ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.09.2019Справа № 910/3645/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спелеосанаторій "Соляна Симфонія" (83048, Донецька область, м. Донецьк, просп. Тітова, буд. 15, офіс 227)
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" (03191, м. Київ, вул. Маршала Якубовського, буд. 2);
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінактив" (03151, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 11)
про визнання недійсним договору
Представники сторін:
від позивача: Хоменко В.О.,
від відповідача-1: не з'явився,
від відповідача-2: не з'явився
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Спелеосанаторій "Соляна Симфонія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінактив" про визнання недійсними Договору про відступлення права вимоги № 1 за договорами іпотеки від 04.09.2017 до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., за реєстровим № 686 та Договір факторингу № 80/1 від 14.07.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Договір про відступлення права вимоги № 1 за договорами іпотеки від 04.09.2017 до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017 є недійсним, оскільки відступлення права вимоги відбулося з порушенням ст. 24 Закону України "Про іпотеку", адже відступлення прав за іпотечним договором не було здійснено одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов'язанням та позивача як поручителя не було письмово повідомлено про відступлення права вимоги. Окрім того, обґрунтовуючи недійсність Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017, позивач посилається на відсутність інформації про наявність у відповідача-1 ліцензії та/або дозволу на здійснення факторингових операцій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Спелеосанаторій "Соляна Симфонія" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.04.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 01.04.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2019 відкрито провадження у справі №910/3645/19, призначено підготовче засідання на 15.05.2019.
13.05.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про відкладення підготовчого засідання.
В підготовче засідання 15.05.2019 представники сторін не з'явилися.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 відкладено підготовче засідання на 10.06.2019.
В підготовче засідання 10.06.2019 з'явився представник позивача. Представники відповідачів-1, 2 в засідання суду не з'явилися.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено продовжити підготовче провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 26.06.2019.
11.06.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" у справі № 910/3645/19 залишено без розгляду.
26.06.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
В підготовче засідання 26.06.2019 з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відподвіача-2 уповноваженого представника в засідання суду не направив.
В ході підготовчого засідання представник позивача підтримав клопотання про витребування у відповідачів доказів, а саме, Додатку № 1 (заповнений із зазначенням договору іпотеки, що укладений з ТОВ Спелеосанаторій "Соляна Симфонія") до Договору про відступлення права вимоги № 1 за договорами іпотеки від 04.09.2017 до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., за реєстровим № 686, а також Реєстр боржників (заповнений із зазначенням договору поруки, що укладений з ТОВ Спелеосанаторій "Соляна Симфонія") до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 клопотання позивача про витребування доказів задоволено, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінактив" Додаток № 1 (заповнений із зазначенням договору іпотеки, що укладений з ТОВ Спелеосанаторій "Соляна Симфонія") до Договору про відступлення права вимоги № 1 за договорами іпотеки від 04.09.2017 до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., за реєстровим № 686, а також витяг з Реєстру боржників (заповнений із зазначенням договору поруки, що укладений з ТОВ Спелеосанаторій "Соляна Симфонія") до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017, які надати суду у строк до 19.07.2019, відкладено підготовче засідання у справі № 910/3645/19 на 24.07.2019.
02.07.2019 через загальний відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
В підготовче засідання 24.07.2019 з'явився представник відповідача-1, представники позивача та відповідача-2 не з'явилися.
У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання 24.07.2019 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.09.2019.
В судове засідання 02.09.2019 з'явився представник позивача. Відповідачі в судове засідання уповноважених представників не направили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою представника відповідача-1 в судовому засіданні 24.07.2019, а також повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 24.07.2019) відповідачу-2.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на те, що відповідачів було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а їх неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 02.09.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04.06.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту №11162720000, відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті у швейцарських франках в сумі 148 830,00 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 611 504,37грн. за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі.
04.06.2007 в забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором №11162720000 від 04.06.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спелеосанаторій «Соляна Симфонія» (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (нежитлове приміщення), посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Дуговою В.А. за реєстровим номером №0721, згідно з п.1.4. якого предметом іпотеки є нежитлова будівля, місцезнаходження: Донецька обл., м. Артемівськ, місто Соледар, вулиця Маяковського, будинок 7, нежитлова будівля: А-ІІІ цегляна нежила будівля (санаторій), загальною площею 2466,5 кв.м., який є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 08 червня 2005 року Букрей Я.С., державним нотаріусом Соледарської державної нотаріальної контори, за реєстром №663, за зареєстровано КП БТІ м. Артемівська 05.07.2005 в реєстрову книгу №3 за реєстровим №500.
Крім того, 04.07.2007 в забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором №11162720000 від 04.06.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спелеосанаторій «Соляна Симфонія» (поручитель) було укладено договір поруки № 118023, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за невиконання позичальником, ОСОБА_1 , усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору про надання споживчого кредиту №11162720000 від 04.06.2007, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
14.07.2017 між ПАТ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» (фактор) був підписаний договір факторингу №80, відповідно до якого клієнт відступає фактору, а фактор зобов'язується прийняти права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (п.2.1. договору факторингу №80 від 14.07.2017).
14.07.2017 ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» підписано акт приймання-передачі права вимоги, згідно якого клієнт передає (відступає) фактору права вимоги, а фактор приймає права вимоги в обсязі та на умовах, визначених договором. Клієнт та фактор підтверджують, що відступлення прав вимоги набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього акту приймання-передачі, як передбачено у пункті 4.1. договору.
14.07.2017 між ПАТ «УкрСиббанк» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» (новий іпотекодержатель) був підписаний договір про відступлення права вимоги №1 за договорами іпотеки до договору факторингу №80 від 14.07.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., за реєстровим номером №2434, згідно з п.1.1. якого ПАТ «УкрСиббанк» відступає новому іпотекодержателю, а новий іпотекодержатель набуває усі права вимоги за договорами іпотеки, перелік яких наведено у розділі 4 цього договору.
Відступлення прав відбувається з дати укладання цього договору. Права відступаються в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав. Вартість прав включено до ціни договору факторингу та вона підлягає сплаті на умовах, в порядку і в строки, визначені договором факторингу (п.п. 1.2, 1.3, 1.4 договору від 14.07.2017 про відступлення права вимоги №1 за договорами іпотеки до договору факторингу №80 від 14.07.2017).
Договір факторингу №80/1 від 14.07.2017 між ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» (фактор) укладено на тих же умовах, що і договору факторингу №80 від 14.07.2017.
Згідно з п.3.1. Договору факторингу №80/1 від 14.07.2017 передбачено, що сума фінансування, що надається фактором клієнту під відступлення прав вимоги, становить 360 179,88 грн.
Між ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» підписано акт приймання-передачі права вимоги до договору факторингу №80/1 від 14.07.2017, згідно якого клієнт передає (відступає) фактору права вимоги, а фактор приймає права вимоги в обсязі та на умовах, визначених договором. Клієнт та фактор підтверджують, що відступлення прав вимоги набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього акту приймання-передачі, як передбачені у пункті 4.1 договору.
Відповідно до Витягу з Реєстру Боржників до договору факторингу №80/1 від 14.07.2017, до боржників було включено ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором від 04.06.2007 №11162720000.
04.09.2017 між ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» (новий іпотекодержатель) був підписаний договір про відступлення права вимоги №1 за договорами іпотеки до договору факторингу №80/1 від 14.07.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., за реєстровим номером №686, згідно з п.1.1. якого ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» відступає та передає, а новий іпотекодержатель приймає та набуває усі права вимоги за договорами іпотеки, які забезпечують виконання зобов'язань за кредитними договорами, та зазначені у додатку №1 до цього договору, що є невід'ємною частиною договору.
Відступлення прав відбувається з дати укладання цього договору. Права відступаються в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав. Вартість прав включено до ціни договору факторингу та вона підлягає сплаті на умовах, в порядку і в строки, визначені договором факторингу (п.п. 1.2, 1.3, 1.4 договору від 04.09.2017 про відступлення права вимоги №1 за договорами іпотеки до договору факторингу №80/1 від 14.07.2017).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 21.09.2017 на підставі договору іпотеки від 04.06.2007 зареєстровано іпотеку на нерухоме майно - нежитлова будівля, іпотекодавець - ТОВ Спелеосанаторій «Соляна Симфонія», боржник - Зінов Павло Іванович, іпотекодержатель - ТОВ «Фінансова компанія «Позика».
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами спору.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними Договору про відступлення права вимоги № 1 за договорами іпотеки від 04.09.2017 до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., за реєстровим № 686, та Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017, позивач в обґрунтування підстав недійсності зазначає таке: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спелеосанаторій «Соляна Симфонія» не було повідомлено про відступлення права вимоги за Договором поруки від 04.06.2007, не підписано змін до основного договору, не було отримано письмової згоди позивача з такими змінами (зі зміною кредитора); відступлення права вимоги відбулося з порушенням ст. 24 Закону України "Про іпотеку", адже відступлення прав за іпотечним договором не було здійснено одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов'язанням та позивача як поручителя не було письмово повідомлено про відступлення права вимоги; позивач не володіє інформацією про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" ліцензії та/або дозволу на здійснення факторингових операцій; відсутність підтвердження перерахуваня гршових кошів від відповідача-1 за Договором факторингу № 80/1 від 14.07.2017.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-1 зазначає, що позивачем не наведено обґрунтування порушення його прав оспорюваними договорами. Також відповідач зазначає про відсутність в законодавстві норми, що передбачає обов'язок погоджувати заміну кредитора у зобов'язанні з боржником. Крім того, договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки може укладатися як в той самий день, що й договір про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, так і через певний проміжок часу. Разом з цим відповідач надав свідоцтво та ліцензію на здійснення операцій з факторингу, а також докази перерахування коштів на виконання умов Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Як встановлено Судом, сторонами спірних договорів зазначені Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінактив", тоді як з позовом про визнання недійсним таких правочинів звернулася особа, яка їх стороною не є, а саме, Товариство з обмеженою відповідальністю Спелеосанаторій "Соляна Симфонія".
Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним додаткового договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.
Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю Спелеосанаторій "Соляна Симфонія" як позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Однак, всупереч наведеному позивач не довів перед судом, яким чином внаслідок укладення оскаржуваних договорів були порушені зі сторони відповідачів права позивача.
При цьому, твердження позивача про те, що його не було повідомлено про відступлення права вимоги за Договором поруки від 04.06.2007, не підписано змін до основного договору, не було отримано письмової згоди позивача з такими змінами (зі зміною кредитора), жодним чином не обґрунтовують недійсність Договору про відступлення права вимоги № 1 за договорами іпотеки від 04.09.2017 до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017 та Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017, які оспорюються за даним позовом.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд зазначає, що а ні у Договорі поруки № 118023 від 04.06.2007, а ні у Договорі факторингу № 80/1 від 14.07.2017 не встановлено необхідність отримання згоди поручителя для відступлення права вимоги.
Разом з тим, у позові позивач посилається на те, що в ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" вказується на обов'язковість одночасності відступлення права вимоги за основним зобов'язанням та за договором іпотеки, в той час, як у цьому випадку відступлення права вимоги за основним зобов'язанням (договором про надання споживчого кредиту №11162720000 від 04.06.2007) було здійснено 14.07.2017, а відступлення права за договором іпотеки було здійснено лише 04.09.2017.
Однак, за переконанням Суду, зазначені обставини не свідчать про порушення цієї норми при укладенні спірного договору.
Положення ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" щодо необов'язковості отримання згоди іпотекодавця при відступленні права вимоги за договором іпотеки за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов'язанням спрямовані на уникнення ситуацій, при яких відступлення права вимоги за іпотечним договором передує відступленню права вимоги за основним зобов'язанням. Позиція позивача про обов'язкову одномоментність при такому відступленні є неправильним трактуванням вказаної норми закону.
Так, Суд доходить висновку про те, що договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки може укладатися як в той самий день, що й договір про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, так і через певний проміжок часу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 914/1782/16.
Отже, твердження позивача про порушення відповідачами положень п. 1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» при укладенні Договору про відступлення права вимоги № 1 за договорами іпотеки від 04.09.2017 до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017 безпідставні та такі, що не відповідають дійсності.
При цьому, Суд звертає увагу, що дійсність Договору про відступлення права вимоги № 1 за договорами іпотеки від 04.09.2017 до Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017 Судом досліджується відповідно до наведених позивачем підстав позову, що стосуються Договору іпотеки (нежитлове приміщення) від 04.06.2007.
Щодо доводів позивача про недійсність Договору факторингу № 80/1 від 14.07.2017, Суд зазначає таке.
Відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини 1 статті 1 вказаного Закону).
Поряд з цим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у статті 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства, договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов'язком клієнта оплатити користування ними.
При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 від 11.09.2018.
Разом з тим, у статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон), норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг.
У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ (ч.1). У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (ч.2).
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Пунктами 7 та 8 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 № 41 встановлено, що документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво. Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва. Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію та/або дозвіл, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії та/або дозволу.
Як встановлено судом з поданих доказів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" має Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 18.02.2015 ФК № 539, зі змісту якого випливає, що відподвіач-1 має право здійснювати такий вид фінансових послуг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства, як факторинг.
Разом з цим, відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.06.2017 № 3208, Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" було видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме, на надання послуг з факторингу.
Крім того, супереч твердженням позивача, Суд зазначає, що укладений відповідачами Договір факторингу № 80/1 від 14.04.2017 є оплатним, оскільки його пунктом 2.3 передбачено обов'язок клієнта сплатити фактору суму у розмірі 1 000,00 грн за фінансування під відступлення прав вимоги.
Водночас, в матеріалах справи також наявні докази виконання умов вказаного договору щодо оплати, а саме, платіжне доручення № ВТ1705684 від 14.07.2017 та акт взаємозаліку від 14.07.2017 до Договору факторингу № 80/1 від 14.04.2017 в розмірі 1 000,00 грн.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права чи інтересу відповідачами на момент звернення до господарського суду та відповідно необхідність його відновлення, а також, окрім того, не доведено порушення вимог чинного законодавства при укладенні оспорюваних договорів, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 11.09.2019
Суддя Т.Ю. Трофименко