Постанова
Іменем України
31 липня 2019 року
м. Київ
справа № 694/886/13-ц
провадження № 61-10925св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: орган опіки та піклування Звенигородської міської ради Черкаської області, приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Наталія Миколаївна,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2017 року у складі судді Дудніченко В. М. та постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2018 року у складі суддів: Бородійчука В. Г., Бабенка В. М., Василенко Л. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: орган опіки та піклування Звенигородської міської ради Черкаської області, приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н. М., про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення.
Позовні вимоги мотивовано тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CSZ0GK00000003 від 13 березня 2006 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 156 тис. грн зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту 13 березня 2026 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 13 березня 2006 року між сторонами укладено договір іпотеки № CSZ0GK00000003, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 172,4 кв. м, з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказував, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, заборгованість ОСОБА_1 станом на 23 травня 2012 року складає 165 957 грн 39 коп., з яких: 139 282 грн 25 коп. - тіло кредиту, 33 687 грн 21 коп. - проценти, 716 грн 20 коп. - комісія, 1 271 грн 73 коп. - пеня.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2012 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача дружину відповідача - ОСОБА_2 як законного представника дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та в якості третьої особи орган опіки та піклування Звенигородської міської ради Черкаської області.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 грудня 2012 року залучено до участі у справі в якості третьої особи нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Бедрату-Скляр Н. М.
Під час розгляду справи представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та остаточно просив суд: урахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CSZ0GK00000003 від 13 березня 2006 року в розмірі 172 707 грн 79 коп. звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 172,4 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предметаіпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предметаіпотеки.Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 із вказаного будинку зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу предмета іпотеки.
Суди розглядали справу неодноразово.
Звенигородський районний суд Черкаської області рішенням від
11 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого 2016 року, позов ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнив: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 172 707 грн 79 коп. звернув стягнення на предмет іпотеки житловий будинок загальною площею 172,4 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його продажу з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які зареєстровані і проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м. Звенигородці; вирішив питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 травня 2016 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого 2016 року та рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір іпотеки укладено без згоди органу опіки та піклування. Верховний Суд України від 19 квітня 2017 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого 2016 року та рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, при цьому однією з підстав скасування вищевказаних рішень судів зазначено, що судами не з'ясовано джерела коштів, за які було придбано переданий в іпотеку будинок, зокрема чи це майно було придбано за рахунок отриманого ОСОБА_1 кредиту. Судом перевірено даний факт, зокрема допитано в якості свідка ОСОБА_6 , який суду пояснив, що він з дружиною мав на праві індивідуальної власності житловий будинок з надвірними спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який у 2006 році продали ОСОБА_1 за 170 тис. грн, при цьому ОСОБА_1 сплатив їм 40 тис. грн авансу, а залишкову суму 130 тис. грн ОСОБА_1 сплатив після отримання кредиту. На підставі вищенаведеного суд виходить з того, ОСОБА_1 було сплачено 40 тис. грн ОСОБА_6 та ОСОБА_7 аванс з власних коштів на придбання житлового будинку, а також те, що недотримання сторонами під час укладення іпотечного договору вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування, у зв'язку з чим в іпотеку передано будинок, право користуватися яким на час укладення договору іпотеки мали діти, має наслідком нікчемність даного правочину, а тому в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення слід відмовити.
Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2018 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2017 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що справа розглядалася судами неодноразово і достовірно встановлено, що договір іпотеки № CSZ0GK00000003 від 13 березня 2006 року укладено без згоди органу опіки та піклування. Крім того, встановлено, що суму авансу за придбання житлового будинку в розмірі 40 тис. грн, який передано в іпотеку, ОСОБА_1 сплачено із власних коштів, а залишкову суму 130 тис. грн ОСОБА_1 сплативпісля отримання кредиту. Томурайонний прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки частина коштів була сплачена відповідачем ОСОБА_1 з власних коштів і сторони даний факт не спростували, та при укладенні договору іпотеки порушений порядок його укладення, а саме: не була отримана згода органу опіки та піклування та порушені права дітей, які на момент укладення такого договору мали право користуватися переданим в іпотеку будинком, що має наслідком нікчемність даного правочину.
