Постанова
Іменем України
28 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 303/1574/15-ц
провадження № 61-27884св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараш А. А., Лесько А. О., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області в складі судді Куцкір Ю. Ю. від 28 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Собослой Г. Г., від 22 травня 2017 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - банк, ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права продажу іпотечного майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11/967К-07, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 21 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,45 % на рік. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, згідно якого остання надала в іпотеку нерухоме майно, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .
Позичальник в супереч закону та умовам договору своїх зобов'язань перед позивачем не виконував, в наслідок чого станом на 23 лютого 2015 року заборгованість складає 32 405,96 доларів США.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 32 405,96 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права продажу іпотечного майна та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість в розмірі 32 405 доларів 96 центів США.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а саме не здійснив виплату належних до сплати сум кредиту та не сплатив відсотки за користування кредитом, у зв'язку із чим позовні вимоги банку про стягнення спірної заборгованості підлягають задоволенню. Позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягають у зв'язку із тим, що будинок, який є предметом іпотеки, є постійним місцем проживання відповідача, його загальна площа становить 71,6 кв.м, житлова площа 43,8 кв.м., а тому на підставі вказаного ЗаконуУкраїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на це житло не може бути звернено стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитом в іноземній валюті.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 рокуапеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено.
Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року в частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано.
Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки, що складається з домоволодіння, житлового будинку позначеного на плані літерою «А», побудований з цегли, саману, а також належні до будинку наступні споруди та прибудови: літня кухня-літера «Б», сарай - літера «В», вбиральня - літера «Г», гараж - літера «Д», сарай - літера «Ж», колодязь - літера «Н», споруди - цифри «1-2», змощення - літера «І», загальною площею 71,6 кв.м, житловою 43,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належне іпотекодавцю/майновому поручителю ОСОБА_2 , в межах суми заборгованості по кредитному договору № 11/967К-07 від 17 вересня 2007 року в межах суми заборгованості по кредитному договору №11/967К-07 від 17 вересня 2007 року у розмірі 32 405,96 доларів США, яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 15 773,30 доларів США, заборгованості по відсоткам в сумі 12 041,78 доларів США та пені у сумі 130 151,44 грн, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки іпотекодержателем ПАТ «Універсал Банк» від свого імені будь-якій особі з укладенням договору купівлі-продажу за початковою ціною предмету іпотеки встановленому на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але в будь-якому разі не менше за вартість визначену в договорі іпотеки в розмірі 133 700 грн.
Рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі по 913,50 грн з кожного.
Рішення суду апеляційної інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки мотивовано тим, що районний суд помилково вважав неможливим ухвалення рішення про звернення стягнення на іпотечне майно. Передбачений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідний мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). У зв'язку із чим, апеляційний суд указав, що у даній справі спірна кредитна заборгованість підлягає погашенню, зокрема у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотечного майна іпотекодержателем ПАТ «Універсал Банк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову, необ'єктивно і упереджено вирішили спір. Апеляційний суд протиправно відмовив у відкладенні розгляду даної справи, яку скаржник обґрунтовував необхідністю його нового адвоката ознайомитись з матеріалами справи. суди як першої так і апеляційної інстанції залишили поза увагою те, що на обґрунтування своїх позовних вимог банк надав суду досудову вимогу від 23 липня 2009 року, якою кредитор змінив строк виконання кредитного зобов'язання в повному обсязі та установив новий строк - тридцять перший день з моменту отримання такої вимоги. Позичальник не виконав вимоги отриманої ним досудової вимоги, у зв'язку із чим у серпні 2009 року банк мав право на стягнення суми кредитної заборгованості достроково, однак до суду із відповідним позовом звернувся лише у вересні 2015 року, у зв'язку із чим пропустив позовну давність. Переривання строку позовної давності, на якому наполягає позивач, не відбулось, оскільки позичальник не здійснював жодних платежів в указані банком періоди, тобто не вчиняв дій, які б свідчили про визнання ним кредитної заборгованості. Докази вчинення скаржником часткового погашення кредитної заборгованості після встановлення кредитором нового строку виконання кредитного зобов'язання матеріали справи не містять.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №11/967К-07, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 21 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,45 % на рік на строк до 16 вересня 2014 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 17 вересня 2007 року між банком і ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, згідно якого остання надала в іпотеку нерухоме майно, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 . За згодою сторін предмет іпотеки оцінено у сумі 133 700 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за вказаним кредитним договором станом на 23 лютого 2015 року заборгованість становить 32 405,96 доларів США, яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 15 773,30 доларів США, заборгованості по відсоткам в сумі 12 041,78 доларів США та пені у сумі 4 590,88 доларів США, що є еквівалентом 130 151,44 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Верховний Суд звертає увагу на те, що заочне рішення суду першої інстанції було оскаржено банком лише в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд розглянув указані вимоги в межах доводів апеляційної скарги, скасував рішення районного суду в частиніпозовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалив нове рішення у відповідній частині.
Інша частина позовних вимог не була предметом апеляційного перегляду за апеляційною скаргою ПАТ «Універсал Банк» на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року.
У зв'язку із зазначеним, Верховний Суд переглядає справу в касаційному порядку в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно вимог частини третьої статті 400 ЦПК Українисуд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону в частині, яка переглядається, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
При цьому, ЦК України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Умови укладеного між сторонами договору є обов'язковими для його сторін та їх правонаступників.
Судами установлено, що банк просив суд звернути стягнення на предмет застави шляхом його продажу банком як іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві, в рахунок погашення кредитної заборгованості.
Однак, пункт 4.3 договору іпотеки передбачає, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Пункт 4.4 містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, шляхом продажу банком як іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).
Із прийняттям такого висновку внесена правова визначеність щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Розглядаючи позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком як іпотекодержателем від свого імені у будь-якій особі-покупцеві, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково залишили без уваги те, що такий спосіб звернення стягнення на іпотечне майно сторони договору іпотеки визначили як позасудовий, у зв'язку із чим указані вимоги позову іпотекодержателя в судовому порядку задоволенню не підлягають з підстав, указаних вище.
З урахуванням зазначених вище висновків, доводи касаційної скарги про пропуску позивачем строку позовної давності у даній справі не має правового значення, оскільки позовні вимоги банку в частині, яка переглядається, не підлягають задоволенню по суті.
Відповідно до вимог частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на зазначене, заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року та рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України із ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 412, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати.
У позові публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
А. О. Лесько
Є. В. Петров
С. П. Штелик