Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 463/3997/14-ц
провадження № 61-27664св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова у складі судді Гирича С. В. від 23 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., від 11 липня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що в період шлюбу з ОСОБА_2 з 03 червня 1978 року по 09 лютого 1996 року ними було збільшено площу будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 131,5 кв. м до 205,3 кв. м. за рахунок проведеної за згодою іншого співвласника будинку реконструкції з добудовою, із якого 7/10 частини будинку набуто ОСОБА_2 до шлюбу, а 3/10 частини - успадковано за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який придбав цю частку в ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 1980 року. Посилаючись на порушення його права власності щодо частини будинку, просив визнати за ним право спільної часткової власності на 3/10 частини вказаного будинку - 71,855 кв. м.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що у спірному будинку наявна самочинно здійснена добудова, яка знаходиться у користуванні співвласників. Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу), оскільки не є об'єктом нерухомого майна згідно з цивільним законодавством.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що встановивши наявність самочиннозбудованої будівлі, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неможливість виділу позивачу у натурі його частки спірного будинку, оскільки його реконструкція здійснювалася на відведеній для його обслуговування земельній ділянці з відповідними дозволами органу місцевого самоврядування та на підставі розроблених та погоджених проектів.
Відзив на касаційну скаргу
У березні 2018 року від ОСОБА_2 надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень попередніх інстанції. Зазначає, що реконструйований будинок має статус самочинного будівництва, оскільки відсутні документи, що підтверджують факт прийняття в експлуатацію добудови.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі № 714/854/15-ц (провадження № 61-27905св18) призначено повторний автоматизований розподіл.
10 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 03 червня 1978 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09 лютого 1996 року.
ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 сторожі АДРЕСА_3 якого належить на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня 1975 року, а 3/10 частини - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2001 року, в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_4 , який за життя придбав належну йому 1/3 частину будинку у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 1980 року (а. с. 10, 11, 16).
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 07 травня 2015 року, який складався з урахуванням матеріалів інвентаризаційної справи на будинок, за період з 03 червня 1978 року по 09 лютого 1996 року відбулись зміни житлового будинку внаслідок проведеної реконструкції та прибудови до нього, загальна площа якого збільшилась на 74,8 кв. м з 130,5 кв. м до 205,3 кв. м.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 24 КпШС України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Встановивши, що спірний будинок загальною площею 130,5 кв. м, який складається з п'яти кімнат житловою площею 80,3 кв. м та кухні, ОСОБА_2 набула в результаті купівлі до укладення шлюбу з відповідачем та під час шлюбу в результаті успадкування, суди дійшли вірного висновку, що зазначене майно є особистою приватною власністю відповідача.
Згідно із статтею 25 КпШС України (яка діяла на час спірних правовідносин) якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Встановлено, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 07 травня 2015 року після укладення шлюбу загальна площа житлового будинку АДРЕСА_2 збільшилася на 74,8 кв. м з 130,5 кв. м до 205,3 кв. м., внаслідок цього майно збільшилось у своїй вартості.
Статтею 105 ЦК Української РСР 1963 року(який діяв на час виникнення спірних правовідносин)було визначено, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Згідно з положеннями Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31 січня 1966 року Міністерством комунального господарства Української РСР, реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих. Реєстрація здійснюється на підставі документів, що встановлюють право власності.
Встановивши, що спірний будинок було реконструйовано під час шлюбу сторін, але без відповідних дозволів, без належно затвердженого проекту, суди дійшли вірного висновку, що він є самочинним будівництвом, сторони не набули права на це майно, тому воно не може бути об'єктом нерухомого майна який можливо поділити між сторонами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, з огляду на таке.
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначаєтьсяІнструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція № 55).
Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції № 55 поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції № 55 передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.
Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.
Не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 та підтверджується усталеною практикою Верховного Суду (справи №№ 334/4070/17 (61-10552св19), 552/2691/16-ц (61-12св17), 127/26186/16 (61-44319св18)).
Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції від 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України, у редакції від 2004 року).
Встановивши, що площа спірного будинку, яка збільшилася на 74,8 кв., є самочинним будівництвом, він зведений без відповідних дозволів і реєстрація цієї частини не була проведена, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та визнання за ним права у спільній частковій власності, оскільки об'єкт нерухомого майна, до складу якого входить самочинно збудоване, у тому числі і позивачем, приміщення, не є об'єктом права власності, до узаконення самочинного будівництва не може бути предметом поділу (виділу).
Доводи заявника про те, що реконструкція спірного будинку здійснювалася на відведеній для його обслуговування земельній ділянці з відповідними дозволами органу місцевого самоврядування та на підставі розроблених та погоджених проектівє безпідставними, оскільки позивачем не доведено наявність документів, які підтверджують реєстрацію спірного реконструйованого будинку в органах бюро технічної інвентаризації або виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, не надано відповідних доказів, які б свідчили про те, що спірний будинок, площа якого збільшилася на 74,8 кв. м з 130,5 кв. м до 205,3 кв. м. введений в експлуатацію.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара