04 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/7223/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Кітраль Х. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Крутько О. В. у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації,
26 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату йому на день виключення із списків частини (20.08.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно, стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 20 серпня 2018 року по 26 січня 2019 року у сумі 55629,11 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не заперечував щодо виплати компенсації за неотримане речове майно особистого користування із затримкою у зв'язку із відсутністю бюджетних асигнувань на даний вид виплати, повторно щодо виплати відповідної компенсації не звертався. Зазначає, що несвоєчасна виплата компенсації здійснена не з вини відповідача, що виключає можливість стягнення з нього середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Також вказує на неправильність здійсненого розрахунку суми, яка підлягає стягненню з нього.
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) від 20 липня 2018 року №193-ос прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку контракту.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 20 серпня 2018 року № 224-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 1 категорії (тип Б), звільненого за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у запас, з 20 серпня 2018 року.
20 серпня 2018 року позивач подав відповідачу рапорт про надання дозволу на нарахування та виплату належної грошової компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу з дня виникнення права на отримання майна до дня звільнення. Повідомив, що не заперечує на затримку по виплаті компенсації. Заперечень чи зауважень не висловив.
23 січня 2019 року Мостиським прикордонним загоном видано наказ № 115-аг «Про виплату грошової компенсації та утримання коштів за неотримане речове майно», яким зобов'язано головного бухгалтера здійснити виплату позивачу грошової компенсації за речове майно в розмірі 17431,47 грн, яка надійшла на картковий рахунок ОСОБА_1 26 січня 2019 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в день виключення із списків частини - 20 серпня 2018 року є підставою для здійснення виплати йому середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9-1 цього ж Закону встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.
Пунктом 4 Порядку № 178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації .
Відповідно до пункту 292 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням (пункт 293 згаданого вище Положення).
Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці мають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем проходження служби. При цьому, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вказана позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 23 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18.
Необхідно зазначити, що звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Як встановлено з матеріалів справи, на момент закінчення позивачем проходження військової служби (20 серпня 2018 року) відповідачем не здійснено розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням, а саме, не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, незважаючи на подання заяви про таку виплату від 20 серпня 2018 року.
Таку компенсацію в розмірі 17431,47 грн здійснено на підставі наказу начальника Мостиського прикордонного загону від 23 січня 2019 року № 115-аг, яку зараховано на картковий рахунок позивача 26 січня 2019 року.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність застосування зазначених вище норм Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин як загальних, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні.
Зважаючи на відсутність між сторонами спору щодо належної ОСОБА_1 суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та враховуючи приписи статті 116 Кодексу законів про працю України, такий розрахунок мав бути проведений в день виключення зі списків особового складу військової частини.
Відтак, Мостиським прикордонним загоном протиправно не здійснено виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно на момент виключення зі списків особового складу військової частини, що є підставою для виплати йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 20 серпня 2018 року по 26 січня 2019 року.
Покликання відповідача на те, що він не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати лише при наявності відповідних кошторисних асигнувань, є необґрунтованими та не спростовують позовних вимог, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця та поінформованість звільненого працівника щодо черговості отримання коштів на відповідні цілі не позбавляє його відповідальності.
Також апеляційний суд не бере до уваги покликання скаржника на помилковість здійсненого розрахунку строку затримки виплати позивачу грошової компенсації, оскільки суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що такий строк закінчується фактичною виплатою позивачу належних сум при звільненні, а не моментом прийняття наказу про відповідну виплату.
Що стосується доводів скаржника стосовно того, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення, слід зазначити, що передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання скаржника на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність висновку суду першої інстанції.
Зважаючи на вищезазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення повного розрахунку з позивачем в день закінчення військової служби та застосування щодо нього наслідків, передбачених статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 серпня 2018 року по 26 січня 2019 року у розмірі 55628,80 грн.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі № 1.380.2019.002161 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 10 вересня 2019 року.