04 вересня 2019 року справа №0540/5261/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В. Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника позивача - адвоката - Бабіча В.О., представника відповідача - Сенникова А.А., діючих за довіреностями, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року у справі № 0540/5261/18-а (головуючий суддя І інстанції - Голубова Л.Б., складене у повному обсязі 05 вересня 2019 року у м. Слов'янськ Донецької області) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Експрес» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 квітня 2018 року № 0002311417,-
03 липня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Експрес» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 03 квітня 2018 року № 0002311417 (а.с. 4-11 т.1).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 03 квітня 2018 року № 0002311417 (а.с. 224-228 т.1).
Відповідач із таким судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на ненадання судом першої інстанції вірної оцінки обставинам справи, винесення рішення без урахування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, підрядник ТОВ «Анатексіс» згідно укладеного з позивачем договору підряду від 04.04.2017р. та підрядник ТОВ «Астер-Люкс» згідно укладеного з позивачем договору підряду від 06.09.2017р. мав право залучати до виконання робіт субпідрядників, проте, ТОВ «Авто-Експрес» повинно було знати згідно умов договорів про те, які субпідрядники залучалися до робіт.
Зазначає, що відповідно до інформації, що міститься в ЄРПН, номенклатура товару, робіт та послуг, які придбавались ТОВ «Анатексіс» у перевіряємому періоді, не відповідала номенклатурі робіт та послуг, які було реалізовано ТОВ «Авто-Експрес», враховуючи той факт, що ТОВ «Анатексіс» власними силами не могло виконати замовлені роботи в силу відсутності необхідного ресурсу. При цьому, факт виконання робіт субпідрядником не підтверджений.
Також зазначає, що відповідно до податкової інформації, що міститься в ЄРПН, ТОВ «Астер-Люкс» у жовтні 2018 року відповідно до наданих до перевірки документів, виконувало для ТОВ «Авто-Експрес» роботи по ремонту системи опалення, було зареєстровано податкову накладну ТОВ «Деліон Групп» із номенклатурою «ремонт системи опалення адміністративного будинку, але ТОВ «Деліон Групп» самостійно не могло виконувати роботи по ремонту у зв'язку з відсутністю необхідного ресурсу у жовтні 2017 року. Отже, особу, яка виконувала ремонтні роботи, не визначено.
Крім того, розрахунки з контрагентами проведено через розрахунковий рахунок частково - від 9% до 35%, у зв'язку з чим, у позивача наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ «Агро-Зерн», ТОВ «Астер-Люкс», ТОВ «Еларапром-Серсіс», ТОВ «Анатексіс».
Вважає всі угоди з зазначеними контрагентами нереальними, оскільки відсутні фактичне їх здійснення.
В результаті вищезазначеного, податкові накладні, складені від імені ТОВ «Агро-Зерн», ТОВ «Астер-Люкс», ТОВ «Еларапром-Серсіс», ТОВ «Анатексіс» на постачання товарів, робіт, послуг ТОВ «Авто-Експрес» не прийняті податковим органом.
За таких обставин вважає податкове повідомлення-рішення від 03 квітня 2018 року № 0002311417 правомірним.
Посилався на постанову Верховного Суду України від 27 червня 2017 року № 21-3418а16 (а.с. 8-10 т. 2).
Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на тому, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Експрес" є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом 33222009, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 182).
Позивач перебуває на податковому обліку у Волноваській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, про що зазначено у виписці з Єдиного державного юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Фахівцями Волноваської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Експрес" з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту декларацій з додатку на додану вартість за періоди: квітень, серпень, жовтень, грудень 2017 року, про що складено акт від 05 березня 2018 року № 232/05-99-14-17/33222009 (а.с. 13-61).
Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, пп. "а" п. 198.1, абзаців першого і другого п. 198.3 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового)періоду на суму 442606,00 гривень.
На підставі акту позапланової виїзної документальної перевірки № 232/05-99-14-17/33222009 від 05 березня 2018 року фіскальним органом винесене спірне податкове повідомлення-рішення форми Р від 03 квітня 2018 року № 0002311417, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 442606,00 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 110651,00 гривень (а.с. 62т.1).