(1)Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 , укладаючи договір іпотеки, зазначив у договорі, що відносно предмета іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку в будинку. На момент укладення цього договору ні батьки, ні діти не були в ньому зареєстровані. Зазначені обставини встановлені рішенням апеляційного суду Черкаської області від 08 травня 2014 року у справі № 694/1719/13-ц за позовом Звенигородської міжрайонної прокуратури в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Звенигородської міської ради, приватний нотаріус Бедрата-Скляр Н. М., про визнання договору іпотеки недійсним, зокрема встановлено, що на час укладення договору іпотеки 13 березня 2006 року між банком та ОСОБА_1 його неповнолітні діти не набули самостійного права на проживання в будинку по АДРЕСА_1 , права власності на цей будинок вони не мають, тому вказаним договором іпотеки не були порушені права неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на проживання в будинку, а отже і підстав для визнання цього договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, що зазначені у позовній заяві, немає. Крім того, позичальник отримав кредит для придбання житлового будинку, який є предметом іпотеки, 130 тис. грн кредитних коштів сплачено у рахунок вартості цього будинку, а тому неправильним є висновок судів про придбання будинку за рахунок власних коштів ОСОБА_1
(2) Доводи відповідачів
У відзиві на касаційну скаргу відповідачі зазначають, що прохальна частина позовної заяви не відповідає вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку» щодо змісту рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Право власності на будинок виникло у ОСОБА_1 03 березня 2006 року, а кредитний договір укладено 13 березня 2006 року, тобто, на момент укладення кредитного договору відповідач уже придбав житло, яке виступило предметом іпотеки, а тому виселення із будинку без надання іншого постійного житла забороняється. У межах справи № 694/1719/13-ц за позовом Звенигородської міжрайонної прокуратури відмовлено у визнанні договору іпотеки недійсним з підстав недоведеності прокурором місця проживання неповнолітніх дітей.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди установили, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CSZ0GK00000003 від 13 березня 2006 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 156 тис. грн зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту 13 березня 2026 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 13 березня 2006 року між сторонами укладено договір іпотеки № CSZ0GK00000003, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 172,4 кв. м, з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на час укладення іпотечного договору, зазначений предмет іпотеки належав на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2006 року, зареєстрованому в реєстрі прав власності 03 березня 2006 року.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання, а стаття 18 зазначеного Закону передбачає, що органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Стаття 224 ЦК України передбачає, що правочин вчинений без дозволу органів опіки та піклування є нікчемним.
На підставі наведених норм суди дійшли висновку щодо нікчемності договору іпотеки від 13 березня 2006 року як такого, що укладений без згоди органу опіки та піклування на передачу в іпотеку будинку, право користування на який мають неповнолітні діти.
Разом з тим, згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) в кожному конкретному випадку суди повинні: 1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1024цс16 від 22 червня 2016 року.
Таким чином, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування, не є нікчемним в силу закону, проте може бути визнаний судом недійсним, тобто є оспорюваним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Оспорюваний договір іпотеки не визнаний судом недійсним з підстав недотримання батьками вимог щодо обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до обмеження прав дітей на житло, а тому посилання на вказані обставини у межах позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить змісту статті 204 ЦК України та свідчить про неправильне застосування судами норм матеріального права до вирішення спірних правовідносин.
Крім того, укладаючи з банком договір іпотеки, ОСОБА_1 зазначив у пункті 13.7 договору іпотеки, що відносно предмета іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку в будинку.
На момент укладення договору іпотеки ОСОБА_1 (згідно із даними, що містяться в його паспорті серії НОМЕР_1 , який виданий 31 липня 1997 року Звенигородським РВ УМВС), був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_2 в будинку по АДРЕСА_1 .
Його дружина ОСОБА_2 - мати неповнолітніх дітей - на час укладення договору іпотеки 13 березня 2006 року була зареєстрована в АДРЕСА_3 згідно її заяви заяви, поданої нотаріусу 13 березня 2006 року про надання згоди чоловікові ОСОБА_1 на передачу в іпотеку будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 ).
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 08 травня 2014 року у справі № 694/1719/13-ц за позовом Звенигородської міжрайонної прокуратури в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Звенигородської міської ради, приватний нотаріус Бедрата-Скляр Н. М., про визнання договору іпотеки недійсним, зокрема встановлено, що на час укладення договору іпотеки 13 березня 2006 року між банком та ОСОБА_1 його неповнолітні діти не набули самостійного права на проживання в будинку по АДРЕСА_1 , права власності на цей будинок вони не мають, тому вказаним договором іпотеки не були порушені права неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на проживання в будинку, а отже і підстав для визнання цього договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, що зазначені у позовній заяві, немає.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п'ята статті 82 ЦПК України).
Обставини щодо відсутності у неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 прав на обтяжений іпотекою будинок підлягають спростуванню відповідачами у межах справи про оспорення ними дійсності договору іпотеки та не входять до предмета доказування у межах цієї справи.
Таким чином, не можна погодитися із висновками судів щодо вирішення спору.
Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку щодо відмови у позові з підстав неналежності обраного позивачем способу захисту порушених прав.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Сторони погодили іпотечне застереження, а саме - визначили у договорі іпотеки обидва передбачені частиною третьою статті 36 Закону способи задоволення вимог іпотекодержателя: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем; звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі (пункт 27 договору іпотеки).
Отже, сторони погодили, що судовий спосіб захисту прав позивача чи позасудовий спосіб такого захисту на підставі виконавчого напису нотаріуса позивач як іпотекодержатель може застосувати лише у разі, якщо заходи позасудового врегулювання на підставі застереження у договорі іпотеки не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі. Натомість позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки третій особі порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», тоді як суди не встановили, що позивач використав які-небудь способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені сторонами у договорі іпотеки.
На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку»), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону України «Про іпотеку», може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112 цс19).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Таким чином, позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя заявленням вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», оскільки сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, згідно з яким позивач має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі.
Обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Щодо позовної вимоги про виселення відповідачів, то за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» підставою для виселення всіх мешканців є звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення.
Враховуючи те, що звернення стягнення за заявленим позовом не відбулося, позов про виселення відповідачів є передчасним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, оскаржувані судові рішення необхідно скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2018 року скасувати.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,треті особи: орган опіки та піклування Звенигородської міської ради Черкаської області, приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Наталія Миколаївна,про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
А. О. Лесько
Є. В. Петров
С. П. Штелик