Номер провадження 2/754/4273/19
Справа №754/5366/17
Іменем України
03 вересня 2019 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Таран Н.Г.,
секретаря судового засідання: Раєвського П.А.,
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Тетяна Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксана Іванівна, про визнання договору дарування квартири недійсним,
В квітні 2017 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про позбавлення права користування житловим приміщенням та уточнивши позовні вимоги просила суд: позбавити відповідача права користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити його з вищевказаної квартири. Вказані позовні вимоги мотивувала тим, що на підставі договору дарування квартири від 08.12.2012 року набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вказану квартиру позивачу подарувала її мати - ОСОБА_4 , яку вона доглядала, оскільки та тяжко хворіла та потребувала стороннього догляду. У вказаній квартирі зареєстрований відповідач, який у ній фактично і проживає на підставі сервітуту, як член сім'ї колишнього власника - ОСОБА_4 . Як власник квартири позивач не має права розпоряджатись нею на власний розсуд, оскільки відповідач чинить їй перешкоди, в чому остання вбачає порушення своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11.05.2017 року відкрито провадження у вищевказаній справі та призначено судове засідання.
Не погоджуючись з позовними вимогами позивача, відповідач в листопаді 2017 року звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, вимогами якої є: визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В., реєстр №6205 між ОСОБА_5 , що діяв від імені ОСОБА_4 і ОСОБА_3 недійсним. Заявлені позовні вимоги позивач за зустрічним позовом мотивував тим, що 28.12.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. був посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , реєстр №6205, згідно якого ОСОБА_5 , що діє за дорученням, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І. 08.10.2012 року, реєстр №1176 від імені ОСОБА_4 передав, а відповідач прийняла у власність вищезгадану квартиру. Вищезгаданий правочин повинен бути визнаний недійсним у зв'язку з тим, що у момент його здійснення не були дотримані вимоги актів цивільного законодавства. 01.12.2008 року ОСОБА_4 заповіла в рівних долях ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Заповіт є доказом того, що мати не мала наміру дарувати квартиру, а отже склала заповіт в рівних долях. Оскільки мати на момент посвідчення вищевказаного договору тяжко хворіла, не вставала з ліжка, відповідач скористалась її безпорадним станом, оформила договір дарування, який був укладений не особисто нею, а по довіреності, яка була виписана на ОСОБА_5 , який був чоловіком позивача.
При розгляді справи, суд враховує норму п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017р., згідно якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
06.08.2018 року від представника позивача до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, де остання вказувала на те, що позивачем за зустрічним позовом в обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог не надано суду доказів порушення закону при вчиненні правочину з дарування квартири, що є предметом спору, у зв'язку з чим просила відмовити ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову.
В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 , за первісним позовом підтримала уточнені вимоги первісного позову та просила їх задовольнити вказуючи на те, що відповідач чинить перешкоди позивачу у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності. При цьому зазначила, що цивільним законодавством не передбачене збереження права користування житлом за відповідачем, який хоч і правомірно вселився у спірну квартиру, але його право припинилося, оскільки на час розгляду справи він перестав бути членом сім'ї власника. Крім того, своїми неправомірними діями відповідач за первісним позовом чинить перешкоди позивачу у вільному користуванні жилим приміщенням. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити з тих підстав, що він не обґрунтований належними та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77, 79 ЦПК України.
Відповідач - ОСОБА_2 за первісним позовом в судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити, оскільки він був зареєстрований у спірній квартирі за згодою померлої матері - ОСОБА_4 , як член сім'ї власника, отже проживає у ній на законних підставах і підстав для його виселення немає. Зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених в зустрічному позові.
Представник третьої особи: Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином.
Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В., в судове засідання не з'явилась, однак відповідно до листа від 14.01.2019 року, що знаходиться в матеріалах справи просила слухати справу у її відсутність. Крім того, в листі, що надійшов на адрес суду 24.09.2018 року вказувала на те, що складення заповіту від імені особи жодним чином не обмежує таку особу у праві розпоряджатися належним їй майном. Тому твердження позивача про те, що оскільки свого часу дарувальником був складений заповіт на подароване майно, то це свідчить про відсутність наміру подарувати квартиру є безпідставним. На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні зустрічного позову про визнання договору дарування недійсним.
Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І., в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи судом повідомлялась належним чином, заперечень на позов або пояснень суду не надала.
Допитана судом 17.07.2019 року у якості свідка зі сторони позивача ОСОБА_9 суду пояснила, що займалась продажем спірної квартири, коли мати позивача за первісним позовом - ОСОБА_4 ще була жива. ОСОБА_4 розповідала, що за рахунок продажу квартири хоче компенсувати дочці витрати на її лікування. Відповідач за первісним позовом у свою чергу не давав продати квартиру. Взагалі, позивач не бажала конфліктувати з відповідачем, та з власної ініціативи вирішила кошти від продажу квартири розділити з відповідачем, запропонувала придбати на його імя однокімнатну квартиру. Пошуком квартири віповідачу займалась також вона. Однак відповідач бажав придбати таку однокімнатну квартиру, яка коштувала дорожче ніж спірна квартира, яку бажала продати позивач. В кінці 2016 року відповідач знову почав проживати у спірній квартирі після відбування покарання у місцях позбавлення волі та влаштував сварку, у зв'язку з чим було припинено продаж спірної квартири.
Заслухавши осіб, які приймали участь у судовому засіданні, покази свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази у сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 являється власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування квартири від 28.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В., зареєстрованого в реєстрі за №36205.
Передана на підставі договору дарування від 28.12.2012 року у дар квартира АДРЕСА_1 , була передана дарувальником ОСОБА_4 від імені якої діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І., 08.10.2012 року за №1176.
В позовній заяві позивач зазначила, що ОСОБА_2 був зареєстрований в спірній квартирі як член сім'ї колишнього власника.
Згідно довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу Деснянського району м. Києва» №03/6-1641 від 25.05.2016 року власником особового рахунку квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 , яка не зареєстрована. Також у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_4 - мати, ОСОБА_2 - брат.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 у віці 90 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Листом від 07.08.2017 року Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація повідомила представника позивача - адвоката Панову Л.С. на запит від 14.07.2017 року, про надання інформації щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 , про те, що ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 14.05.1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 рік. Станом на 07.08.2017 рік за вищевказаною адресою зареєстрована 1 особа.
Тобто, вбачається, що відповідач за первісним позовом був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 на законних підставах, як член сім'ї власника, однак оскільки 28.12.2012 року його мати подарувала належну їй на праві власності квартиру позивачу за первісним позовом ОСОБА_3 та згодом померла, то з цього часу він перестав бути членом сім'ї власника, оскільки члени сім'ї це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01.02.2017 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власністю залишено без задоволення.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2017 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01.02.2017 року залишено без змін.
В судовому засіданні судом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що позивач за первісним позовом та відповідач спільно не проживають, не пов'язані спільним побутом, та не мають взаємних прав та обов'язків.
Частиною 4 ст. 156 ЖК України, передбачено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Тобто, в зв'язку з тим, що відповідач перестав бути членом сім'ї власника квартири, то він має право проживати в даній квартирі на законних підставах лише за згодою власника квартири та укладеним між ними письмовим договором найму жилого приміщення.
Ст. 158 ЖК України, передбачено, що наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначити права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.
Права власника квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Передбачаючи право власника квартири на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України).
Судом встановлено, що позивач не має можливості розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, оскільки відповідач без правових підстав займає житлове приміщення та чинить перешкоди власнику квартири у її праві користування та розпорядженні майном, між позивачем та відповідачем договір найму жилого приміщення не укладався, будь які домовленості щодо проживання відповідача у спірній квартирі між ними не досягнуто.
Представник позивача в судовому засіданні зазначила, що відповідач створює для позивача за первісним позовом нестерпні умови проживання, чинить перешкоди в користуванні квартирою, вчиняє сварки у зв'язку з тим, що вона має намір продати квартиру.
Надані покази свідка підтвердили той факт, що сторони будь яких домовленостей щодо проживання відповідача у спірній квартирі не досягли та мають неприязні відносини, відповідач за первісним позовом перешкоджає позивачу розпорядитися квартирою на свій власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 ЦК України.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз положень глави 402 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Ураховуючи вищенаведене, суд вбачає наявність підстав для задоволення первісного позову, у зв'язку з чим необхідно позбавити ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням кв. АДРЕСА_1 та виселити його з вищевказаної квартири.
Що стосується зустрічних позовних вимог, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач ОСОБА_2 вказував на те, що договір дарування квартири має бути визнаний недійсним у зв'язку з тим, що у момент його здійснення не були дотримані вимоги актів цивільного законодавства. 01.12.2008 року ОСОБА_4 заповіла в рівних долях ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Заповіт є доказом того, що мати не мала наміру дарувати квартиру, а отже склала заповіт в рівних долях. Оскільки мати на момент посвідчення вищевказаного договору тяжко хворіла, не вставала з ліжка, відповідач скористалась її безпорадним станом, оформила договір дарування, який був укладений не особисто нею, а по довіреності, яка була виписана на ОСОБА_5 , який був чоловіком позивача.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В розумінні ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а саме: обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частинами 1, 2 ст.83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 4 ст. 720 ЦК України договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.
При розгляді даної справи в суді відповідачем не заявлялись клопотання щодо витребування будь-яких документів на підставі яких посвідчувався договір дарування квартири, отже жодні документи на підставі яких представник ОСОБА_5 діяв, зокрема довіреність, в якій було зазначено ім'я обдаровуваного, судом не дослідчувалась.
Твердження позивача за зустрічним позовом про те, що дарувальником був складений заповіт на подароване майно, що свідчить про відсутність наміру дарувати спірну квартиру не приймаються судом до уваги, оскільки складення заповіту жодним чином не обмежує особу у праві в подальшому розпоряджатися належним їй майном.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та достовірних доказів на підтвердження його доводів щодо недійсності договору дарування квартири, який укладено 28.12.2012 року між ОСОБА_4 від імені якої діяв ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
З огляду на викладене суд доходить до висновків, що первісний позов слід задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 64, 150, 156, 158 ЖК України, ст.ст. 32, 203, 215, 321, 383, 391, 406, 720, 810, 814 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 263-264, 354, 355, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .
Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Тетяна Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксана Іванівна, про визнання договору дарування квартири недійсним - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1280,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 10.09.2019 року.
Суддя: Н.Г. Таран