Позивач скористався своїм правом на адміністративне оскарження вищевказаного податкового повідомлення-рішення та подав скаргу до Державної фіскальної служби України (а.с.64-69 т.1), рішенням Державної фіскальної служби України скарга залишена без задоволення, податкове повідомлення-рішення - без змін (а.с. 70-77 т. 1).
Позивач із зазначеним податковим повідомленням-рішенням не погодився та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість відсутні, а спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та надаючи оцінку спірним правовідносинам, вважає за необхідне зазначити про наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У пункті 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні для надання їм юридичної сили і доказовості мати такі обов'язкові реквізити:
-назву документа (форми);
-дату і місце складання;
-назву підприємства, від імені якого складено документ;
-зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
-посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
-особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. п. 2.1 та п. п. 2.4 п. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі за текстом Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як визначено у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Анатексіс» (підрядник) було укладено договір підряду № 0104/П-17 від 01.04.2017р. (а.с. 78-79 т.1).
Предметом даного договору згідно п. 3.1 договору є виконання ремонту з посилення зовнішніх стін нежилого приміщення будівлі ремонтної зони. Ціна договору становить 745150,00 гривень, у тому числі: ПДВ 124191,67 гривень (п. 4.1), що підтверджується протоколом узгодження договірної ціни до договору. Строки виконання робіт: протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору (п. 5.2).
Розрахунки здійснюються в безготівковому порядку згідно акту прийому-передачі виконаних робіт у повному обсязі одноразово або частинами до повного погашення суми акту (п. 14 договору).
На підтвердження фактичного виконання робіт сторонами було складено наступні документи: довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2017р. від 28.04.2017р., довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2017р. від 30.04.2017р., акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2017р., акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2017р. (а.с. 80-90 т.1).
Крім того, підрядником ТОВ «Анатексіс» було сформовано податкову накладну № 4283, яку було зареєстровано в ЄРПН 05.05.2017р. та податкову накладну №43 від 30.04.2017р., зареєстровану в ЄРПН 06.05.2017р.(а.с. 91-94т.1).
Оплата за даним договором здійснювалася відповідно до платіжних доручень № 1584 та № 1200 від 13.05.2017р. про сплату 50000,00 грн. та 31966,50 грн. відповідно, усього - 81966,50 грн. (а.с. 98т.1) та договору про відступлення права вимоги від 03.05.2017р., де первісний кредитор - ТОВ «Анатексіс», а новий кредитор - ТОВ «Біля Хати» (а.с.95-96 т.1).
Предмет договору згідно пп. 1.1, 1.2 передбачено, що первісний кредитор поступається новому кредитору правом вимоги сплати грошових коштів, належним первісному кредиторові, у відповідності із договором підряду № 0104/П-17 від 01.04.2017 р., укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Авто-Експрес».
Також судом встановлено, що між ТОВ «Авто-Експрес» (покупець) та ТОВ «Агро-Зерн» (постачальник) було укладено договір постачання товару № 2108/Т-17 від 21.08.2017 р. (а.с. 99-100 т.1).
Предметом договору згідно п. 1.2.1 є постачання запчастин до пасажирських автобусів. Обсяг та термін постачання затверджені додатком № 1 до договору (п. 2.1). Строки поставки обумовлені специфікацією (додатком № 1 до договору) (п. 6.1). Ціна з урахуванням ПДВ згідно специфікації №1 до договору (додаток №1) (пп. 7.1, 7.2) складає 1213866,68 грн.
Розрахунки здійснюються в безготівковому порядку на підставі платіжного доручення з моменту підписання видаткової накладної одноразово або частинами до граничного терміну дії договору (п. 8).
Постачальником згідно вказаного договору сформовано видаткову накладну №108 від 31.08.2017р. на суму 1213866,68 грн., видаткову накладну № 108 від 31.08.2017р. (а.с. 104) та виставлено на рахунок №108 від 31.08.2017р. (а.с. 103-104), який оплачений у сумі 388380,00 грн. платіжними дорученнями №2144 від 15.09.2017р., № 2117 від 07.09.2017р. та № 1462 від 07.09.2017р.(а.с. 105-107т.1).
За умов постачання - самовивіз здійснювався транспортом покупця (п. 9.1), що підтверджується товарно-транспортною накладною № 12 від 31.08.2017 р. (а.с. 102т.1).
