Справа № 755/14255/15-к
"09" вересня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
та його учасників
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.01.2015 за № 12015100040000032за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомир, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні, кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України,
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_5 з метою підробки паспорта громадянина України, посвідчення водія та ідентифікаційного коду платника податків для подальшого використання вказаних документів у власних цілях, у невстановлені досудовим розслідуванням час, та місці вступив у злочинну змову з невстановленою слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження.
Реалізуючи задумане, ОСОБА_5 виконуючі пособницькі дії в підробленні документів, які видаються та посвідчуються установою, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці у невстановлений досудовим розслідуванням час, передав невстановленій досудовим розслідуванням особі, яка не уповноважена видавати зазначений документ, фотокартки із своїм зображенням на них.
Після чого, невстановлена досудовим слідством особа у невстановленому місці та при невстановлених обставинах, підробила офіційні документи, а саме: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Житомир, виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області, ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , із зображенням в ньому фотокартки ОСОБА_5 , посвідчення водія на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Житомир, серії НОМЕР_2 видане 20.03.2012 Сімферопольським ВРЕР при УДАІ ГУ МВС України в АРК із зображенням в ньому фотографії ОСОБА_5 , ідентифікаційний код платника податків на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Потім, невстановлена слідством особа у невстановленому місці та при невстановлених обставинах, передала ОСОБА_5 указані підроблені документи.
Надалі, ОСОБА_5 15.12.2014 у невстановлений досудовим розслідуванням час, у невстановленому досудовим розслідуванні місці, з метою використання підроблених документів, через всесвітню мережу «Інтренет», знайшов оголошення про оренду автомобіля, марки «ЗАЗ Ланос» д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_7 який перебував у користуванні її чоловіка ОСОБА_9 , та домовився з останнім про зустріч.
15.12.2014 приблизно о 15 год. 00 хв. реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з метою отримання від ОСОБА_9 в оренду автомобіля, марки «ЗАЗ Ланос» д.н.з. НОМЕР_3 , перебуваючи по проспекту Гагаріна, 2а в м. Києві, показав ОСОБА_9 зазначені завідомо підроблені офіційні документи в копіях, на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , тим самим використавши їх таким чином.
Після чого, ОСОБА_5 15.12.2014 приблизно о 15 годині 00 хвилин перебував за адресою: м. Київ, пр-т Гагаріна 2а, де у нього виник злочинний умисел направлений на незаконне заволодіння автомобілем марки «ЗАЗ Ланос», д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_7 , який перебував в користуванні ОСОБА_9 .
В подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , шляхом використання наведених підроблених документів на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , під приводом оренди, незаконно заволодів належним ОСОБА_7 автомобілем марки «ЗАЗ Ланос» д.н.з. НОМЕР_3 , зеленого кольору, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , вартістю 102466 гривень, який перебував в користуванні ОСОБА_9 .
Після чого, ОСОБА_5 з місця вчинення кримінального правопорушення зник розпорядившись майном яким він заволодів на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_7 матеріального збитку на загальну суму 102 466 гривні.
Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні указаних кримінальних правопорушень (злочинів), визнав повністю, дав покази у яких підтвердив обставини їх вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаялися у вчиненому.
Так, останній указав, що дійсно за наведених в обвинувальному акті обставин та відображеного алгоритму здійснив пособництво у підробленні документів, що видаються установою, яка має право видавати такі документи, й які надають право, з метою їх подальшого використання.
Надалі, використав завідомо підроблені документи та заволодів 15.12.2014 ТЗ «ЗАЗ Ланос», д.н.з. НОМЕР_3 .
Він же виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини, відмітив, що на цей час усі питання щодо завданої шкоди потерпілий ОСОБА_7 урегульовано.
Будучи допитаною в судовому засіданні відповідно до ст. 353 КПК України, у взаємозв'язку із ч. 2, 3, 5 - 14 ст. 352 КПК України, потерпіла ОСОБА_7 надала покази у яких підтвердила обставини заволодіння її ТЗ, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення.
Так, потерпіла, зокрема, указала, що у своїй власності має автомобіль марки «ЗАЗ Ланос» д.н.з. НОМЕР_3 , зеленого кольору, 2010 року випуску, об'єм двигуна 1,5 літри, тип палива - газ, бензин, механічна коробка передач, номер кузова НОМЕР_5 , вказаний автомобіль потерпіла придбала 14.01.2014 року в м. Києві за 6500 доларів США.
ТЗ майже увесь час користувався чоловік.
Приблизно на початку грудня місяця 2014 року, через складне матеріальне становище, родина вирішила здавати вказаний автомобіль в оренду та розмістили оголошення з цього приводу на різних сайтах всесвітньої мережі Інтернет.
15.12.2014 року чоловіку на мобільний телефон який він залишив на сайті оголошень з приводу оренди вказаного автомобіля зателефонував раніше не знайомий чоловік, як потім виявилися обвинувачений, та повідомив, що його зацікавила пропозиція оренди, однак він бажає оглянути ТЗ перед його орендою.
Після чого чоловік поїхав 15.12.2014 приблизно о 15:00 год. на зустріч з обвинуваченим, куди саме він не повідомив, та повернувшись додому, приблизно о 16:00 год. повідомив про те, що здав автомобіль в оренду за 1400 гривень за тиждень.
Також чоловік потерпілої повідомив їй що від обвинуваченого він отримав розписку написану останнім власноручно, копію паспорта громадянина, ідентифікаційного коду, та копію посвідчення водія, тобто низку офіційних документів, які дали змогу ОСОБА_9 , після того, як він переконався в тому, що особа, є дійсно тією, ким представилась, з огляду на їх наявність, здати автомобіль в оренду шляхом передання автомобіля, свідоцтва про його реєстрацію, та ключів.
Наступного тижня чоловік потерпілої почав телефонувати обвинуваченому на номер, який останній залишив під час першої їх зустрічі, для того щоб зустрітися та отримати від нього орендну плату за наступний тиждень експлуатації автомобіля, але телефон вказаного чоловіка був вимкнутий.
Також, чоловік потерпілої з метою зустрічі з обвинуваченим поїхав за місцем його реєстрації, що вказана у копії паспорта, який він надав під час отримання автомобіля, а саме: АДРЕСА_2 , та повернувшись додому, повідомив, що вказаної адреси не існує.
Зрозумівши, що обвинувачений незаконно заволодів належним їй автомобілем, вона звернулася до правоохоронних органів.
Представник потерпілої також указав, що завдані збитки, станом на цей час, відшкодовано, а тому потерпіла претензій майнового характеру до обвинуваченого не має.
Також, з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, суд уважає за можливе констатувати, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як-то:
· розписка обвинуваченого від 15.12.2014 у копії (а.п. 57 том № 2), надана ним потерпілій від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій указується про те, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , береться в оренду ТЗ «ЗАЗ Ланос» д.н.з. НОМЕР_3 ;
· заява потерпілої ОСОБА_7 щодо обставин учинення злочину за ст. 289 КК та наявності даних регламентованих ст. 55 КПК у провадженні у відношенні неї, з якої випливає, що у ній наводять дані, що є тотожні її ж поясненням в суді (а.п. 24 том № 2);
· самі завідомо підроблені офіційні документи в копіях, на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Житомир, виданого Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області, 19.05.2001 рн., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , із зображенням в ньому фотокартки ОСОБА_5 , посвідчення водія на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Житомир, серії НОМЕР_2 видане 20.03.2012 Сімферопольським ВРЕР при УДАІ ГУ МВС України в АРК із зображенням в ньому фотографії ОСОБА_5 , ідентифікаційний код платника податків на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.п. 38-49 том № 2), та інші, тож, як наслідок, суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ч.ч. 1-2, 4 ст. 349 КПК України.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України, за обставин, встановлених судом, як доведені.
При кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України, так як він вчинив пособництво у підробленні документів, що видаються установою, яка має право видавати такі документи, і які надають права, з метою їх подальшого використання, вчинене за попередньою змовою групою осіб; ч. 4 ст. 358 КК України, адже він використав завідомо підроблені документи, та за ч. 2 ст. 289 КК України, так, як він здійснив незаконне заволодіння транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди.
При такій кваліфікації дій обвинуваченого суд виходив з наступного.
Предметом злочину, передбаченого ст. 358 КК, є офіційний документ. Згідно примітки до ст. 358 КК (в редакції чинній на момент злочину, тобто до 15.12.2014) під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Тому, при встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов'язків (постанова ККС ВС від 01.03.2018 у справі № 461/7315/15-к).
Що і є дійсним у цій справі, адже наведені вище документи є офіційними, оскільки відповідають вимогам, встановленим у примітці до ст. 358 КК України, зокрема, їх складання та використання спричинило наслідки правового характеру.
Адже, використання завідомо підробленого документа (ч. 3 ст. 358), може бути вчинене одним із двох способів: 1) пред'явлення документа; 2) подання документа.
При пред'явленні документа суб'єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. При цьому підроблений документ залишається у володінні винного (наприклад, пред'явлення підробленого посвідчення водія працівникові ДАІ).
Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту, коли документ пред'явлено.
Під підробленням документа потрібно розуміти як повне виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних записів, знищення частини тексту, витравлення, підчистка, змивання, підробка підпису, переклеювання фотографій, проставлення на документі відбитка підробленої печатки тощо).
Дійсною є й кваліфікація дій обвинуваченого за ст. 289 КК, так як у постанові ВСУ від 21.01.2016 в справі № 5-365кс15 констатовано, що відповідно до статті 289 КК та пункту 1 примітки до неї під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Законодавча конструкція «будь-яким» означає, що перелік способів законодавцем не обмежено, і відсутній спосіб, який би не підпадав під цю конструкцію. Одним з таких способів є зловживання довірою.
Така сама правова позиція міститься і в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з якою незаконне заволодіння транспортним засобом (стаття 289 КК) може бути вчинене, зокрема, шляхом обману чи зловживання довірою.
Норми, передбачені статтями 289 та 190 КК, у разі встановлення факту заволодіння транспортним засобом співвідносяться як спеціальна і загальна. Згідно з правилами кваліфікації злочинів, якщо діяння, вчинене винною особою, одночасно підпадає під ознаки двох чи більше кримінально-правових норм, має місце конкуренція останніх. Завжди повинна застосовуватися та норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець. Отже, за вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою потерпілої особи, законодавець передбачив спеціальну норму кримінального закону - статтю 289 КК, яка має перевагу над загальною нормою кримінального закону, а тому належить застосувати спеціальну норму кримінального закону.
Згідно п. 3 Примітки до ст. 289 КК матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у той час, як в даній справі сума реального збитку 102 466 грн., що указує на те, що така шкода є значною.
Відповідно і підстав, у порядку ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, обставинами, що пом'якшують покарання є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинівпередбачених ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не установлено.
Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце реєстрації та проживання, стан здоров'я, спосіб життя (раніше не судимий, має вищу освіту, не одружений), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає належні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статей 358, 289 КК України у виді обмеження та позбавлення волі без конфіскації майна, з огляду на положення ст. 77 КК України, із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 70 КК України, та зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Адже, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Разом з тим, суду ураховує положення ч. 5 ст. 74 КК України, та вважає за необхідне, зазначити про таке.
Згідно, ч. 5 ст. 74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Відповідно положень п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули три років - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
Санкцією ч. 4 ст. 358 КК передбачено, що використання завідомо підробленого документа карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Відповідно до ст. 12 КК України вчинений обвинуваченим злочин за ч. 4 ст. 358 КК України є злочином невеликої тяжкості, який був ним вчинений 15.12.2014, що свідчить про те, що на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, обвинувачений має бути звільнений, у порядку ч. 5 ст. 74 КК України, від кримінальної відповідальності оскільки 3 роки минуло.
Щодо цивільного позову ОСОБА_7 до обвинуваченого про стягнення майнової шкоди у розмірі 102 466 грн. (а.п. 16 том 1), то суд ураховуючи надані пояснення в суді представником позивача про те, що завдані збитки відшкодовано, а тому вона претензій майнового характеру до обвинуваченого не має, та при відсутності від такого позивача заяв про відмову від позову, чи його залишення без розгляду, є доречним з цих же підстав (завдані збитки відшкодовано) відмовити у його задоволенні.
Відповідно відсутні підстави для вжиття заходів його забезпечення про які зазначено у позові.
Щодо питання речового доказу у кримінальному проваджені - ТЗ ЗАЗ, та з цього ж питання наявних письмових звернень ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , від 06.09.2019 та ОСОБА_10 від 07.09.2015, то суд за наслідками їх аналізує відмічає таке.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва (суддя ОСОБА_11 ) від 14.12.2015 року СВ поліції у Дніпровському районні ГУ НП в м. Києві було доручено,у порядку ст. 333 КПК, провести перевірку щодо місця знаходження автомобіля ЗАЗ «Ланос», номер кузова НОМЕР_6 , 2010 року випуску (а.п. 95-96 том 1).
В ході виконання даного судового доручення було встановлено, що вищевказаний автомобіль було виявлено та вилучено за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. І. Франка, 3-А, згідно протоколу ОМП від 28.12.2015 (а.п. 101-102 том 1).
Надалі, автомобіль ЗАЗ «Ланос», номер кузова НОМЕР_6 , 2010 року випуску, ключ до нього та свідоцтво про реєстрацію, були вилучені протоколом ОМП 21.12.2015 року (а.п. 101-102 том 1) слідчим Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 та поміщений на територію тимчасового штраф майданчика Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва (суддя ОСОБА_11 ) від 23.05.2016 року (а.п. 175-176 том № 1) визнано автомобіль ЗАЗ «Ланос», номер кузова НОМЕР_6 , 2010 року випуску, ключ до нього та свідоцтво про реєстрацію - речовим доказом по справі.
Цим же судовим рішенням від 23.05.2016 (а.п. 175-176 том № 1) накладено арешт на автомобіль ЗАЗ «Ланос», номер кузова НОМЕР_6 , 2010 року випуску та передано на збереження цей речовий доказ ОСОБА_7 .
07.09.2015 до суду звернувся ОСОБА_10 , який указав, що 30.12.2014 в місті Біла Церква по вул. Леваневського, 150 в автосалоні придбав ТЗ ЗАЗ у ОСОБА_13 на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_7 . 09.01.2015 зазначений ТЗ ним було поставлено на облік Державтоінспекції та отримано свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_8 , з огляду на що у даному зверненні ним порушується питання про повернення йому зазначеного ТЗ.
06.09.2019 ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , подав клопотання, у якому вказав, що так як 23.05.2016 на підставі ухвали суду було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні автомобіль марки ЗАЗ, який був викрадений у потерпілої ОСОБА_5 , та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серп НОМЕР_8 незаконно перероблене на ім'я - ОСОБА_10 , а також одночасно було накладено арешт на дане майно і передано на зберігання - потерпілій ОСОБА_7 , то він у світлі норм ст. 100 КПК України, просить прийняти судове рішення про повернення речового доказу - майна ОСОБА_7 , а арешт зняти.
Також, у цьому ж зверненні від 06.09.2019 ОСОБА_6 просить зобов'язати Територіальний Сервісний Центр № 8045 змінити свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 на ім'я - ОСОБА_10 та видати нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім'я ОСОБА_7 на автомобіль марки ЗАЗ.
Тим самим, на переконання суду дані звернення кожного з заявників указують на те, що є дійсним спір про належність речей - ТЗ між наведеними заявниками.
Згідно ч. 12 ст. 100 КПК, спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.
З огляду на, що суомд питання наведеного речового доказу шляхом його повернення кожному з заявників, як вони порушують про те питання, вирішено бути не може, так як ч. 12 ст. 100 КПК вимагає забезпечити збереження такої речі.
Щодо арешту майна застосованого за ухвалою суду від 23.05.2016 (а.п. 175-176 том № 1), то він, у світлі відмови у задоволенні цивільного позову позивача, підлягає скасуванню, так як ч. 4 ст. 174 КПК імперативно визначено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Щодо вимог ОСОБА_6 про зобов'язання ТСЦ № 8045 учинити певні дії, у порядку ст. 100 КПК України, то вони також задоволені бути не можуть, так як мають бути урегульовані після вирішення спору на річ у порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 358 КК України (в редакції Закону № 3207-VI від 07.04.2011) та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік із одночасним звільненням останнього від цього покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
ОСОБА_5 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України та призначити покарання:
· за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції Закону № 3207-VI від 07.04.2011) у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки;
· за ч. 2 ст. 289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років без конфіскації майна на підставі ст. 77 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років без конфіскації майна.
В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про стягнення майнової шкоди, відмовити.
Арешт накладений згідно ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2016 у справі № 755/14255/15-к на автомобіль ЗАЗ «Ланос», номер кузова НОМЕР_6 , 2010 року випуску, скасувати.
У задоволенні заяв ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , від 06.09.2019 та ОСОБА_10 від 07.09.2015, про повернення речового доказу - транспортного засобу ЗАЗ «Ланос» ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , відповідно, відмовити з роз'ясненням того, що спір про належність речі, що підлягає поверненню, підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
У задоволенні заяви ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , від 06.09.2019 про зобов'язання ТСЦ № 8045 учинити певні дії, у порядку ст. 100 КПК України, відмовити.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутнім в судовому засіданні.
С у д д я : ОСОБА_1