паспорт. Відповідач звертає увагу, що на звернення ОСОБА_3 та його законних представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було надано вичерпні відповіді згідно із Законом України «Про звернення громадян».
Вважає, що дії Ратнівського РВ УДМС відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому у задоволенні позову просить відмовити.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , 2003 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12.02.2003.
25.06.2019 ОСОБА_3 та його законні представники - батьки - звернулися до Ратнівського РВ УДМС із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки без передачі будь-яких даних про дитину до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР), заборону формування по відношенню до дитини унікального номеру запису у реєстрі (далі - УНЗР) (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо), заборону використання щодо дитини будь-яких засобів ЄДДР.
04.07.2019 на вказану заяву Ратнівський РВ УДМС листом № 0723-400/0723.6-19 повідомив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 «Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302» (набрала чинності 07.06.2019), до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 роу № 302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Тимчасовий порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України затверджено наказом МВС від 06.06.2019 № 456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591. Тому, відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_3 .
Позивачі, вважаючи, що вказаним вище листом-відповіддю відповідач порушив права їх доньки, звернулися до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Згідно із частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до пункту 21 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року №806/3265/17 у зразковій справі за позовом ОСОБА_4 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії визначено ознаки типової справи. Такими ознаками є:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Отже, беручи до уваги суб'єктний склад спірних правовідносин у справі, що розглядається, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо відмови від обробки персональних даних, а також те, що позивач просить видати паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ), а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, а тому дану справу необхідно визнати типовою.
Таким чином, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС, частини третьої статті 291 КАС України суд враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами першою, другою, четвертою, п'ятою статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови №302). Постановою №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .
Згідно із частиною першою 1 статті 6 Закону України від 01 червня 2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону№2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини п'ята, шоста статті 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює недостатню якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom від 13 липня 1995 року, заява №18139/91, пункт 37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене закономтаке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2017 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. Наразі діє два нормативних акти: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.
Таким чином, доводи відповідачів у справі, що розглядається, спростовуються викладеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17.
Суд не бере до уваги посилання відповідача у відзиві на позов на наявність підстав, визначених частиною сьомою статті 16 Закону №5492-VI, для відмови у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України за його заявою у зв'язку із невідповідністю заяви встановленій формі та ненаданням заявником усіх передбачених документів, оскільки відмовляючи у видачі паспорта, відповідач про такі мотиви не вказав.
Суд вважає, що втрата на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01 березня 2018 року №161 чинності Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320, не може бути підставою для невиконання державою в особі її уповноважених органів обов'язку відновити порушені права особи.
Тому, на підставі викладеного та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17 суд дійшов переконання про протиправність дій відповідачів, що полягали у відмові неповнолітній ОСОБА_3 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Виходячи із наданих пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмови Ратнівського районного відділу Управління ДМС України у Волинській області у видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII; зобов'язання Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
В той же час щодо позовних вимог в частині зобов'язання Ратнівського районного відділу Управління ДМС України у Волинській області вести паспортний облік за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без передачі будь-яких даних про дитину і її батьків, до ЄДДР, формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі ( УНЗР), без від цифрованого підпису особи, без від цифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню та є передчасними, оскільки в даному випадку процедура ведення паспортного обліку ще не відбулась. Відтак, позивач просить зобов'язати відповідача до вчинення дій у майбутньому, які ще не настали, що не відповідає завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому. Також суд враховує, що при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Таким чином, позов належить задовольнити частково.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 2, 72-77, 242, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (44101, Волинська область, Ратнівський район, селище міського типу Ратне, вулиця Каштанова, 15 ) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області у видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
Зобов'язати Ратнівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф. А. Волдінер