Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2154/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Спецпромобладнання", (61125, м. Харків, вул. Гімназійна набережна, 16, офіс 310; ідентифікаційний код 33395435)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазресурс" (63343, Харківська обл., Красноградський район, село Наталине, вул. Свято-Троїцька, будинок 39; ідентифікаційний код 35314646)
про стягнення 35564,42 грн.
Справа розглянута без повідомлення (виклику) учасників справи
Позивач, Приватне підприємство "Науково-виробнича компанія "Спецпромобладнання", 09.07.2019 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазресурс", про стягнення заборгованості у розмірі 35564,42 грн., з яких: 31167,54 грн. основний борг; 2614,61 грн. пеня, 1343,38 грн. інфляційні втрати; 438,89 грн. - 3 % річних. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. позивач, також, просить покласти на відповідача. Свої вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг № 19/09/18 від 19.09.2018 року в частинні здійснення своєчасної оплати за надані та прийняті послуги.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.07.2019 позовну заяву ПП "Науково-виробнича компанія "Спецпромобладнання" прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив.
Клопотання від сторін, в порядку ч. 5 ст. 252 ГПК України, щодо проведення розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.07.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 63343, Харківська область, Красноградський район , село Наталине, вул. Свято-Троїцька, будинок 39.
Ухвала суду, яка була направлена на адресу відповідача не була повернута до суду.
Згідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до даних Укрпошти щодо відомостей про відстеження поштового відправлення за ідентифікатором № 6102228676747, 17.07.2019 р. було здійснено невдалу спробу вручення поштового відправлення; 18.07.2019 р. відправлення вручено особисто.
Відтак суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлений про факт відкриття провадження у даній справі, проте не скористався своїм правом на надання відзиву на позов.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.07.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
19 вересня 2018 року між Приватним підприємством "Науково-виробнича компанія "Спецпромобладнання" (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазресурс" (відповідач, замовник) було укладено Договір надання послуг № 19/09/18, відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується на свій ризик, своїми силами, засобами та матеріалами або з використанням матеріалів замовника, надати послуги (виконати роботи) з виготовлення обладнання та інструменту, а також послуги з технічного обслуговування та (або) ремонту обладнання замовника їх складових частин, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги і оплатити їх на умовах, передбачених цим Договором.
Пунктом 1.3. договору визначено, що місце виконання та здачі-приймання послуг - територія виконавця.
Відповідно до п. 3.2. договору, вартість послуг буде визначена відповідною Специфікацією та Калькуляцією вартості надання послуг, яка надається виконавцем за підписом уповноваженої особи виконавця та скріплена його печаткою.
Пунктом 3.3. договору, сторони погодили наступний порядок розрахунків:
- з метою якісного надання послуг, замовник здійснює 100 % попередню оплату протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури від Виконавця (п. 3.3.1 договору);
- у випадку передачі наданих послуг без отримання 100 % попередньої оплати замовник зобов'язується сплатити виконавцю вартість наданих послуг протягом 5 (п'яти) днів, з моменту отримання наданих послуг (п. 3.3.2. договору).
Порядок надання послуг сторонами узгоджено у розділі 4 договору, зокрема Приймання-передача послуг з:
- технічного обслуговування та (або) ремонту обладнання замовника їх складових частин здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг;
- виготовлення обладнання та інструменту здійснюється шляхом підписання : сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (п. 4.4. договору)
Згідно пункту 4.5 договору, виконавець передає замовнику у 2-х примірниках акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний виконавцем, а замовник у разі відсутності зауважень, протягом 3-х робочих днів з дати отримання підписує акт приймання-передачі наданих послуг і один примірник повертає виконавцю.
Як зазначає позивач, на виконання своїх зобов'язань за спірним договором ним належним чином були надані послуги на загальну суму 31167,54 грн.
На підтвердження факту надання відповідачу послуг за Договором про надання послуг від 19.09.2018 № 19/09/18 позивач надав до суду акти прийому-передачі робіт (надання послуг): № 31 від 03 грудня 2018 р. на суму 14 528,76 грн.; № 36 від 26 грудня 2018 р. на суму 3 931,38 грн.; № 37 від 29 грудня 2018 р. на суму 3 931,38 грн.; № 2 від 03 січня 2019 р. на суму 5 671,02 грн.; № 10 від 19 березня 2019 р. на суму 3 105,00 грн., підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені печатками, копії яких залучені до матеріалів справи (т. 1 а.с. 28-32). Зауважень з приводу обсягу та якості наданих послуг, а також щодо розміру оплати не виникало.
Позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки-фактури на оплату: № 99 від12.11.2018 на суму 14 528,76 грн; № 120 від 26.12.2018 на суму 3 931,38 грн; № 121 від 29.12.2018 на суму 3 931,38 грн; № 5 від 03.01.2019 на суму 5 671,02 грн; № 36 від 19.03.2019 на суму 3 105,00 грн.
Таким чином, за твердженням позивача, відповідач надані послуги отримав, проте оплату у повному обсязі обумовлену сторонами не здійснив, у зв'язку з чим, у останнього виникла перед позивачем заборгованість за надані послуги за договором про надання послуг від 19.09.2018 № 19/09/18, яка становить 31 167,54 грн.
Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 31 167,54 грн. стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань за загальний період з 09.12.2018 року по 08.07.2019 (включно) окремо по кожному факту надання послуг, позивачем нараховано до стягнення з відповідача: з посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 438,89 гри. та інфляційні втрати у розмірі 1343,38 гри., а також з посиланням на п. 7.3 договору пеню у розмірі 2614,61 грн.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки позивача виразились у наданні послуг відповідачу, а обов'язки відповідача - в оплаті цих послуг.
