09 вересня 2019 року справа №360/3288/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі № 360/3288/19 (головуючий суддя І інстанції Кисельова Є.О.), складену в повному обсязі 29 липня 2019 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом ОСОБА_1 до Старобільської районної державної адміністрації управління соціального захисту населення про визнання протиправною відмову щодо виплати коштів спадкового майна, -
23 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Старобільської районної державної адміністрації управління соціального захисту населення про:
- визнання противоправною відмову управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації у виплаті грошових коштів, які належать ОСОБА_1 в виді недоодержаної за життя суми соціальної допомоги з надбавкою на догляд,як інваліду з дитинства 1 групи, за період, починаючи з моменту припиненням виплати липень 2014 року по момент смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, її померлим братом ОСОБА_2 , у розмірі суми 67 392,50 грн., що на підставі рішення Старобільського райсуду від 07 лютого 2019 року увійшло до складу спадщини;
- зобов'язання Старобільську районну державну адміністрацію управління соціального захисту населення здійснити відповідні заходи, щодо витребування з Єдиного реєстру Мінсоцполітики електронної - особистої справи ОСОБА_2 , з метою нарахування соціальної допомоги з надбавкою на догляд, як інваліду з дитинства 1 групи, що не була отримана своєчасно за період починаючи з моменту припинення по день смерті;
- зобов'язання сплатити позивачці грошові кошти спадкового майна у виді недоодержаної, за життя, суми соціальної допомоги з надбавкою на догляд, за період, починаючи з моменту припиненням виплати липень 2014 року по момент смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом з дитинства, її померлим братом ОСОБА_2 , у розмірі суми 67 392,50 грн., що на підставі рішення Старобільського райсуду від 07 лютого 2019 року увійшло до складу спадщини;
- зобов'язання зарахувати суму стягнення у розмірі 67 392,50 грн., на рахунок позивача в ТВБВ № 10012/041 філії-Луганського обласного управління АТ «Ощадбанку» за реквізитами: № карткового рахунку: НОМЕР_1 , ІНН 235419326, МФО 304665 (а.с. 3-11).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі (а.с. 1-2).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати вищевказану ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначила, що суд першої інстанції не взяв до уваги положення ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого встановлені рішенням суду обставини не доказуються при розгляді іншої справи.
Зазначила, що Старобільським районним судом встановлено її право на отримання спадкового майна, а Луганській окружний адміністративний суд відмовив позивачу у визнанні права власності на спадкове майно та у видачі належних їй грошей.
Вважає, що спір не є приватноправовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень, а спір стосується правомірності бездіяльності відповідача у невиплаті належних сум спадкового майна.
Крім того, зазначила, що здійснення відповідачем публічно-владних управлінських функцій стосується і виплати не отриманих застрахованою особою страхових виплат її спадкоємцям на підставі свідоцтва про спадщину, оскільки відповідач, визначений законодавством України суб'єктом владних повноважень, що реалізує державну політику у сфері соціального страхування, виплати і контролю за використанням коштів Фонду.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
06 вересня 2019 року до канцелярії суду надійшло клопотання від представника позивача про розгляд справи за його відсутності.
06 вересня 2019 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволені апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є рідним братом ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на майно, а саме грошові кошти у вигляді пенсії по втраті годувальника та суми грошей соціальної допомоги, як інваліду дитинства 1 групи з надбавкою на догляд, які були нараховані, але не виплачені померлому спадкодавцю за життя управлінням соціального захисту населення Краснодонського району, де померлий знаходився на обліку, розмір яких складає 67392,50 грн.
Відповідно до рішення Старобільського районного суду Луганської області від 07 лютого 2019 року по справі № 431/5414/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Старобільської районної державної адміністрації в особі Управління соціального захисту населення в Луганській області про визнання права власності й зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 , як спадкоємниці 2 черги за законом, право власності на спадкове майно у вигляді недоотриманої державної соціальної допомоги з надбавкою за догляд, як інваліду дитинства 1 групи ОСОБА_3 в розмірі 67390,50 грн. за період з липня 2014 року до липня 2017 року, що відкрилось після його смерті.
