09 вересня 2019 року справа №200/6947/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 200/6947/19-а (головуючий 1 інстанції Смагар С.В. повний текст рішення складено 10 липня 2019 року у приміщенні суду за адресою: вул. Добровольського, 1, м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
В травні 2019 року, ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі-відповідач, орган соціального страхування) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті страхових виплат з 1 вересня 2016 року, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити страхові виплати за весь період, починаючи з 1 вересня 2016 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати страхових виплат ОСОБА_1 у період з 1 вересня 2016 року по 30 квітня 2019 року.
Зобов'язано Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за весь період з 1 вересня 2016 року по 30 квітня 2019 року.
В інші частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивач в період з 1 вересня 2016 року по 30 квітня 2019 року не скористався своїм правом на отримання належних йому сум страхових виплат (оригінал справи про страхові виплат залишився на тимчасово окупованій території), оскільки починаючи з грудня 2014 року потерпілі на виробництві (члени їх сімей) мали право скористатися «Порядком надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції», тому нарахована заборгованість по страховим виплатам позивачу відсутня, бо не підтверджена правом позивача на її отримання, який встановлений в умовах ситуації, яка склалася на території Донецької та Луганської областей.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою (а.с. 13-17).
На виконання рішення адміністративної комісії ВД Фонду від 1 листопада 2015 року, доведеного листом ВД Фонду від 20 листопада 2015 року № 1492-03-2 з 1 грудня 2015 року призупинено здійснення нарахування страхових виплат потерпілим на виробництві (членам їх сімей) у відділеннях з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, у тому числі, в м. Макіївка.
З листа Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 29.05.2019 року № 04-21/1654 вбачається, що у період з 1 жовтня 2014 року по 1 серпня 2016 року позивач перебував на обліку у Покровському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Покровським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з 1 серпня 2016 року страхові виплати позивачу були припинені у зв'язку з скасуванням довідки тимчасово переміщеної особи за рішенням комісії та був знятий з обліку в Фонді (а.с. 19).
20 травня 2019 року позивач звернувся до Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати у зв'язку з професійним захворюванням (а.с. 20).
Постановою Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 3 червня 2019 року № 0536/6895/6895/25 вирішено продовжити позивачеві раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 4924 грн. 16 коп., виплату провадити з 1 травня 2019 року безстроково (а.с. 44).
Згідно довідки про доходи позивача у період з вересня 2016 року по квітень 2019 року включно страхова виплата позивачу нарахована та виплачена не була (а.с. 45-46).
Листом Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 29 травня 2019 року № 04-21/1654 позивачу повідомлено, що 20 травня 2019 року позивач вперше звернувся із заявою про продовження страхових виплат та перевірку за місцем тимчасового перебування пройдено 21 травня 2019 року. За інформацією відповідача, того ж дня відділенням було направлено лист-запит на отримання електронного файлу особової справи потерпілого та інформації щодо виплачених страхових виплат до Покровського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області. Згідно листа від 23 травня 2019 року № 161-06/526 було встановлено, що позивач отримував страхові виплати за період з жовтня 2014 року по серпень 2016 року у Покровському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області. Виплати припинено з 1 вересня 2016 року у зв'язку з скасуванням довідки тимчасово переміщеної особи за рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО.
Також, позивача поінформовано, що у зв'язку з затвердженням постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року» орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, тобто щомісячні страхові виплати позивач отримуватиме у Слов'янському відділенні з травня 2019 року, а заборгованість по щомісячним страховим виплатам з вересня 2016 року по квітень 2019 року обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с. 19).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (далі-Закон № 1105-ХІV).
У відповідності до вимог статті 46 Закону № 1105-ХІV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
З листа Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 29.05.2019 року № 04-21/1654 вбачається, що страхові виплати позивачу були припинені через скасування довідки переселенця. Водночас, суд зазначає, що статтею 46 Закону № 1105-ХІV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.
Окрім того, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат, передбачених діючим законодавством.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зазначає, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).
У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу за період з вересня 2016 року по квітень 2019 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про захист порушених прав позивача шляхом визнання бездіяльності відповідача протиправної щодо не нарахування та невиплати страхових виплат ОСОБА_1 у період з 1 вересня 2016 року по 30 квітня 2019 року та їх подальшого нарахування та виплати.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 200/6947/19-а за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 200/6947/19-а - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 9 вересня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач: І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Арабей
Г.М. Міронова