Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 704/1057/16-ц
провадження № 61-30561св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 03 серпня 2017 року, у складі суддів: Храпка В. Д., Вінніченка Б. Б., Бондаренка С. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат, які були виконані набувачем за спадковим договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 24 жовтня 2012 року між його батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений спадковий договір, на виконання якого ОСОБА_3 виконав всі зобов'язання набувача, зокрема передав відчужувачу ОСОБА_4 55 000 грн, про що складено відповідну розписку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є відповідач ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 відмовляється переукласти спадковий договір, або повернути кошти отримані на його виконання, ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги просив стягнути з відповідача на свою користь основний борг за спадковим договором, з урахуванням інфляційних втрат в загальній сумі 95 480 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2017 року у складі головуючого судді Дьяченка Д. О. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 55 000 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, як спадкоємець відчужувача за спадковим договором, повинен повернути позивачу, як спадкоємцю набувача за вказаним договором, грошові кошти у межах фактичних витрат, понесених набувачем за життя.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки набувач за спадковим договором - ОСОБА_3 помер, то зобов'язання за спадковим договором припинено. Набувач не поніс будь-яких витрат, пов'язаних з виконанням спадкового договору від 24 жовтня 2012 року, а передача грошових коштів у розмірі 55 000 грн відбулася поза межами його умов.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що у разі смерті набувача спадковий договір вважається припиненим. У цьому випадку спадкоємці набувача мають право вимагати від відчужувача, у даному випадку від його спадкоємця, відшкодування витрат, яких вони зазнали при виконанні спадкового договору в тій частині зобов'язань, які були виконані набувачем до його смерті. Унаслідок чого апеляційний суд дійшов помилкового висновку, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки зі змісту складеної ОСОБА_4 розписки від 24 жовтня 2012 року та спадкового договору убачається, що грошові кошти у розмірі 55 000 грн були передані їй саме у рахунок виконання умов спадкового договору.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
25 травня 2018 року справу 704/1057/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат, які були виконані набувачем за спадковим договором передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 24 жовтня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений спадковий договір. Відповідно до умов якого набувач ОСОБА_3 зобов'язався виконувати розпорядження відчужувача ОСОБА_4 встановлені договором і у разі її смерті набуває право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, а саме земельну ділянку, що належить на праві власності відчужувачу площею 37 500 кв. м, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Корсунської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.
Вказаним спадковим договором на набувача ОСОБА_3 було покладено такі обов'язки: організувати та проводити господарську діяльність на земельній ділянці, сплачувати усі необхідні платежі щодо земельної ділянки, у разі необхідності здавати в оренду земельну ділянку на умовах на його розсуд, брати участь у зборах власників земельних ділянок, контролювати всі питання, які стосуються земельної ділянки та її господарського призначення.
24 жовтня 2012 року ОСОБА_4 склала розписку про отримання від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 55 000 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , таким чином зобов'язання по спадковому договору припинені, у зв'язку зі смертю як відчужувача так і набувача.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
У статті 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Відповідно до роз'яснень, викладених у абзаці 6 пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті набувача спадковий договір вважається припиненим. У цьому випадку спадкоємці набувача мають право вимагати від відчужувача відшкодування витрат, яких вони зазнали при виконанні спадкового договору в тій частині зобов'язань, які були виконані набувачем до його смерті.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першої статі 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судами, пунктом 5 спадкового договору, укладеного 24 жовтня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на набувача майна покладено такі обов'язки: організувати та проводити господарську діяльність на земельній ділянці, сплачувати всі необхідні платежі щодо земельної ділянки, в разі необхідності здавати в оренду земельну ділянку на умовах на його розсуд, брати участь у зборах власників земельних ділянок, контролювати всі питання, які стосуватимуться земельної ділянки та її господарського призначення.
Виконання набувачем інших зобов'язань умовами спадкового договору не передбачено, а тому зазначений перелік є вичерпним, що відповідає принципу свободи договору.
Згідно частини першою статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно статті 60 цього Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Указані положення кореспондуються з статтями 4, 13, 81 ЦПК України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі грошових коштів у розмірі 55 000 грн саме на виконання умов спадкового договору, оскільки спадкоємець набувача має право на відшкодування лише тих витрат, яких зазнав спадкодавець/набувач на виконання спадкового договору до його смерті.
Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
Доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко