04 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/6650/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Гудима Л.Я., Пліша М.А.
за участі секретаря судового засідання: Омеляновська Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року (суддя - Мірінович У.А., час ухвалення - 12:27 год., місце ухвалення - м.Тернопіль, дата складання повного тексту - 25.03.2019 року),
в адміністративній справі №1940/1896/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства оборони України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У вересні 2018 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд із адміністративним позовом до відповідача Міністерства оборони України, в якому просили: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат №34 від 30.03.2018 року щодо відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги в зв'язку із загибеллю сина ОСОБА_3 ; 2) зобов'язати відповідача в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат нарахувати та виплатити в користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року - в зв'язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_3 ..
Відповідач Міністерство оборони України позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.11.2018 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Тернопільський ОВК.
Третя особа Тернопільський ОВК із позовними вимогами не погодився, у суді першої інстанції подав відзив на адміністративний позов, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано п.4 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, що оформлене протоколом №34 від 30 березня 2018 року, про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги в зв'язку із загибеллю сина ОСОБА_3 .. Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 13 лютого 2018 року про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю (смертю) сина, старшого лейтенанта ОСОБА_3 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З цим рішенням суду першої інстанції від 18.03.2019 року не погодився відповідач Міністерство оборони України та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду винесене з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене рішення Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат №34 від 30.03.2018 року щодо відмови позивачам в призначенні одноразової грошової допомоги в зв'язку із загибеллю сина, є обгрунтованим та прийняте на підставі ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, зазначає апелянт, що судом першої інстанції залишено поза увагою п.9 лікарського свідоцтва про смерть №1791 від 08.06.2017 р., у якому зазначено, що смерть старшого лейтенанта ОСОБА_3 настала внаслідок навмисного самоушкодження. Даний факт також встановлений матеріалами службового розслідування - «Акт спеціального розслідування за фактом смерті ст. л-та ОСОБА_3 », поясненнями свідків та результатами дослідження ВЛК Центрального регіону оформленого протоколом від 28.11.2017 року №3004. Враховуючи наведене, а також те, що відповідне лікарське свідоцтво про смерть та довідка про причину смерті ОСОБА_3 позивачами не оскаржувалась, вважає апелянт, що доведеною причиною смерті є не захворювання, а виключно самогубство тобто навмисне спричинення власної смерті. Крім цього, звертає увагу апелянт на те, що ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення судом факту доведення особи до самогубства, однак відсутнє рішення суду, яке б підтвердило такий факт.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 18.03.2019 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У суді апеляційної інстанції позивачі із апеляційними вимогами не погодились, просили відмовити у задоволенні апеляційних вимог, а рішення суду першої інстанції від 18.03.2019 року залишити без змін.
Третя особа Тернопільський ОВК у відзиві на апеляційну скаргу погодився із апеляційними вимогами, просив скасувати рішення суду від 18.03.2019 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи (їх представників), які з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що син позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мав спеціальне звання «старший лейтенант», був військовослужбовцем та проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 7-10, 149-152, 153).
У період з 22.03.2016 р. по 31.08.2016 р. старший лейтенант ОСОБА_3 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведені і захисті належності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, про що свідчить довідка №35/3968 від 19.12.2016р. Військової частини польова пошта НОМЕР_2 (а.с. 20).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 25.10.2016 р., виданого Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, ОСОБА_3 мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 11).
ОСОБА_3 являвся членом громадської організації «Об'єднання учасників АТО «Кевлар», знаходився під її захистом та виконував свій громадський обов'язок у відповідності з її статутним завданням, а також був нагороджений грамотою за сумлінне виконання службових завдань у складі сил Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, та відзначений почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня, про що свідчать відповідні документи, які знаходяться у матеріалах справи (а.с. 12, 13, 15).
Також встановлено, що 08.06.2017 року ОСОБА_3 на станції метро «Академмістечко» КП «Київський метрополітен» попав під потяг метро та отримав тілесні ушкодження, несумісні з життям, внаслідок чого помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 14).
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол №3004 від 28.11.2017р.) захворювання та причина смерті старшого лейтенанта ОСОБА_3 пов'язані із захистом Батьківщини (а.с. 17).
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №140 від 13.12.2017 р. старшого лейтенанта ОСОБА_3 , командира 3 взводу охорони 8 роти охорони 3 батальйону охорони, який загинув 08.06.2017 р. в результаті суїцидальних дій, наслідком яких стали численні переломи черепа, грудної клітки, хребта та кінцівок з ушкодженням органів, яка стала причиною його смерті, виключено зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення. Водночас, зазначено, що смерть пов'язана із захистом Батьківщини (а.с. 18).
13.02.2018 року позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявами про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю (смертю) сина - старшого лейтенанта ОСОБА_3 .. До заяв позивачі додали такі документи: - копію свідоцтва про смерть; - довідку про причину смерті; - витяг з протоколу ВЛК; - довідку з управління поліції; - свідоцтво про народження сина; - довідку з особової справи про склад сім'ї; - довідку про склад сім'ї з сільської ради; - копії паспортів батьків; - копії РНОКПП батьків (а.с. 61, 62).
Листом №10/2/1281 від 19.02.2018 р. військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивачів, що документи на виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013р. №975, ІНФОРМАЦІЯ_3 оформлені та вих. №10/2/1197 від 15.02.2018р. направлені у Департамент фінансів Міністерства оборони України для прийняття рішення Комісією Міністерства оборони України щодо її призначення та виплати (а.с. 63).
Повідомленням від 11.04.2018 року військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено позивачів, що протоколом від 30.03.2018 року №34 Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, розглянувши подані документи дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги батьку та матері померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 старшого лейтенанта ОСОБА_3 .. Зокрема, зазначено, що статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом). У даному випадку судом не визнавався факт доведення ОСОБА_3 до самогубства, тому підстав для призначення допомоги немає (а.с. 16).
Із змісту протоколу №34 від 30.03.2018 року Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, видно, що пунктом 4 цього протоколу Комісія вирішила відмовити батьку та матері померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 старшого лейтенанта ОСОБА_3 в призначенні одноразової грошової допомоги. У цьому протоколі також вказано, що смерть сталася внаслідок суїцидальних дій в астено-невротичному стані складного ґенезу. Причина смерті є наслідком захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про протиправність пункту 4 рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, що оформлене протоколом №34 від 30 березня 2018 року, про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги в зв'язку із загибеллю сина ОСОБА_3 , з врахуванням наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.1 ст.41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби (п.1 ч.2 ст.16 Закону).
Відповідно до ч.1 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у випадках, зазначених у пп.1 - 3 п.2 ст.16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Пунктом «а» ч.1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Згідно ч.1 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом (п.«в» ч.1 ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Крім цього, судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Відповідно до п.3.1 Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затв. наказом Міністра оборони України 06.02.2001р. №36 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 11.12.2017р. №656, яка діяла на момент спеціального розслідування), спеціальному розслідуванню підлягають випадки, зокрема, нещасні випадки зі смертельним або тяжким наслідком під час виконання обов'язків військової служби; смерті під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно п.3.4 Інструкції №656, розслідування нещасних випадків проводиться комісією зі спеціального розслідування протягом не більше 10 робочих днів. У разі потреби встановлений термін може бути продовжений командиром (начальником), який призначив комісію, на термін не більше місяця. За результатами розслідування комісія складає акт спеціального розслідування нещасного випадку із смертельним або тяжким наслідком, групових нещасних випадків, випадків смерті та аварії і оформлює інші матеріали, передбачені Інструкцією.
Так, з матеріалів справи видно, що наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 08.06.2017 р. №214 «Про призначення спеціального розслідування» призначено комісію для проведення спеціального розслідування по факту смерті старшого лейтенанта ОСОБА_3 , за результатами якого складено акт спеціального розслідування від 12.07.2017 р. (а.с. 126а-129).
Зі змісту вказаного Акту від 12.07.2017 р. видно, що комісія під час спеціального розслідування встановила, зокрема, що 08.06.2017 р. приблизно о 08:40 год. у місті Києві на станції метро ОСОБА_4 разом з батьками (батьком та близьким родичем) старший лейтенант ОСОБА_3 направлявся до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» міста Києва для обстеження з попередньо встановленим діагнозом «Астено-невротичний стан складного генезу». У той час, коли батько з близьким родичем купували біля каси метрополітену проїзні жетони старший лейтенант ОСОБА_3 спустився до платформи та з невідомих причин упав під потяг метро, який прибував зі станції метро Житомирська до станції метро ОСОБА_4 .
Згідно з поясненнями лікаря медичного пункту військової частини ПП НОМЕР_2 лейтенанта медичної служби ОСОБА_5 стало відомо, що 06.06.2017 р. до медичного пункту звернувся капітан ОСОБА_6 з проханням оглянути старшого лейтенанта ОСОБА_3 .. Пізніше старший лейтенант ОСОБА_3 був оглянутий лікарем медичного пункту лейтенантом ОСОБА_5 та був встановлений попередній діагноз «Астено-невротичний синдром», внаслідок чого був направлений на консультацію до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» міста Києва для поставлення остаточного діагнозу, який 07.06.2017 р. був поставлений «Астено-невротичний синдром складного генезу». Надалі, 08.06.2017 р. старший лейтенант ОСОБА_3 направлявся на госпіталізацію до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» міста Києва в клініку психіатрії.
Крім цього, судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що у протоколі Комісії Міністерства оборони України від 30.03.2018 року №34 вказано, що причина смерті ОСОБА_3 є наслідком захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, що також підтверджується витягом з протоколу засідання Центральної військово лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №140 від 13.12.2017 р. (а.с. 17, 18).
Відносно покликань апелянта на те, що у лікарському свідоцтві про смерть №1791 від 08.06.2017 р. вказано, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок навмисного самоушкодження - 5 (а.с. 121), то суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що для впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті, наказом Міністерства охорони здоров'я України №545 від 08.08.2006 р. затверджено Інструкцію щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о).
Так, у розділі 3 Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о), визначено порядок заповнення лікарського свідоцтва про смерть, зокрема зазначено, що у пункті 11 лікар указує свої прізвище, ім'я, по батькові, посаду і зазначає підставу, яка дає змогу визначити послідовність патологічних процесів, які призвели до смерті, і вказує причину смерті.
Основною (первинною) причиною смерті потрібно вважати хворобу або травму, що призвела до розвитку хворобливих процесів, які спричинили смерть, або наслідки нещасного випадку чи насильства, що стали причиною смерті.
У частині I пункту 11 у рядку «а» записується хвороба або стан, що безпосередньо призвела до смерті, у рядках «б», «в», «г» зазначаються патологічні стани (якщо такі були), що зумовили безпосередню причину смерті (згадану вище); основна причина смерті вказується в останню чергу. Під безпосередньою причиною смерті потрібно розуміти хворобу або стан, що безпосередньо викликали смерть.
У деяких випадках основне захворювання і безпосередня причина смерті можуть збігатися. У кожному рядку повинно бути записано тільки одне захворювання або патологічний стан.
Зазначення приблизного інтервалу (хвилини, години, тижні, місяці або роки) між початком захворювання та смертю допомагає лікареві правильно вибрати код причини смерті.
Код за МКХ-10 у квадратику ліворуч на лікарському свідоцтві про смерть проставляє той лікар, який безпосередньо заповнює свідоцтво.
Так, судом першої інстанції вірно враховано, що згідно лікарського свідоцтва про смерть №1791 від 08.06.2017р. померлого ОСОБА_3 , у частині I пункту 11 у рядку «а» міститься запис: «численні переломи черепа, грудної клітки, хребта і кінцівок з ушкодженням органів» та у квадратику ліворуч на лікарському свідоцтві про смерть проставлено перший код Т06.8, та другий Х81.8. Відповідно, згідно Кодування захворюваності та смертності у відповідності до Міжнародної статистичної класифікації хвороб 10-го перегляду, такий код свідчить, що першопричина смерті (Т06.8) множинна (більше двох) внутрішньочерепних травм різних типів, коли жодна не може бути обрана в якості «основного стану», а також при наявності поєднаних (голова і інша область тіла) пошкоджень.
Враховуючи наведене, причиною смерті ОСОБА_3 є ряд пошкоджень голови та інших частин тіла.
Також судом першої інстанції вірно зазначено, що судовим експертом зроблено такі висновки на підставі розтину - 4, тобто, визначено послідовність патологічних процесів (станів), які призвели до смерті, та встановлено такі причини смерті без врахування записів лікаря в медичній документації, оскільки таке у свідоцтві не відмічене (не підкреслено).
Таким чином, лікарське свідоцтво про смерть №1791 від 08.06.2017 р. не спростовує ту обставину, що на час вчинення самоушкодження ОСОБА_3 перебував в астено-невротичному стані складного генезу.
Як уже зазначалось вище, згідно протоколу засідання Центральної військово лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв та витягом із наказів командира військової частини НОМЕР_1 №140 від 13.12.2017р., комісією було визначено, що саме захворювання ОСОБА_3 «астено-невротичний стан складного генезу» призвело до суїцидальних дій, наслідком яких стали численні переломи з ушкодженням органів, з огляду на що, комісією зроблено висновок, що захворювання та причини смерті є пов'язані із захистом Батьківщини.
Відносно покликань апелянта на те, що в судовому порядку не було встановлено факт доведення ОСОБА_3 до самогубства, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко визначено обставини, за яких виплата грошової допомоги не здійснюється, а саме у разі якщо, загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком саме навмисного спричинення собі тілесного ушкодження або самогубства.
При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано встановлений ОСОБА_3 діагноз «астено-невротичний стан складного генезу», що спростовує твердження про те, що загибель (смерть) військовослужбовця ОСОБА_3 є наслідком саме навмисного і усвідомленого спричинення собі тілесного ушкодження.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду правомірність своїх рішень, дій, бездіяльності з урахуванням критеріїв правомірності поведінки, визначених статтею 2 КАС України.
Враховуючи наведені обставини справи та норми законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні та досліджені матеріали справи не підтверджують доводи апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно відмовив позивачам у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку із загибеллю (смертю) сина ОСОБА_3 ..
Водночас, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції визнавши протиправним та скасувавши пункт 4 спірного рішення Комісії №34 від 30.03.2018р., зобов'язав відповідача повторно розглянути заяви позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 13.02.2018 р. про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю (смертю) сина, старшого лейтенанта ОСОБА_3 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, хоча у резолютивній частині рішення суду першої інстанції від 18.03.2019 року зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено повністю, однак фактично такі судом задоволено частково, оскільки зобов'язано відповідача повторно розглянути заяви позивачів про виплату одноразової грошової допомоги, а не зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити в користь позивачів одноразову грошову допомогу, як це просили позивачі у своєму адміністративному позові.
Однак, в цій частині рішення суду першої інстанції позивачами не оскаржено у визначеному законом апеляційному порядку, тому суд апеляційної інстанції немає підстав для висновків щодо незаконності рішення суду першої інстанції від 18.03.2019 року у відповідній частині.
Таким чином, з врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 18.03.2019 року винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, серед інших, справи, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Також, статтею 263 КАС України визначено, що справою незначної складності являється, зокрема, справа щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет спору, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року в адміністративній справі №1940/1896/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом строку визначеного статтею 329 КАС України.
Головуючий: В. В. Гуляк
Судді: Л. Я. Гудим
М. А. Пліш
Повний текст постанови складено 10.09.2019 року