У зв'язку з невиплатою нележного позивачу спадкового майна вона звернулася за захистом свого права до суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі (а.с. 1-2), у зв'язку з тим, що в даному випадку існує спір про право, а спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного законодавства.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 1 ч.1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права є взаємовідносини у сфері, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Тобто, специфіку публічно - правового спору визначають: суб'єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов'язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.
Що стосується кола суб'єктів публічно - правового спору, то обов'язковим його учасником є суб'єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об'єктів управління.
Специфіка публічно - правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб'єктом публічного управління суб'єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.
Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно - правовий характер, пов'язаний із сферою реалізації публічної влади.
Суттєвою ознакою публічно - правового спору є участь у справі суб'єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб'єктів і його рішення є обов'язковими для виконання.
Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Відповідно до змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до статті 1261 ЦК України є спадкоємцем за законом другої черги після смерті брата ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на майно у вигляді недоотриманими за життя грошових коштів.
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 07 лютого 2019 року по справі № 431/5414/18 визнано за ОСОБА_1 , як спадкоємницею 2 черги за законом, право власності на спадкове майно у вигляді недоотриманої державної соціальної допомоги з надбавкою за догляд, як інваліду дитинства 1 групи ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у розмірі 67390,50 грн. за період з липня 2014 року до липня 2017 року, що відкрилось після його смерті.
Позивач вважає, що спірні правовідносини мають розглядатись за вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з вищевказаним висновком позивача, та вважає, що даний спір носить приватно-правний характер, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Враховуючи вищевикладене, недоотримані померлим братом позивача сум соціальної допомоги входять до складу спадщини, а їх отримання регулюється спадковим законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ст. 23 Цивільного процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що даний спір виник про цивільне право (отримання сум недоотриманих страхових виплат після їх переходу до складу спадкового майна), предметом якого є майнова вимога позивача отримати в порядку спадкування майно - грошові кошти, хоча однією зі сторін у ньому виступає особа публічного права, однак, спірні правовідносини регулюються виключно нормами цивільного законодавства.
Цієї ж думки дотримується Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2019 року по справі № 808/1346/18.
Враховуючи вищевикладене, предмет даного спору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у відкритті провадження у справі, при цьому, доводи апеляційної скарги повністю нівелюються вищевказаними нормами права та правовими висновками суду.
Щодо посилання апелянта (як на підставу скасування спірної ухвали) на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги положення ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого встановлені рішенням суду обставини не доказуються при розгляді іншої справи, а Старобільським районним судом встановлено її право на отримання спадкового майна, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції не відмовлено їй у виплаті належних їй сум спадкового майна, тим паче не відмовляв позивачу у визнанні права власності на спадкове майно, а лише зазначив, що даний спір має вирішуватись у суді загальною юрисдикції за правилами цивільного судочинства.
Вищевказаний висновок Луганського окружного адміністративного суду не є порушенням прав позивача, не є їх звуженням в частині отримання цих коштів, а є унормуванням розгляду даної категорії справ процесуальним нормам КАС України та ЦПК України.
При цьому, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09).
У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи «судом, встановленим законом».
Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), і підстав для відступу не вбачається.
Відтак, у позивача наявне право на звернення з позовом до належного суду, яким, у даному випадку, є суд загальної юрисдикції.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі № 743/1218/17 підтверджують висновки суду апеляційної інстанції, оскільки дана справа розглянута за правилами ЦПК.
Посилання апелянта на рішення Верховного Суду України суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки предметом їх розгляду не є питання отримання спадкового майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки суд першої дійшов вірного висновку про необхідність закриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що даний спір має розглядатись у порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 360/3288/19 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 360/3288/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 вересня 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова