"05" вересня 2019 р. Справа № 363/3935/18
05.09.2019 року Вишгородський районний суд Київської області, в складі:
головуючого - судді Котлярової І.Ю.,
при секретарі - Палій Л.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Управляюча компанія» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Вишгородська міська рада про розірвання договору найму житлового приміщення, визнання особи такою, що втратила право користування кімнатою в гуртожитку, зняття з реєстрації, виселення із кімнати без надання іншого житла, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
Представник КП «Управляюча компанія» Вишгородської міської ради звернувся до Вишгородського районного суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Вишгородська міська рада про розірвання договору найму житлового приміщення, визнання особи такою, що втратила право користування кімнатою в гуртожитку, зняття з реєстрації, виселення із кімнати без надання іншого житла, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування своїх вимог вказав, що згідно ордеру на заняття житлової площі від 26.01.2001 року в кімнаті в гуртожитку АДРЕСА_1 за рішенням ДП ЖЕД «Трест Південатоменергобуд» 02.02.2001 року було зареєстровано ОСОБА_1 . Відповідно до цього ордеру, житлова площа надавалася відповідачу на час його роботи в страховій компанії «Алькона» м. Київ, на посаді охоронника. Позивачу на даний час не відомо чи продовжує працювати відповідач в зазначеній страховій компанії на посаді охоронника. Утримання будинку та прибудинкової території проводиться з метою збереження та належного безпечного функціонування житла, а споживач має нести відповідні витрати. Будинок, в якому знаходиться помешкання відповідача, входить до переліку об'єктів, обслуговування яких здійснює позивач. Плату нараховано згідно тарифів, затверджених рішеннями виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 31.03.2016 р. № 85, від 03.07.2008 р. № 186 та від 15.11.2012 р. № 291. Додатком до рішення від 15.11.2012 р. № 291 визначено перелік житлових будинків, які обслуговує позивач, із структурою тарифу в розрізі кожного будинку. Між сторонами було укладено договір найму житлового приміщення № 126 від 24.10.2014 року на ліжко місце в кімнаті № АДРЕСА_2 . Умови даного договору, який на даний час є дійсним та взяті на себе зобов'язання відповідач не виконує, а тому підлягає зняттю з реєстрації, виселенню з кімнати гуртожитку без надання іншого житла та зобов'язаний сплатити заборгованість за житлово-комунальні послуги. Відповідач не використовує житлове приміщення за призначенням, оскільки в ньому не проживає та не виконує умови вказаного договору найму. Відповідно до п. 3.8 договору найму, наймач зобов'язаний сплачувати за житло. Відповідно до п. 3.12 договору, у разі невнесення плати за користування житлом та за житлово-комунальні послуги у гуртожитку у термін, що перевищує три місяці, наймач разом з членами його сім'ї зобов'язується у семиденний термін з моменту письмового попередження виселитися із займаного житлового приміщення та передати його адміністрації гуртожитку в належному технічному і санітарному стані. Відповідача неодноразово письмово було повідомлено про необхідність погасити заборгованість в добровільному порядку, проте останній заборгованість не погашає у зв'язку із чим станом на 26.09.2018 року заборгованість за надані житлово-комунальні послуги становить 15 209, 06 грн. У позивача є гостра потреба в кімнатах, ліжко місцях в цьому гуртожитку для працівників підприємства, які на ньому працюють і не мають де жити. Представники позивача неодноразово намагалися в телефонному режимі в добровільному порядку вирішити з відповідачем питання щодо предмету позову. Від надання житлово-комунальних послуг позивачем відповідач не відмовлявся. Відповідач не проживає в кімнаті АДРЕСА_2 , більше шести місяців, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Жодної претензії щодо ненадання або надання неякісних послуг, відповідач не пред'являв. Останній платіж за отримані послуги відповідач здійснив у серпні 2013 року, що підтверджується роздруківкою абонентського відділу. На підставі викладеного та у зв'язку з невиконанням відповідачем власних зобов'язань, позивач звернувся до суду та просив суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловою кімнатою АДРЕСА_1 від 24.10.2014 року, зняти з реєстрації та виселити його з житлового приміщення АДРЕСА_1 без надання іншого житла; стягнути з відповідача на користь комунального підприємства "Управляюча компанія" Вишгородської міської ради 15 209, 06 грн. боргу за комунальні послуги та 1762,00 грн. судового збору за звернення до суду в порядку позовного провадження, а всього 16 971, 06 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, наполягає на задоволенні позовних вимог, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судові засідання не з'являвся, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило, тому суд, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних доказів без участі відповідачів.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника на підставі поданих документів та наявних доказів у суді.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Вивчивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач відповідно до Рішення Вишгородської міської ради № 8/60 від 25.03.2016 року «Про реорганізацію комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради» та Рішення Вишгородської міської ради № 10/2 від 28.04.2016 року «Про реорганізацію комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради», Рішення Вишгородської міської ради № 150 від 16.06.2016 року «Про утримання житлових будинків та прибудинкових територій, які перебували в управлінні комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради» та своїх статутних обов'язків надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій житлового фонду м. Вишгород. Внаслідок реорганізації, комунальне підприємство "Управляюча компанія" Вишгородської міської ради є правонаступником комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради.
Утримання будинків і прибудинкових територій є господарською діяльністю спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів, будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Судом встановлено, що згідно ордеру на заняття житлової площі від 26.01.2001 року в кімнаті в гуртожитку АДРЕСА_1 за рішенням ДП ЖЕД «Трест Південатоменергобуд» 02.02.2001 року було зареєстровано ОСОБА_1 .
Відповідно до цього ордеру, житлова площа надавалася відповідачу на час його роботи в страховій компанії «Алькона» м. Київ, на посаді охоронника (а.с. 22, 24).
24.10.2014 року між сторонами було укладено договір найму житлового приміщення АДРЕСА_2
Відповідно до п. 3.8 договору найму, наймач зобов'язаний сплачувати за житло. Відповідно до п. 3.12 договору, у разі невнесення плати за користування житлом та за житлово-комунальні послуги у гуртожитку у термін, що перевищує три місяці, наймач разом з членами його сім'ї зобов'язується у семиденний термін з моменту письмового попередження виселитися із займаного житлового приміщення та передати його адміністрації гуртожитку в належному технічному і санітарному стані (а.с. 25.26).
Рішеннями Виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 31.03.2016 р. № 85, від 03.07.2008 р. № 186 та від 15.11.2012 р. № 291 затверджено тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення по кожному будинку, а також на послуги з надання житлово-комунальних послуг на території м. Вишгорода. Додатком до рішення від 15.11.2012 р. № 291 визначено перелік житлових будинків, які обслуговує позивач, із структурою тарифу в розрізі кожного будинку.
Як вбачається з матеріалів справи, будинок, в якому знаходиться помешкання відповідача, входить до переліку об'єктів, обслуговування яких здійснює позивач.
Станом на 26.09.2018 року заборгованість за надані житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 перед КП «Управляюча компанія» Вишгородської міської ради становить 15 209, 06 грн., що підтверджується роздруківкою абонентського відділу.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно ст.130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Крім того, положеннями п.15 Примірного положення визначено, що особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору. Плата за проживання у гуртожитку включає: витрати на оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами); інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання (утримання майна гуртожитку, зазначеного в абзаці першому пункту 14 цього Положення) та організації побуту (заміна, прання, дезінфекція постільних речей тощо у разі їх видачі).
Відповідно до ст.815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
Відповідача неодноразово письмово було повідомлено про необхідність погасити заборгованість в добровільному порядку, проте останній заборгованість не погашає у зв'язку із чим станом на 26.09.2018 року заборгованість за надані житлово-комунальні послуги становить 15 209, 06 грн. (а.с. 32-39).
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
В порушення зазначених норм закону відповідач зобов'язання не виконав.
Таким чином, у зв'язку з тим, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання, з ОСОБА_1 підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 15 209 гривень 06 копійок.
При цьому суд враховує те, що відсутність укладеного між сторонами письмового договору про надання житлово-комунальних послуг в кімнаті гуртожитку, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, оскільки обов'язок відповідача щодо сплати вартості послуг за проживання у гуртожитку випливає із закону, а не тільки з договору.
Як вбачається з актів про не проживання особи за місцем реєстрації складених комісією КП «Управляюча компанія» Вишгородської міської ради від 12.10.2017 року, 15.02.2018 року, 17.04.2018 року, 15.05.2018 року, 21.06.2018 року відповідач у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 за місцем реєстрації не проживає (а.с. 27-31).
Згідно ч. 1-3 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:
1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі;
2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідач відсутній у житловому приміщенні позивача більше шести місяців без поважних причин згаданих у ст.ст. 71, 72 ЖК України.
За правилами статті 61 ЖК України житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення. Вони вправі, зокрема, пред'являти позови про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень. Однак у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК (наприклад, про визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.
Згідно до частин 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідач не скористався своїм правом та не з'явився в судові засідання, хоча й був повідомлений належним чином, не надав письмовий відзив проти позову, не долучив жодних доказів у вказаній справі на спростування тверджень позивача.
Враховуючи те, що відповідач не проживає в кімнаті гуртожитку, не виконує обов'язки по оплаті житлово-комунальних послуг, утримання будинку та прибудинкової території, суд вважає встановленим, що відповідач понад 6 місяців не проживає у зазначеному житловому будинку без поважних причин, у зв'язку із чим є таким, що втратив право користування житловою кімнатою № 25-2 (ліжко-місце) в гуртожитку АДРЕСА_1 , внаслідок відсутності понад встановлені строки, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішую позов в частині вимог про розірвання договору найму житлового приміщення у гуртожитку із подальшим виселенням без надання іншого житлового приміщення та зі зняттям з реєстраційного обліку, суд окрім наведених вище фактичних обставин керувався наступними положеннями законодавства.
Так, нормою ст. 310 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на місце проживання.
Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
За змістом ст.ст. 4, 108 ЖК України договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду може бути розірвано на вимогу наймодавця лише з підстав, установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що загрожують обвалом.
За змістом норм ст.ст.651, 653 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Положеннями ст.825 ЦК України визначено, що договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі: 1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі понад два рази; 2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.
Згідно ст.311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 826 ЦК України передбачені правові наслідки розірвання договору найму житла, а саме: у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
В той же час, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява №19009/04, п.50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03, п.41).
А згідно ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Відповідно до ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Нормою ст.132 ЖК України встановлено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням (ч.1). Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину (ч.2). Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у ст.125 ЖК України (випадки виселення із службового жилого приміщення), може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення. Особи, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, виселяються із спеціальних гуртожитків після поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством, або після звільнення їх жилої площі, тимчасово заселеної іншими особами, чи після проходження відповідного курсу лікування.
Відповідно до ст.19 ч.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону.
Частиною 2 ст.19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачено, що виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої ст.20 цього Закону.
За змістом норми ст.129 ЖК України єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є ордер, який видається на підставі рішення про надання жилої площі у гуртожитку.
Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 вересня 2018 року у справі №344/18741/14-ц, з якою погоджується суд при розгляді даної цивільної справи, не є самоправним вселення особи до гуртожитку без ордеру за умови укладення між такою особою, як наймачем, та наймодавцем (власником/балансоутримувачем гуртожитку) договору про найм житлового приміщення із обов'язком внесення плати за проживання, до якої входять і обов'язок сплати комунальних послуг.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи і наведені вище фактичні обставини спірних правовідносин сторін в контексті приведених вище норм законодавства, яке регулює такі правовідносини, суд приходить до висновку, що за загальними правилами, визначеними нормами ст.ст.651, 825 ЦК України, розірвання договору найму житла дійсно може мати місце у випадку тривалого (понад шість місяців при довгостроковому наймі) невнесення наймачем плати за житло, що є істотним порушенням договору найму зі сторони наймача, і фактично має місце у спірних правовідносинах сторін та могло б бути достатньою підставою для задоволення позову в частині позовної вимоги про розірвання за ініціативою позивача договору № 126 найму житлового приміщення у соціальному гуртожитку від 24 жовтня 2014 року. Однак, згідно ст.826 ЦК України правовим наслідком розірвання договору найму житла є виселення на підставі рішення суду наймача із займаного ним на підставі розірваного договору найму житлового приміщення без надання іншого житла. Відтак, вирішення позовної вимоги про можливість розірвання договору найму житла має здійснюватись з обов'язковим врахуванням вказаного правового наслідку такого розірвання, а оскільки позивачем заявлено окрім вимоги про розірвання договору найму житла ще і вимогу про виселення відповідача із займаного житла без надання іншого, то такі вимоги мають вирішуватись не окремо одна від одної, а у взаємозв'язку, і можливість/неможливість задоволення однієї із таких вимог буде безпосередньо впливати на можливість/неможливість задоволення іншої.
Отже, вирішуючи обидві позовні вимоги, суд враховує, що спірні правовідносини сторін, зокрема в частині виселення, регулюються не тільки вказаним ст.ст.651, 825, 826 ЦК України, а й спеціальними нормами законодавства. З огляду на характер та зміст спірних правовідносин, а саме заявлення вимоги про виселення із гуртожитку без надання іншого житлового приміщення, такими спеціальними нормами є ст.ст.109, 116, 129, 132 ЖК України, ст.19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», якими і визначаються можливі вичерпні випадки виселення особи із займаного житлового приміщення, зокрема гуртожитку, без надання іншого житла. Таким чином, враховуючи, що наведеними нормами чинного спеціального законодавства не передбачено в якості підстави для виселення наймача із займаного житлового приміщення в гуртожитку без надання іншого житла через невнесення, навіть дуже тривале, таким наймачем плати за житло, а вселення відповідача, як наймача, у займане ним житлове приміщення гуртожитку відбулось свого часу на належній правовій підставі, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову в частині позовної вимоги про виселення відповідача без надання йому іншого житла. Разом з цим, приймаючи до уваги викладений абзацом вище правовий висновок суду щодо взаємопов'язаності та взаємообумовленості позовних вимог про розірвання договору найма та виселення відповідача і необхідність їх вирішення нерозривно одна від одної, суд вважає за необхідне відмовити і у задоволенні позову частині вимог про розірвання договору найму житлового приміщення у гуртожитку.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно складених комісією позивача актів, відповідач в кімнаті гуртожитку не проживає, що в свою чергу і було встановлено судом під час розгляду даної справи, а тому виселяти нікого.
Не підлягають задоволенню і позовні вимоги про зняття з реєстрації місця проживання відповідача, причиною чого є наступне. Так, за змістом норм ст.7 ч.1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п.26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, в тому числі, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. Отже, з огляду на наведені положення законодавства та враховуючи, що спір, переданий позивачем на вирішення суду в частині позовної вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку, є приватно-правовим (виник у позивача не з відповідним державним органом у сфері реєстрації фізичних осіб з приводу невиконання останнім законних вимог позивача щодо зняття відповідача з реєстрації місця проживання), а також приймаючи до уваги, що позивачем заявлено позовну вимогу про виселення, наслідком задоволення якої є подальше зняття з реєстрації місця проживання відповідача на підставі рішення суду певним державним органом у сфері реєстрації фізичних осіб, суд приходить до висновку, що заявлення позивачем позовної вимоги про зняття з реєстрації місця проживання відповідача є надмірним і зайвим способом захисту прав, а задоволення судом такої вимоги буде фактичним перебиранням судом на себе дискреційних повноважень вказаного органу, що не тільки не передбачено діючим законодавством, а й суперечить йому, а отже є неможливим.
Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зняття відповідача з реєстраційного обліку за адресою займаного житлового приміщення гуртожитку і тому, що такі позовні вимоги є похідними та ґрунтуються виключно на можливому задоволенні позову в частині вимог про розірвання договору найму житлового приміщення у гуртожитку із подальшим виселенням без надання іншого житлового приміщення. Однак, у задоволенні останніх, як вказано вище, судом відмолено, а тому не підлягають задоволенню і позовні вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку.
Судові витрати у справі, суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, та вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений позивачем.
Керуючись ст. 71, 72 ЖК України, ст. ст. 4, 12, 13, 77, 81, 223, 263-265, 280, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Комунального підприємства «Управляюча компанія» Вишгородської міської ради - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства "Управляюча компанія" Вишгородської міської ради заборгованість за надані комунальні послуги у розмірі 15 209 (п'ятнадцять тисяч двісті дев'ять) гривень 06 копійок.
Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловою кімнатою АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства "Управляюча компанія" Вишгородської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.
Позивач: Комунальне підприємство «Управляюча компанія» Вишгородської міської ради (код ЄДРПОУ 40460869, місцезнаходження: 07330, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 9-А).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 виданий 28.08.2006 року Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).
Третя особа: Вишгородська міська рада (код ЄДРПОУ 04054866, місцезнаходження: 07300, Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1).
Суддя І.Ю. Котлярова