Справа № 755/7226/18
1-кп/755/306/19
"16" липня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянув у cудовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040002974 від 25.03.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 12018100040002974 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року відносно ОСОБА_3 було продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком не більше двох місяців.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор зазначив про доцільність продовження ОСОБА_3 строку обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вказавши, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, оскільки, будучи обізнаними про можливу міру покарання, яка загрожує йому у разі його засудження, він може переховуватися від суду, перебував у розшуку, не має постійного місця реєстрації у м. Києві, не має стабільного джерела прибутку, оскільки ніде не працює, перебував у розшуку, провадження не закінчено, раніше судимий за злочин проти власності, у зв'язку з чим, застосування більш м'якого запобіжного заходу останньому вважає за недоцільним.
Захисник ОСОБА_5 заперечував щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній має постійне місце проживання у м. Києві, має поганий стан здоров'я і йому необхідно лікуватись, у зв'язку з чим, просив змінити останньому даний запобіжний захід на домашній арешт. Крім того зазначив, що в разі продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив визначити йому заставу у розмірі одного прожиткового мінімуму доходів громадян.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку свого захисника та зазначив, що йому необхідно лікуватись.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку тримання під вартою, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, зокрема: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду та вчиняти нові злочини.
Крім того, відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганням спробам, у тому числі: 1) переховуватися від суду; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Зокрема, згідно зі ч. 1 ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 4) міцність соціальних зв'язків; 6) репутацію обвинуваченого.
Вирішуючи питання щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , суд виходить із того, що на теперішній час наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме те, що останній вчинив тяжкий злочин і, будучи обізнаними про можливу міру покарання, яка загрожує йому у разі його засудження, він може переховуватися від суду, може впливати на потерпілого та свідків, є раніше судимим за злочин проти власності, перебував у розшуку та порушив умови домашнього арешту, стан його здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення, а також приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, суд приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід, в тому числі, на домашній арешт.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 183, 199, 331, 369 КПК України, суд, -
Продовжити застосування запобіжного заходу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України строком не більше двох місяців, тобто до 13 вересня 2019 року включно.
Визначити ОСОБА_3 заставу у межах 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 35 240 гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на обвинуваченого, у разі внесення застави, наступні обов'язки: прибувати до суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Визначити 2-місячний термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня внесення застави.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі порушення ним обов'язків, покладених на нього у цій ухвалі, застава звертається у дохід держави.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя