Справа № 2240/2907/18
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В.
Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.
10 вересня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Капустинського М.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року (м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати з 01.07.2016 по 31.01.2018 пенсії позивачу та зобов'язати відповідача сплатити заборгованість за весь час затримки виплати, а саме з 01.07.2016 по 31.01.2018.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. З 18.11.2014 зареєстрований в м. Шепетівка, Хмельницької області як внутрішньо переміщена особа. Вважає, що відповідач протиправно не виплатив йому пенсію за період з 01.07.2016 по 31.01.2018, з підстав, не передбачених статтею 49 закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Позивач, вважаючи таку бездіяльність незаконною та такою, що порушує його право на пенсійне забезпечення, звернувся до суду з вказаним позовом.
У відзиві на позов відповідач в обґрунтування припинення виплати пенсії позивачу послався на постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова №509), від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова №637) та від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова №365). Зазначив, що станом на 15.06.2016 не підтверджене місце проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Тому з 01.07.2016 пенсійний орган припинив виплату пенсії позивачу. В подальшому виконавчий комітет Шепетівської міської ради прийняв рішення, оформлене протоколом від 19.03.2018 №105, про відмову щодо виплати пенсії позивачу з 01.07.2016 по 31.01.2018. Вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України, тому права позивача не порушував. В задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.05.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії з 01.07.2016 по 31.01.2018.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.07.2016 по 31.01.2018.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Не погоджуючись із судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції від 15.05.2019 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував, що згідно витягу з протоколу від 19.03.2018 року №105 виконавчого комітету Шепетівської міської ради було прийнято рішення відмовити у відновленні пенсії ОСОБА_1 за період 01.07.2016 року по 31.01.2018 року. Крім того, відповідач зауважив, що відновлення виплати пенсії позивачу з 01.07.2016 року по 31.01.2018 року може бути здійснено лише на підставі рішення Комісії. Таким чином, на думку відповідача, висновок суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії з 01.07.2016 по 31.01.2018 та зобов'язання Головного управління виплатити позивачу заборгованість по пенсії за вказані періоди є помилковими та необґрунтованими.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 06.09.2019 року призначено до апеляційного розгляду.
Керуючись приписами ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження.
Позивач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, інших заяв чи клопотань суду теж не надав.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Відповідно до довідки від 18.11.2014 №6824000104 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, фактичним місцем проживанням позивача було АДРЕСА_1 .
Згідно довідки від 22.01.2018 №0000461141 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є АДРЕСА_2 . З матеріалів справи слідує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не виплатило позивачу пенсію за період з 01.07.2016 по 31.01.2018. Рішенням, оформленим протоколом від 31.01.2018 №103, комісія з питань реалізації гарантованого права малозабезпеченим сім'ям про призначення соціальної допомоги виконавчого комітету Шепетівської міської ради відновила виплату пенсії позивачу відповідно до Постанови №365 з 01.02.2018. Рішенням, оформленим протоколом від 19.03.2018 №105, комісія з питань реалізації гарантованого права малозабезпеченим сім'ям про призначення соціальної допомоги виконавчого комітету Шепетівської міської ради відмовила у відновленні виплати пенсії за період з 01.07.2016 по 31.01.2018.
Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо виплати пенсії за період з 01.07.2016 по 31.01.2018, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що рішенням, оформленим протоколом від 19.03.2018 №105, комісія з питань реалізації гарантованого права малозабезпеченим сім'ям про призначення соціальної допомоги виконавчого комітету Шепетівської міської ради відмовила у відновленні виплати пенсії за період з 01.07.2016 по 31.01.2018 у зв'язку з тим, що позивач не проживає за адресою, зазначеною у довідці від 18.11.2014 №6824000104. Однак, Законом №1058-IV не передбачені такі підстави для припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність особи за місцем її проживання. Таким чином, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
До конституційного права на соціальний захист враховується і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, що були заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначені складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Отже, питання щодо припинення пенсійних виплат не можуть регулюватися підзаконними актами.
Слід зазначити, що за змістом статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з пунктом 1 Постанови №637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою №509.
Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою №509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону №1706-VII та абзацом 6 цього пункту. Довідка, видана до 20.06.2016, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
З матеріалів справи встановлено, що пенсійний орган не надав доказів скасування довідки від 18.11.2014 №6824000104 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Встановлено, що підставою для припинення виплати пенсії позивачу слугував той факт, що комісія з питань реалізації гарантованого права малозабезпеченим сім'ям про призначення соціальної допомоги виконавчого комітету Шепетівської міської ради встановила, що позивач не проживає за адресою АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи слідує, що рішенням, оформленим протоколом від 19.03.2018 №105, комісія з питань реалізації гарантованого права малозабезпеченим сім'ям про призначення соціальної допомоги виконавчого комітету Шепетівської міської ради відмовила у відновленні виплати пенсії за період з 01.07.2016 по 31.01.2018 у зв'язку з тим, що позивач не проживає за адресою, зазначеною у довідці від 18.11.2014 №6824000104.
Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що Законом №1058-IV не передбачені такі підстави для припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність особи за місцем її проживання.
Також суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що посилання відповідача як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу на Постанову №509, Постанову №637 та Постанову №365 слід вважати безпідставними, оскільки припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV. Непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова №365 є підзаконним нормативно-правовим актом.
Аналогічна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 по справі №805/402/18 та у постанові від 22.08.2019 року у справі № 636/3447/16.
Колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Крім того, у рішенні у справі "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.
Слід зазначити, що у цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.
Таким чином, колегія суддів погоджується, що у цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відтак, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що встановлення судом вчинення відповідачем бездіяльності не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні обставин у справі, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.07.2016 здійснене не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягали задоволенню у повному обсязі.
Частиною 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Таким чином суд першої інстанції правомірно допустив до негайного виконання рішення в частині виплати пенсії за один місяць.
Підстави для перерозподілу судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України - відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 10 вересня 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Капустинський М.М. Моніч Б.С.