За наслідками господарських операцій контрагентом було складено податкову накладну №108 від 31.08.2017р., зареєстровану в ЄРПН 05.09.2017р. (а.с. 109-110 т.1).
Придбані за умовами договору запчастини, відповідно до специфікації №1 було використано під час проведення ремонтних робіт автобусів, що перебувають у користуванні ТОВ «Авто-Експрес», про що свідчить накладна на внутрішнє переміщення товарів №191 від 12.09.2017р.(а.с. 108т.1).
Крім того, судом встановлено, що між ТОВ «Авто-Експрес» (замовник) та ТОВ «Астер Люкс» (підрядник) укладено договір підряду № 0609/П-17 від 06.09.2017р. та додаткова угода до нього № 1 від 07.09.2017р. (а.с.111-114, 122т.1).
Предметом договору відповідно до п. 3.1 договору є ремонт системи опалення адміністративного будинку. Ціна договору: 84689,96 гривень, у тому числі ПДВ - 14114,99 гривень (п. 4.1).
Розрахунки за вказаним договором здійснюються в безготівковому порядку протягом тридцяти днів з моменту підписання актів виконаних робіт (п. 14).
Платіжними дорученнями № 2347 від 27.10.2017р. на суму 10162,80 грн., № 2420 від 16.11.2017р. на суму 44397,64 грн. було сплачено 54561,44 грн.
На підтвердження фактичного виконання робіт було складено довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2017р., акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2017р. та договірну ціну на виконувані за договором роботи (а.с. 115-121, 123-131т.1).
За наслідками господарських операцій контрагентом було виписано податкову накладну №100 від 20.10.2017р., зареєстровану в ЄРПН 25.10.2017р. (а.с. 134-135т.1).
Відповідно до умов додаткової угоди роботи виконувалися підрядником з використанням матеріалів замовника, які позивачем було придбано ТОВ «Авто-Експрес» у ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 140255,99 грн.
Матеріали для ремонту згідно рахунку № 1301 від 07.09.2017р. (а.с. 136-137т.1) повністю сплачено платіжними дорученнями № 2126 від 12.09.2017р. на суму 30255,99 грн., № 2129 від 13.09.2017р. на суму 50000,00 грн., № 2146 від 15.09.2017р. на суму 60000,00 грн. (а.с. 142-143т.1).
Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Еларапром-Сервіс» (постачальник) укладено договір постачання товару № 0412/Т-17 від 04.12.2017 року (а.с. 144-145т.1).
Предметом договору згідно п. 1 є постачання антіожеледного реагенту та інструментів. Обсяг та термін постачання затверджується додатками (п. 2.1). Строки поставки обумовлені специфікаціями (п. 6.1). Вартість поставленого товару відповідно до специфікацій (п.п. 7.1, 7.2) склала 466 512,00 грн. Розрахунки здійснюються в безготівковому порядку на підставі платіжного доручення з моменту підписання видаткової накладної одноразово або частинами до граничного терміну дії договору (р. 8).
Постачальником виписані видаткова накладна №4 від 22.12.2017р. на суму 128880,00 грн., видаткова накладна №5 від 25.12.2017р. на суму 168816,00 грн., видаткова накладна № 6 від 27.12.2017р. на суму 168816,00 грн. (а.с. 147-151т.1).
За наслідками господарських операцій контрагентом було складено податкові накладні: №4 від 22.12.2017р., №5 від 25.12.2017р., №6 від 27.12.2017р., які було зареєстровано в ЄРПН 12.01.2018р. (а.с. 158-163т.1).
Згідно даного договору у ТОВ «Авто-Експрес» рахується кредиторська заборгованість у сумі 466 512,00 грн.
Умови постачання - самовивіз передбачено транспортом покупця (п. 9.1). Пункт постачання - м. Волноваха, пункт відвантаження - м. Миколаїв.
Факт постачання товару з дотриманням вимог п. 9.1. підтверджується дорожніми листами №004900, № 004848, № 004817 за грудень 2017р. (а.с. 152-154).
Перевезення здійснювалося власними транспортними засобами ТОВ «Авто-Експрес».
Придбаний за вказаним договором товар, було використано у власні господарській діяльності позивача, про що свідчать накладні вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № 237 від 29.12.2017р., № 235 від 28.12.2017р., № 236 від 28.12.2017р. (а.с. 155-157т.1).
Решта товару була частково перепродана, про що підтверджує договір купівлі-продажу № 1512/Т-17 від 15.12.2017 р., укладений між позивачем (продавець) та ТОВ «Маріупольське автотранспортне підприємство 11402» (покупець) (а.с. 164т.1).
Предметом цього договору згідно пп. 1.1., 1.2, 1.3 договору є постачання запчастин до пасажирських автобусів, антіожеледного реагенту та інструментів. Обсяг та термін постачання затверджується додатками (п. 2.1). Строки поставки обумовлені специфікаціями (п. 6.1). Розрахунки здійснюються в безготівковому порядку на підставі платіжного доручення з моменту підписання видаткової накладної одноразово або частинами до граничного терміну дії договору (п. 8).
Позивачем сформовано видаткові накладні на загальну суму 171004,80 грн. № 609 від 29.12.2017р. на суму 97 354,80 грн. та №13 від 12.01.2018р. на суму 73 650,00 грн. (а.с. 167-170т.1).
Умови постачання - самовивіз транспортом покупця (п. 9.1)., тому документи на перевезення знаходяться у покупця.
Крім того, крім договорів зі спірними контрагентами позивачем надано договір оренди транспортних засобів № 06/17 від 01.06.2017 р. та додаткова угода від 01.09.2017 р. про розірвання договору (а.с. 177-179 т.1).
Орендар за даним договором є ТОВ «Авто-Експрес», орендодавець - ОСОБА_2 . Предметом договору згідно пп. 1.1, 1.2 є орендар приймає у платне користування вантажний самоскид марки ГАЗ-САЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1995. Ціна договору: 400 гривень на місяць без ПДВ (п. 3.1). Розрахунки здійснюються готівкою з каси орендаря (п. 3.2), що підтверджується видатковим касовим ордером № 218 від 16.08.2017р. (а.с. 181).
Позивач зазначає, що транспортний засіб, орендований за даним договором, приймав участь у поставці товарів від контрагента ТОВ «Агро-Зерн», про що свідчить ТТН №12 від 31.08.2017р., відповідачем зазначені обставини не спростовані.
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи.
Як зазначено в акті перевірки, в результаті зазначеного перевіркою відповідно до наданих підприємством документів не можливо встановити фактичного постачальника товарів, придбання яких документально оформлено від його контрагентів.
Отримана податкова інформація щодо вказаних контрагентів також свідчить про нереальність здійснення операцій придбання товарів, оскільки не підтверджується фактом реального походження цих товарів.
У зазначених контрагентів відсутні офісні приміщення, виробничі чи складські приміщення, трудові ресурси.
Тобто, зазначені контрагенти, на думку податкового органу, виписували податкові накладні по нереальним операціям постачання товарів, власником яких не були. А підрядники ТОВ «Астер-Люкс» та ТОВ «Анатексіс», на думку податкового органу, не могли власними силами виконати договори підряду .
Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки податкового органу припущеннями, які не знайшли підтвердження під час розгляду справи.
При цьому, спірним питанням даної справи є не факт декларування чи не декларування контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань з ПДВ, а наявність у позивача права на формування складу податкового кредиту з ПДВ у випадку недекларування податкових зобов'язань з боку його постачальників та при нереальних, на думку відповідача угодах.
Відповідач фактично виключив зі складу податкового кредиту позивача за жовтень та грудень 2017 року суми ПДВ з причин обриву ланцюгу постачання товарів, неможливості виконання договорів підряду та нереальності угод, про що зазначив у акті. Суд зазначає, що жодним законом не передбачено право фіскального органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів чи робіт, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами, що є тільки припущенням.
Висновки акту перевірки відповідача ґрунтуються лише на даних податкової інформації стосовно контрагентів позивача, оскільки перевірка було невиїзною. Вироків стосовно посадових осіб спірних контрагентів фіскальним органом не надано.
Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем, ТОВ «Агро-Зерн», ТОВ «Астер-Люкс», ТОВ «Еларапром-Серсіс», ТОВ «Анатексіс» правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у жовтні та грудні 2017 року, виписані контрагентами, які на момент спірних правовідносин були зареєстровані платниками ПДВ, що не спростовано в акті документальної перевірки відповідачем та зареєстровані в ЄРПН.
Водночас всі висновки про порушення позивачем податкового законодавства зроблено відповідачем на підставі АІС Податковий блок та податкових інформацій щодо контрагентів позивача, отриманих від інших податкових органів та інформацій щодо контрагентів позивача, отриманих від інших податкових органів, які в свою чергу також надані на підставі інформаційної бази.
Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, відсутність основних засобів, не подання звітності до контролюючого органу) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податків, який у повному обсязі виконав передбачені податковим законодавством зобов'язання, які підтверджено документально.
Окрім того, слід зазначити, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність виробничих потужностей, основних засобів та формувати податковий кредит лише за їх наявності.
Дії контролюючого органу щодо внесення до інформаційної системи «Податковий блок» змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.
В матеріалах справи відсутні докази, що податковим органом взагалі перевірялися первинні документи контрагентів позивача, внаслідок чого є безпідставним висновок щодо відсутності реальності господарських операцій по ланцюгу поставки від виробника.
Суд не може погодитися з висновками відповідача про те, що позивачем здійснювались нереальні операції, оскільки оцінка відповідачем виконання умов договору щодо поставок товарів та фактичне заперечення його виконання сторонами правочину не може бути засновано на такому поверховому аналізі відомостей з інформаційних систем по контрагентам, без дослідження фактичного руху активів.
Згідно ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції" ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.
Так, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02, "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №1991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг знати. Добросовісний платник не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.
Аналогічних висновків Європейський суд з прав людини дійшов у справі "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).
Також, у справі "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), Європейський суд з прав людини у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання".
Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.
Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників. Відповідно, Суд констатував факт порушення статті 1 Протоколу №1, якою гарантується право на мирне володіння майном. Право на податковий кредит фактично прирівнюється до права власності на майно платника податків, відшкодування якого останній правомірно очікує від податкового органу.
Таким чином, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак в порушення вимог чинного законодавства, податковою інспекцією таких доказів не наведено та не представлено, а реальність виконання господарських операцій, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не спростовано.
Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, обмежившись посиланням у своєму акті на сумніви щодо реальності та можливості виконання контрагентами позивача прийнятих за договорами обов'язків, під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не надав жодного доказу на підтвердження обґрунтованості своїх висновків та не заявив жодного клопотання щодо витребування чи отримання судом таких доказів.
Фактично відповідач, заявивши про фіктивність укладених позивачем угод, поклав на позивача та на суд обов'язок спростовувати ці висновки, обмеживши свою участь у розгляді справи формальним невизнанням заявленого позову.
Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до відтворювання змісту акта перевірки та заперечень, наданих під час розгляду справи в судах першої інстанції, відтак апеляційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судове рішення, зводиться по суті до переоцінки належним чином проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої інстанції помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення процесуальних норм для можливого оскарження рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає їх незмістовними з огляду на те, що апеляційна скарга прийнята та розглянута судом.
При цьому, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта на висновки Верховного Суду України у справі № 21-3418а16, оскільки судами першої та апеляційної інстанції встановлена реальність господарських операцій позивача з контрагентами та доводи суду збігаються з судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постанові від 11.09.2018 р. у справі № 804/4787/16.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, що призвело до безпідставного збільшення податкового навантаження на підприємство, відтак, спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4400 гривень, оскільки зазначені витрати знайшли документальне підтвердження відповідно до наданих суду : договору про надання правничої допомоги б/н від 20.08.2019 року, та додаткової угоди до неї за № 1 від 20.08.2019 року , звітом витраченого часу роботи від 29.08.2019 року,свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, довіреністю, рахунком на оплату № 114 від 29.08.2019 року та платіжним дорученням № 3051 від 30.08.2019 року про сплату грошових коштів в сумі 4400 гривень за надання правничої допомоги.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 283, 310, 315, 316, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року у справі № 0540/5261/18-а - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39406028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Експрес» (ЄДРПОУ 33222009) витрати на правничу допомогу у розмірі 4 400 (чотири тисячі чотириста) гривень 00 копійок.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 04 вересня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 вересня 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова