Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 298/389/17
провадження № 61-27060св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковосервіс»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2017 року у складі головуючого-судді Тарасевича П. П. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 вересня 2017 року у складі суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кондора Р. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковосервіс» (далі - ТОВ «Ковосервіс») про усунення перешкод у користуванні власністю.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що за договором купівлі-продажу від 20 липня 1993 року придбав в ОСОБА_3 металевий ангар НДС-28, який встановлено у селі Кострино Великоберезнянського району Закарпатської області на території ТОВ «Ковосервіс» (бувша територія ферми колгоспу «Вільна Верховина»), де також розміщені об'єкти ТОВ «Ковосервіс», проте земельна ділянка товариству у встановленому законом порядку не виділена.
Посилаючись на те, що відповідачі незаконно користуються належним йому на праві власності майном, позбавили допуску до ангару, ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги просив зобов'язати ОСОБА_2 та ТОВ «Ковосервіс» не чинити йому перешкоди у демонтажі ангару, який знаходиться у селі Кострино Великоберезнянського району Закарпатської області на території ТОВ «Ковосервіс» (бувша територія ферми колгоспу «Вільна Верховина»).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірне майно перебуває у його власності, а відповідачі чинять перешкоди у його користуванні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірне майно належить позивачу, проте знаходиться у відповідачів, унаслідок чого останній позбавлений конституційного права на володіння, користування та розпорядження ним, однак суди не надали таким доказам належної оцінки, а надали перевагу неналежним доказам відповітів.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданих в грудні 2017 року запереченнях ТОВ «Ковосервіс» та ОСОБА_2 просять касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а оскаржувані судові рішення, які є законними і обґрунтованими залишити без змін, зазначаючи, що позивач зловживаючи своїми правами порушує абсолютне право власності товариство з наміром завдати майнову і моральну шкоду, та з метою протидіяти законній господарській діяльності відповідача.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
17 травня 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу 298/389/17 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Ковосервіс» про усунення перешкод у користуванні власністю передано до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що відповідно до протоколу від 15 лютого 1993 року № 1 ОСОБА_1 був одним із співзасновників українсько-словацького підприємства ТОВ «Ковосервіс».
За договором купівлі-продажу, укладеним 20 липня 1993 року з ОСОБА_4 , позивач придбав металеві деталі (конструкції) ангара НДС-28 і сталь листову оцинковану за 2 486 340 крб, що еквівалентно 569 123,23 грн.
Згідно акта оцінки основних засобів в уставному фонді ТОВ «Ковосервіс» станом на 15 вересня 1995 року, на балансі товариства знаходився ангар, який є предметом спору.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ТОВ «Ковосервіс» з 12 листопада 2015 року є одноосібним приватним власником єдиного майнового комплексу, складовою частиною якого є спірний ангар.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Положеннями статті 41 Конституції України та частини першої статті 319 ЦК України встановлено, що лише власник наділений правом на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За правилами частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
При цьому за змістом статей 3, 215 ЦПК України 2004 року позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, яка передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу сторони у справі на власний розсуд розпоряджаються наданими їм законом правами та обов'язками щодо предмета спору (стаття 11 ЦПК України 2004 року), а суд на засадах змагальності сторін може лише сприяти здійсненню таких прав та виконанню обов'язків, ураховуючи при цьому принципи справедливості та рівності учасників процесу перед законом та судом.
Згідно з частиною першої та другої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов вмотивованого висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту належності позивачу на праві власності спірного ангару, й відповідно порушення його прав власника відповідачами.
Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко