Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 154/2747/16
провадження № 61-29120св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
третя особа - державний нотаріус Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Билень Надія Петрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня 2017 року у складі суддів: Киці С. І., Грушицького А. І., Данилюк В. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи, такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , яку придбав за договором купівлі-продажу від 20 травня 2010 року. У вказаній квартирі крім нього зареєстровані відповідач ОСОБА_2 , його колишня дружина та ОСОБА_5 - дочка.
Посилаючись на те, що шлюб із ОСОБА_2 розірвано 04 вересня 2014 року, відповідач перебуває у іншому шлюбі, в спірній квартирі не проживає, витрат по її утриманню та сплаті комунальних послуг не здійснює, ОСОБА_1 просив визнати відповідача такою, що втратила право користування вказаною квартирою.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 у січні 2017 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Позов мотивовано тим, що вона з ОСОБА_1 з 12 листопада 2002 року до 04 вересня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі, за час якого ними за спільні кошти було придбано за договором купівлі-продажу, укладеним 20 травня 2010 року із ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , яку оформили за відповідачем.
З урахуванням викладеного, просила визнати вказану квартиру спільним майном подружжя й в порядку поділу такого майна визнати за нею право власності на Ѕ її частину.
10 березня 2017 року третя особа ОСОБА_3 , яку залучено до участі у справі ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 28 лютого 2017 року, пред'явила позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним та визнання права власності на квартиру, посилаючись на те, що квартиру АДРЕСА_1 , для сім'ї її сина ОСОБА_1 було придбано за її особисті кошти, які вона передала продавцю ОСОБА_4 , проте оформлено на сина.
Ухвалами Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 березня 2017 року до участі у справі за позовом ОСОБА_3 залучено співвідповідача ОСОБА_4 та третю особу - державного нотаріуса Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Билень Н. П.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 червня 2017 року у складі головуючого судді Лященка О. В. первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сам по собі факт перебування у шлюбі не є безумовною підставою для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя. Спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_1 , а відповідач понад рік у ній не проживає та відповідно до вимог частини другої статті 405 ЦК України втратила право користування нею. У задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено за недоведеністю.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 червня 2017 року у частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 скасовано, і ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за кожним із сторін право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яка є спільним майном подружжя. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірна квартира є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й частки їх є рівними, оскільки була придбана сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі й за спільні кошти, належних і допустимих доказів на підтвердження того, що квартира є його особистою власністю ОСОБА_1 не надано. Залишаючи рішення міського суду без змін в частині вирішення позову ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції погодився з тим, що вимоги останньої є недоведеними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний розгляд справи проведено буз участі третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 , що позбавило її права на доведення тих обставин, яким вона обґрунтовувала свої вимоги. Апеляційний суд не врахував, що спірну квартиру придбано за кошти матері позивача ОСОБА_3 , яка повністю утримувала сім'ю сина, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не працювали. Відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживала, нічого до неї не придбала та ніяких коштів на її утримання не витрачала.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 травня 2018 року справу № 154/2747/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи, такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та за позовом третьої особи ОСОБА_3 , яка пред'явила самостійні вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним та визнання права власності на квартиру передано до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 2002 року до 04 вересня 2014 року, від якого мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Билень Н. П. за р/н 2-813, за яким ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за ціною 54 806 грн, право власності на яку зареєстрував в Комунальному підприємстві «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації».
У вказаній квартирі крім позивача, з 22 вересня 2011 року зареєстровані відповідач ОСОБА_2 та дочка сторін ОСОБА_5 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України передбачено, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Частиною другою статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Разом з тим аналіз статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності майна подружжя, набутого ними у період шлюбу.
Зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спірне нерухоме майно є об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, оскільки придбане за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 не спростована. У зв'язку з цим спірне нерухоме майно підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних ідеальних частках (без реального поділу), залишаючись у їхній спільній частковій власності.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірну квартиру придбано за кошти його матері ОСОБА_3 , є безпідставними, й не підтверджують того, що така квартира є його особистою власністю, а не спільним майном подружжя, тому що за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, проте ОСОБА_1 ці обставини не довів.
Інші аргументи касаційної скарги фактично стосуються незгоди заявника з мотивами оскаржуваного судового рішення виключно з формальних міркувань, та додаткового правового аналізу не потребують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко