Ухвала
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 133/411/19
провадження № 61-16546ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного малого підприємства «Обрій» про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні. Позов обґрунтовано тим, що 11 липня 20005 року між нею та Приватним малим підприємством «Обрій» (далі - ПМП «Обрій») була укладена трудова угода і її було зараховано на посаду пекаря. У зв'язку з невиплатою заробітної плати вона звернулася із заявою до відповідача, в якій просила звільнити її з роботи 28 серпня 2007 року за угодою сторін. Однак в день звільнення ПМП «Обрій» повного розрахунку з нею не провело, трудову книжку не повернуло, наказ про звільнення не видало. Неодноразовими рішеннями суду за її позовами на її користь було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, однак відповідач не виконав жодного з цих рішень. Тому продовжує мати місце затримка розрахунку за періоди, не охоплені попередніми рішеннями, а саме з 02 вересня 2017 року по 01 березня 2019 року, що за її розрахунками складає 65 822 грн. Враховуючи викладене, позивач просила стягнути вказану суму на свою користь з відповідача.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ПМП «Обрій» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2017 року по 01 березня 2019 року в сумі 65 822 грн. Стягнуто з ПМП «Обрій» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року (повний текст якої складено 30 липня 2019 року) апеляційну скаргу ПМП «Обрій» задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ПМП «Обрій» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2017 року по 01 березня 2019 року в сумі 8 606,26 грн. Стягнуто на користь держави: з ПМП «Обрій» - 100,47 грн, з ОСОБА_1 - 667,93 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПМП «Обрій» 1001,90 грн судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.
28 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року, а рішення Козятинського міськрайонного суду від 28 березня 2019 року залишити без змін, посилаючись на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.
Предметом спору в цій справі є стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2017 року по 01 березня 2019 року в розмірі 65 822 грн, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн).
Тому ця справа є малозначною в силу вимог закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), б), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких рішення суду апеляційної інстанції у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявник обґрунтовує тим, що не існує єдиної правозастосовчої практики в аналогічних справах. Висновки, що містяться у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року в справі 463/265/13, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, стосуються іншого предмета позову.
Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано. Доводи заявника полягають у його незгоді з позицією ПМП «Обрій», висловленою в апеляційній скарзі, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
ОСОБА_1 обґрунтовує обставини, передбачені підпунктом б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, тим, що вона позбавлена можливості спростувати обставини, які зазначені в оскаржуваній постанові апеляційного суду, оскільки існують інші судові рішення з аналогічного предмета спору відносно ПМП «Обрій», які набрали законної сили, згідно з якими на її користь стягнуто кошти за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з мінімальної заробітної плати на час існування спірних відносин, а не із середнього заробітку у 2007 році.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що особа яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на їх підтвердження, не зазначено, в яких саме справах, що перебувають на розгляді в судах, вона позбавлена можливості спростувати обставини, які саме, в чому полягає така неможливість. Сама по собі вказівка про такі обставини в касаційній скарзі не може свідчити про наявність підстав для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.
Зазначені заявником у касаційній скарзі обставини, передбачені підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України обґрунтовані тим, що вирішення справи на рівні Верховного Суду України має виняткове значення для неї, оскільки наказу про її звільнення не існує, трудова книжка не повернута, повний розрахунок ПМП «Обрій» не проведено.
Вказані доводи касаційної скарги також не містять правових підстав для розгляду малозначної справи в касаційному порядку. Незгода заявника з діями відповідача або з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Видача наказу про звільнення та повернення трудової книжки не було предметом позову в цій справі.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Приватного малого підприємства «Обрій» про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук