Постанова
Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 161/7255/16-ц
провадження № 61-22213св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 січня 2017 року у складі колегії суддів: Стрільчука В. А., Карпук А. К., Бовчалюк З. А. та касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2016 року у складі судді Подзірова А. О. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 січня 2017 року у складі колегії суддів: Стрільчука В. А., Карпук А. К., Бовчалюк З. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/2 частини автомобіля ВАЗ-2103, який був придбаний на ім'я спадкодавця у 1974 році.
У шлюбі з ОСОБА_5 вона перебувала з 07 листопада 1965 року.
Зареєстрований на ім'я її чоловіка автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя.
Спадкоємцями першої черги на момент смерті її чоловіка було четверо осіб: вона - дружина спадкодавця, ОСОБА_6 - мати спадкодавця, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 - діти спадкодавця.
Після смерті спадкодавця спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном прийняли позивач, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Спадкоємець ОСОБА_3 прийняла спадщину шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори. Оскільки спадщину прийняли четверо осіб, частка кожного із них у спадковому майні становить по 1/8. Із врахуванням належних позивачу 4/8 частки у спільному майні подружжя, її частка у праві власності на автомобіль становить 5/8 ( 4/8+1/8= 5/8).
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_7 - 02 травня 2012 року.
Син позивача ОСОБА_7 за життя не оформив свого права на спадкове майно. До моменту смерті ОСОБА_7 користувався автомобілем.
Під час розгляду у Луцькому міськрайонному суді 29 квітня 2013 року цивільної справи за її позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, зі слів ОСОБА_3 , вона дізналася, що 09 серпня 1999 року відповідачеві ОСОБА_3 та покійній ОСОБА_6 державний нотаріус Першої луцької державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом у рівних частках на автомобіль ВАЗ 2103 реєстраційний № НОМЕР_1 .
Це свідоцтво про право на спадщину за законом позбавляє позивача права власності на 5/8 часток автомобіля.
Позивач просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 серпня 1999 року, видане державним нотаріусом Першої луцької нотаріальної контори відповідачу ОСОБА_3 та покійній ОСОБА_6 , як спадкоємцям ОСОБА_5 , на автомобіль ВАЗ- 2103, реєстраційний № НОМЕР_3.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2016 року в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду за захистом своїх прав і не надано належних доказів поважності причин її пропуску.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 січня 2017 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 відхилено, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2016 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_8 , знаючи про можливість оформлення відповідачем ОСОБА_3 права власності на спірне спадкове майно, понад двадцять років після смерті спадкодавця і понад тринадцять років після подання нею заяви про відмову від спадщини не зверталася до суду за захистом свого порушеного права на це майно.
За таких обставин незастосування судом позовної давності чи поновлення цього строку у цій справі було б порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права на справедливий суд у контексті вирішення спору на підставі чинних положень національного законодавства (прав та обов'язків сторін цивільного характеру) і порушувало б принцип правової визначеності.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 січня 2017 року, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 січня 2017 року та постановити нове рішення про задоволення позову.
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 січня 2017 року, просить її скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
02 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3
08 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 .
У квітні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до розпорядження від 12 червня 2019 року № 682/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано всі обставини справи та не досліджено письмові докази, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, чим порушено норми матеріального та процесуального права.
Крім того, судами незаконно відмовлено в позові з підстав спливу позовної давності, оскільки позивач дізналася про свої порушені права лише у 2013 році під час розгляду іншої справи.
Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме: безпідставно відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про поновлення строку позовної давності.
Відхиливши клопотання про поновлення строку позовної давності, суд першої інстанції позбавив її можливості захистити своє порушене право.
Суд апеляційної інстанції без її участі розглянув її заяву про залишення її апеляційної скарги без розгляду, не з'ясувавши у неї, яке процесуальне рішення вона просила ухвалити.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено незаконне рішення, суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а саме апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, встановивши, що ОСОБА_4 прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном, чого судом першої інстанції не було встановлено.
Зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що позивач не прийняла належним чином та у встановлений законом строк спадщину, на підтвердження чого, зазначає, що 27 грудня 2002 року ОСОБА_4 звернулася до Першої луцької державної нотаріальної контори із нотаріально засвідченою заявою, в якій вказувала, що розуміє про пропущенний строк та не бажає порушувати питання про його поновлення.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
Заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Доводи ОСОБА_3 , що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 квітня 2013 року встановлено, що спадщину прийняли лише ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , є хибними, оскільки згідно із цим рішенням ОСОБА_4 вступила у фактичне управління та володіння спадковим майном, так як проживала спільно із спадкодавем ОСОБА_5
Твердження, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, встановивши, що ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 , є безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки суд розглядав вимогу про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, а тому встановлення кола осіб, що прийняли спадщину є предметом судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, щоІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .
Із дослідженої спадкової справи № 482/99, суд першої інстанції встановив, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли та отримали 09 серпня 1999 року свідоцтво про право на спадщину за законом його мати ОСОБА_6 та його дочка ОСОБА_3 Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з автомобіля ВАЗ-2103 1974 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_3.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
На випадок своєї смерті ОСОБА_6 залишила заповіт від 06 квітня 1999 року, яким належну їй на праві спільної сумісної власності частину квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_6 27 березня 2002 року за заявою ОСОБА_3 заведено спадкову справу та видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , грошових заощаджень з належними процентами та компенсаціями у відділенні Ощадбанку та простих іменних акцій ВАТ "Луцьке АТ-10754".
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину, державним нотаріусом посвідчено, що спадкоємцем майна ОСОБА_6 був би її син ОСОБА_5 , але у зв'язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 спадщина перейшла до ОСОБА_3 .
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_4 серед інших спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_5 прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном. Однак при цьому свої права на це майно, в тому числі право на спірний автомобіль ВАЗ-2103 1974 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_3, вона не оформила.
27 грудня 2002 року ОСОБА_4 звернулася до Першої луцької державної нотаріальної контори із нотаріально засвідченою заявою, в якій вказувала, що розуміє про пропущенний нею строк та не бажає порушувати питання про його поновлення.
Вищезазначені обставини встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 квітня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове майно, яке ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 24 липня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року залишено без змін.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач могла дізнатися про порушення своїх прав 27 грудня 2002 року, і саме з цього дня починається перебіг позовної давності, а до суду вона звернулася із вказаним позовом 02 червня 2016 року, пропустивши позовну давність, поважних причин її пропуску не навела, тому з цих підстав позов не підлягає задоволенню.
Під час розгляду справи ОСОБА_3 подала до суду заяву про застосування позовної давності.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд виходить з того, що оскільки спадщина відкрилась у період чинності ЦК Української РСР, то застосовуванню підлягають норми цього Кодексу про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, другої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном та (або) подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.
Згідно із статтею 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Із системного аналізу положень статей 548, 549, 554 ЦК Української РСР Верховний Суд дійшов висновку, що для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець є таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
За змістом статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.Якщо суд визнає поважними причини
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.
Правова конструкція статті 261 ЦК України 2004 року полягає в тому, що початок перебігу позовної давності законодавець пов'язує не тільки з днем, коли особа довідалася про порушення свого права, а й з днем, коли вона могла про це довідатися.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, а також положення статті 261 ЦК України, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що перебіг позовної давності починається з 29 квітня 2013 року, тобто з часу коли вона дізналася про порушене своє право, є необгрунтованими та свідчать про власне тлумачення позивачем вказаної норми цивільного права.
Доводи касаційноїскарги ОСОБА_4 , що вона дізналася про отримане ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний автомобіль 29 квітня 2013 року при розгляді Луцьким міськрайонним судом Волинської області справи за її позовом до ОСОБА_3 , спростовуються встановленими судами і наведеними вище обставинами справи, зокрема тим, що у поданій нею 20 лютого 2013 року позовній заяві у справі вона посилалася на оспорюване свідоцтво.
Доводи ОСОБА_4 , що застосування судом позовної давності позбавило її можливості захистити своє порушене право, не відповідають нормам матеріального права, яке було застосовано судом до спірних правовідносин, і не є обмеженням її права доступу до суду.
Європейський суд з прав людини зазначав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач не тільки могла дізнатися, а й достовірно знала про порушення свого права видачею відповідачу оспорюваного свідоцтва, більш ніж за три роки до пред'явлення вказаного позову, а саме 27 грудня 2002 року, про що зазначено у рішенні Луцького міськрайонного суду від 29 квітня 2013 році у справі № 2/161/13606/12.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач ОСОБА_8 , знаючи про можливість оформлення відповідачем ОСОБА_3 права власності на спірне спадкове майно, понад двадцять років після смерті спадкодавця і понад тринадцять років після подання нею заяви про відмову від спадщини не зверталася до суду за захистом свого порушеного права на це майно.
Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд з урахуванням установлених обставин справи правильно здійснив тлумачення закону та застосував його до спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що вона просила залишити апеляційну скаргу без розгляду ( а.с. 150), є такими, що не дають підстав для скасування оскаржуваного нею рішення суду, з огляду на таке.
За змістом статті 300 ЦПК України 2004 року особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від неї повністю або частково. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв'язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. Повторне оскарження цього рішення, ухвали з тих самих підстав не допускається.
ЦПК України 2004 року не передбачено залишення апеляційної скарги без розгляду.
Судове засідання 28 грудня 2017 року було відкладено судом апеляційної інстанції у зв'язку із заявою ОСОБА_4 (а. с. 129).
27 січня 2017 року належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи,ОСОБА_4 (а. с. 145) у судове засідання не з'явилася.
Відповідно до статті 305 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції розглянув справу без її участі.
Визначені статтею 411 ЦПК України підстави для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд відсутні.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не спростовують встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та висновки.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 , які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із оскаржуваним судовим рішенням у справі.
Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій належно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим доказам у справі, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права та застосували їх до спірних правовідносин.
Відповідач ОСОБА_3 у касаційній скарзі виклала доводи, чому не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_5
Такі доводи не спростовують встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5 прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном. Однак права на спірний автомобіль вона не оформила.
У судовому рішенні Апеляційного суду Волинської обасті від 23 липня 2013 року у справі № 0308/1306/12, на яке в касаційній скарзі посилається ОСОБА_3 , встановлено, що після смерті ОСОБА_5 спадшину прийняли та отримали свідоцтво про право на спадщину за законом його мати - ОСОБА_6 та дочка - ОСОБА_3 . Щодо прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті її чоловіка ОСОБА_5 висновки відсутні.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 . Верховний Суд відхиляє з огляду на зазначене та враховуючи, що вони не спростовують висновки суду апеляційної інстанції з урахуванням предмета доказування у вказаній цивільній справі, зводяться до незгоди із судовим рішенням та переоцінки доказів у справі, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховним Судом встановлено, що підстави для скасування судових рішень відсутні, доводи касаційних скарг про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права є необґрунтованими з огляду на викладені вище висновки та мотиви.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2016 рокута ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 січня 2017 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко