Постанова
Іменем України
10 вересня 2019 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/10123/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Махлай Л.Д., Мельника Я.С.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва
в складі судді Гончарука В.П.
від 07 травня 2019 року
по справі №755/14207/17 Дніпровського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7
про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої залиттям квартири,
У вересні 2017 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, що належить їм на праві власності, яке сталося 31 жовтня 2014 в результаті прориву радіатора системи центрального опалення в одній із кімнат вищерозташованої квартири.
В жовтні 2018 року, позивачі, дізнавшись під час розгляду справи, що вищерозташована квартира знаходиться в користуванні трьох осіб, звернулися до суду з клопотанням про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_7 .
Уточнивши позовні вимоги, просили суд солідарно стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь кожного з позивачів по 17 742,74 грн у відшкодування майнової шкоди.
Крім того, посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій відповідачів вони зазнали душевних страждань, які виразилися в переживаннях з приводу пошкодження майна та неможливості нормального користування ним, порушення звичного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації, просили солідарно стягнути з відповідачів на користь кожного з позивачів по 10 000,00 грн моральної шкоди.
Відповідачі позов не визнали, вважали його таким, що не підлягає задоволенню. Посилалися на те, що позивачами не доведено, що залиття сталося з вини відповідачів. Крім того, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, посилалися на пропуск позивачами строку звернення до суду. Вважали, що залучивши до участі у розгляді справи відповідача ОСОБА_7 , позивачами в жовтні 2018 року подано за змістом новий позов, що є підставою для застосування ст. 267 ЦК України.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з відповідачів на користь кожного з позивачів по 17 742 грн 74 коп. матеріальної шкоди, завданої залиттям квартири, по 2 000,00 грн моральної шкоди. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що залиття квартири позивачів сталося з вини відповідачів. Судом не взято до уваги покази ОСОБА_1 , як свідка, в ході яких він стверджував, що позивачами не надано доказів здійснення відповідачами перепланування чи перероблення системи центрального опалення. В акті від 05.11.2014 зазначено факт прориву радіатора, проте не встановлено причини такого прориву. Даним обставинам суд не надав належної правової оцінки, а також не взяв до уваги, що в день прориву радіатора виконувалися ремонтні роботи в мережі опалення і система опалення в цей день була відключена.
Зазначав, що судом не встановлено наявності всіх складових, за наявності яких здійснюється відшкодування шкоди, а саме: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини.
Вважав, що висновок суду щодо покладення відповідальності з відшкодування шкоди на відповідачів є передчасним, оскільки судом не встановлено в діях відповідачів складу цивільного правопорушення.
Як на підставу скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди вказував, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів спричинення відповідачами моральної шкоди.
Крім того, зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відхилив вимоги відповідачів щодо застосування строків позовної давності, обмежившись у рішенні лише посиланням на те, що позивачі звернулися в межах строку позовної давності. Судом не надано правової оцінки заявам відповідачів про застосування позовної давності щодо поданої в жовтні 2018 року позовної заяви в новій редакції.
За вказаних обставин просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.05.2019 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачі, діючи через свого представника ОСОБА_8 , подали відзив, в якому посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, просили залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу - без задоволення.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення в частині позовних вимог щодо відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не спростували належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивачів, у зв'язку з чим дійшов висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим та мотивованим з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням справами Верховної Ради України 15 травня 1997 року за №38, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності позивачам.
Згідно листа №15-1/27-219 від 04.06.2018, наданого Державним підприємством Управління житловими будинками Управління справами апарату Верховної Ради України та ордеру №50 від 21.11.1997 ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є наймачами квартири АДРЕСА_2 .
Актом про залиття від 05 листопада 2014 року, складеного комісією в складі: головного інженера УЖБ ОСОБА_13, інженера ОСОБА_9 , техніка-доглядача ОСОБА_10 , слюсаря-сантехніка ОСОБА_11 (далі - Акт), встановлено, що 31 жовтня 2014 року о 20 год. 15 хв. в житловому будинку по АДРЕСА_2 , на системі центрального опалення трапилось залиття, внаслідок чого постраждали квартири НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . Причиною залиття, що трапилось на системі центрального опалення, є прорив радіатора в квартирі НОМЕР_3 в кімнаті, площею 18,4 кв.м., встановленого під час несанкціонованого перепланування та переобладнання системи центрального опалення - зміна та перенос радіаторів опалення.
В Акті зазначено, що внаслідок залиття в квартирі НОМЕР_1 , а саме : в коридорі (площа: 14 кв.м. ) на стелі та стінах видимі ознаки залиття, шпалери на стелі та стінах в місцях стиків відійшли, розбухання та підняття паркету не спостерігалось. В кімнаті (площа: 18,4 кв.м.) на стелі в місцях стикування плит перекриття видимі ознаки залиття, відійшли шпалери. На стінах також відійшли шпалери в місцях стикування. Залита люстра, не вмикається. В туалеті (площа: 1,3 кв.м.) на стелі, в місці стикування панелей перекриття спостерігається відшарування шпаклівки з водоемульсійною фарбою. У ванній кімнаті (площа: 2,6 кв.м.) по всій площі стелі відшарування шпаклівки з водоемульсійною фарбою. У кімнаті (площа: 10,4 кв.м.) по всій площі стіни та стелі залиті шпалери, спостерігається вздуття та відшарування. Праворуч від входу в кімнату набух та піднявся паркет. На двох ліжках залиті матраци, на дотик - вологі. У кімнаті (площа: 12,9 кв.м.) на стелі в місці стикування панелей перекриття відійшли шпалери. Залито люстру, видно сліди окислення металу, люстра не вмикається. Розбухла рама вікна, не зачиняється кватирка. Зі слів мешканців квартири залито телевізор. Комісією справність не перевірялась (не вмикали). На кухні (площа: 8,7 кв.м.) на стелі по всій площі залито шпалери, видимі ознаки набухання та відшаровування. Залито холодильник, комісією справність не перевірялась (не вмикали).
Згідно звіту №23/17 від 10 квітня 2017 року, складеного ФОП ОСОБА_12 , та з урахуванням перерахунку кошторису звіту №210/14 від 18 грудня 2014 року, розмір матеріального збитку, який завдано в результаті залиття квартири АДРЕСА_1 складає 88 713,69 грн.
Розмір матеріального збитку завданого позивачам внаслідок залиття квартири відповідачами не оспорювався. Докази на спростування визначеного оцінювачем розміру матеріального збитку відповідачами не подавалися. Клопотання про призначення експертизи не заявлялося.
Колегія відхиляє доводи апеляційної скарги, що підставо для скасування судового рішення є не доведення позивачами вини відповідачів у завданні останнім шкоди внаслідок залиття, що відбулося 31 жовтня 2014 в результаті прориву радіатора системи центрального опалення в одній із кімнат квартири, яка знаходиться в їхньому користуванні.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Разом з тим, в частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.
Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права. Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.
Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Таким чином, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому, позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Дійсно, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні указаних фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (стаття 229 ЦПК України) (постанова Верховного Суду від 27.03.2019 по справі №643/19078/15-ц).
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачами не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів відсутності їхньої вини у завданні шкоди позивачам. Будь-яких доказів на підтвердження того, що залиття квартири позивачів відбулося з вини інших осіб матеріали справи не містять.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що внаслідок залиття належної позивачам на праві власності квартири АДРЕСА_1 , що сталося з вини відповідачів, позивачам завдано майнової шкоди в сумі 88 713,69 грн, розмір якої відповідачами не спростовано, дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про покладення на відповідачів обов'язку з відшкодування цієї шкоди.
Доводи скаржника на те, що в Акті від 05.11.2014 про залиття не зазначено причини залиття відхиляються колегією суддів, оскільки акт є одним із доказів, що підтверджує факт заподіяння шкоди і зазначені в ньому обставини відповідачами не спростовані.
При цьому, як вбачається з описової частини оскаржуваного рішення, судом враховано надані в судовому засіданні пояснення відповідача ОСОБА_1 , який визнав той факт, що у квартирі АДРЕСА_8 на його замовлення були проведені ремонтні роботи, в тому числі здійснено заміну батарей опалення. Разом з тим, останній вважав, що залиття відбулося внаслідок гідроудару після проведених ремонтних робіт в мережі водопостачання. Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали позицію відповідача ОСОБА_1 .
Більш того, судом правильно зазначено в рішенні, що акт від 05.11.2014 за своєю формою повністю відповідає вимогам наказу від 17.05.2005 №76 Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 №927/11207.
Даним наказом не передбачено, що Акт про залиття повинен обов'язково містити інформацію про те, що саме було причиною пориву встановленого радіатору в квартирі відповідачів, та не передбачено, що комісія повинна доводити вину відповідачів в прориві радіатора. Із Актом про залиття ознайомлений відповідач ОСОБА_1 , що підтверджується його підписом та зауваженнями до акту.
Посилання в апеляційній скарзі те, що в день прориву радіатора (31.10.2014) виконувалися ремонтні роботи в мережі опалення і система опалення будинку в цей день була відключена, не спростовує вину відповідачів у залитті квартири позивачів, а лише конкретизує, що відключення тепломережі та припинення теплопостачання в будинку АДРЕСА_1 31 жовтня 2014 року було здійснено у зв'язку з ремонтом.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, а саме з листа-відповіді Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України №15-1/27-396 від 07 листопада 2014 року, адресованої ОСОБА_1 , що 31.10.2014, відповідно до інформації з ТОВ «Євроконструкція» (виробник і постачальник послуг з центрального опалення і гарячого водопостачання) проводилось тимчасове, а саме: з 11:00 год. до 17:00 год. відключення теплоносія на зовнішніх мережах РТМ «Дарниця» ПАТ «Київенерго», по яких постачається теплоносій до житлових будинків, в тому числі по АДРЕСА_1.
У даному листі також зазначено, що внутрішня система центрального опалення ІІ зони, до якої відноситься і квартира АДРЕСА_2 , є незалежною (теплоносій внутрішньої системи відокремлений від теплоносія зовнішніх мереж). На період відключення теплоносія в зовнішніх тепломережах, системи центрального опалення ІІ зони та гарячого постачання в будинку не відключались, і працювали в робочому режимі (зменшилась лише температура внутрішньо-будинкового носія).
Зважаючи на викладене, доводи відповідачів про те, що прорив радіатора (батареї) в їх квартирі 31 жовтня 2014 року міг статися в результаті «прогонки» зовнішніх тепломереж в будинку АДРЕСА_1 , є припущенням відповідачів. А за нормами процесуального права рішення не може ґрунтуватися на припущенні.
Також, неспроможними є доводи апеляційної скарги про недоведеність вини відповідачів у заподіянні шкоди внаслідок залиття квартири, оскільки, як зазначалось вище, у деліктних зобов'язаннях діє презумпція вини, а відповідачі не довели свою невинуватість, зокрема матеріали справи не містять належних доказів завдання шкоди позивачам з вини інших осіб.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.
За правилами, передбаченими ст. 16, 23 ЦК України, способами захисту цивільних прав та обов'язків може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна; у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Саме такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 по справі №639/101/17.
Судом першої інстанції встановлено, що внаслідок заподіяння відповідачами шкоди позивачам шляхом залиття квартири останні зазнали негативних переживань та емоцій з приводу пошкодженого майна та неможливості користування ним, порушення звичного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для нормалізації життя.
Як зазначалось вище, внаслідок винних дій відповідачів позивачам завдано майнової шкоди шляхом залиття квартири, внаслідок чого позивачі були змушені витрачати час на відновлення пошкодженого майна, змінювати звичний до залиття спосіб життя, а також прикладати додаткові зусилля для його нормалізації.
Наведені фактичні обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 завдано душевних страждань, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з визначеним судом розміром моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги лише зводяться до незгоди з рішенням суду в частині встановлення правових підстав для такого відшкодування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, взявши до уваги тривалість порушення прав позивачів, відмову відповідачів добровільно відшкодувати завдану шкоду, а також виходячи із принципу розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь кожного з позивачів по 2 000,00 грн моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно не взято до уваги вимоги відповідачів про застосування строку позовної давності відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2014 сталося залиття квартири позивачів, про що 05.11.2014 складено акт, а з позовом про відшкодування шкоди внаслідок залиття позивачі звернулися 21.09.2017, тобто в межах строку позовної давності.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не мотивував відхилення вимог відповідачів про застосування строку позовної давності, зазначивши лише про те, що позивачі звернулися в строк, не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Також, не можуть бути підставою для скасування рішення суду і посилання скаржника про незастосування судом строку позовної давності щодо поданої 11.10.2018 уточненої позовної заяви, зокрема щодо вимог заявлених до відповідача ОСОБА_7 .
Як вбачається з матеріалів справи, під час складання Акту про залиття присутніми з квартири АДРЕСА_2 були ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , що підтверджується підписом та зауваженнями останнього в Акті.
З матеріалів справи також вбачається, а саме з листа Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України №15-1/27-219 від 04.06.2018, що наймачем квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_6 на підставі ордеру №50 від 21.11.1997, відповідно до якого членами сім'ї наймача є її чоловік ОСОБА_1 та син ОСОБА_7 .
З наведеного слідує, що про порушення свого права ОСОБА_7 позивачі дізналися 04.06.2018.
За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки про кількісний склад відповідальних осіб за завдану шкоду позивачі дізналися під час розгляду справи, доводи апеляційної скарги про пропущення позивачами строку позовної давності є необґрунтованими.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарг не містить щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат, тому рішення суду в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192 000 грн); справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 вересня2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді Л.Д. Махлай
Я.С. Мельник