Надані позивачем позивач акти прийому-передачі виконаних робіт до Договору про надання послуг № 19/09/18 від 19.09.2018, складені в порядку п. 4.4. договору, визнаються судом належними первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в яких зафіксовано факт здійснення господарської операції і встановлено виконання договірних відносин з боку позивач та які є підставою виникнення кореспондуючого обов'язку у відповідача щодо здійснення розрахунків за отримані послуги.
Згідно з ч.1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем доказів здійснення своєчасної та у повному обсязі оплати наданих послуг на суму 31167,54 грн., відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов'язання за договором.
З приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, матеріали справи містять належні докази виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо своєчасного надання послуг на загальну суму 31167,54 грн., та не містять доказів в підтвердження оплати відповідачем вказаної суми, що є предметом позову, при цьому учасниками справи не зазначено про існування таких доказів.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних доказів виконання домовленості або вмотивованих заперечень проти неї, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, вимоги позивача у вищезазначеній сумі основного боргу за договором про надання послуг № 19/09/18 від 19.09.2018 у розмірі 31167,54 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2614,61 грн. за прострочення строків виконання зобов'язання, посилаючись на приписи п. 7.3 договору.
За змістом ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за яким передбачено правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.3 договору, за порушення термінів оплати замовник сплачує на користь виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів оплати за надані послуги та виконані роботи, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 7.3 договору неустойки.
Враховуючи визнання правомірності нарахування пені, встановленої умовами договору на суми прострочення оплати за надані послуги, судом здійснено власний розрахунок пені з урахуванням приписів чинного законодавства, періоду нарахування визначеного позивачем:
- на суму заборгованості 14528,76 грн з 09.12.2018 по 27.06.2019 р.;
- на суму заборгованості 3931,38 грн з 01.01.2019 по 27.06.2019 р.;
- на суму заборгованості 3931,38 грн з 04.01.2019 по 27.06.2019 р.;
- на суму заборгованості 5671,02 грн з 09.01.2019 по 27.06.2019 р.;
- на суму заборгованості 3105,00 грн з 25.03.2019 по 08.07.2019 р.
При цьому, судом враховано, що при нарахуванні пені на суму 14528,76 грн позивачем зазначено період, що є більшим за шість місяців унормованих ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, проте розрахунок зроблено не за період зазначений позивачем, а саме за шість місяців, як того вимагають приписи вищезазначеної статті.
Здійснивши перерахунок пені з урахуванням встановлених обставин та визначених позивачем періодів нарахування, судом визначено, що розмір пені нарахований судом за цей період дорівнює 5266,59 грн. Натомість позивачем за визначений період та за визнаними судом простроченнями заявлено до стягнення пеню у розмірі 2614,61 грн.
За таких підстав, враховуючи відсутність у суду підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог в частині пені, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2614,61 грн. пені визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно заявлених до стягнення 438,89 грн. 3% річних та 1343,38 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 3 % річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що позивачем допущено помилку у нарахуванні 3% річних (на суму 14528,76 грн. 3% річних період прострочення вказано 202 дня, а нараховано 3% за 183 дня прострочення), які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань за визначений позивачем період дорівнює 460,38 грн., тобто є більшою, ніж та, яку просить стягнути позивач (438,89 грн). Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 438,89 грн. підлягають задоволенню.
В свою чергу, здійснюючи перевірку нарахованих позивачем інфляційних втрат, судом враховано наступне:
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.97р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України в Постанові від 05.04.11р. за № 23/466 та в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.12р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
При цьому, судом встановлено, що позивачем надано невірний розрахунок збитків від інфляції за період визначений позивачем у позовній заяві, оскільки сума боргу з урахуванням індексу інфляції розрахована не за кожний місяць прострочення, а лише за ті місяці, в яких мала місце інфляція, тобто без врахування дефляції, зокрема не було враховано, що у червні індексу інфляції становив 99,5%.
Здійснивши власний розрахунок збитків від інфляції, судом встановлено, що за період з грудня 2018 по червень 2019 р., з урахування вищенаведених розбіжностей та врахувавши той факт, що формування позовних вимог щодо кінцевого періоду здійснення нарахувань є диспозитивним правом позивача, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків у розмірі 1180,85 грн. за прострочення оплати наданих послуг на загальну суму 31167,54 грн.
В іншій частині стягнення інфляційних втрат, суд відмовляє в задоволенні позову, у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.
Відповідно до частини 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог. Згідно з приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір вник внаслідок неправомірних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Зважаючи на те, що спір виник у зв'язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку своїх зобов'язань, позивачем доведено наявність основного боргу, а також враховуючи сплату позивачем за подання позову судового збору у мінімальному розмірі визначеному ЗУ "Про судовий збір", суд керуючись приписами ч. 9. ст. 129 ГПК України, вважає за необхідне судовий збір у розмірі 1921 грн., сплачений позивачем, покласти на відповідача у повному обсязі та стягнути з останнього на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статями 124, 129-1 Конституції України, статями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 202, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазресурс" (63343, Харківська обл., Красноградський район, село Наталине, вул. Свято-Троїцька, будинок 39; ідентифікаційний код 35314646) на користь Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Спецпромобладнання" (61125, м. Харків, вул. Гімназійна набережна, 16, офіс 310; ідентифікаційний код 33395435) 31167,54 грн. основного боргу, 2614,61 грн. пені, 438,89 грн. - 3% річних, 1180,85 грн. інфляційних втрат та 1921,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 162,53 грн. інфляційних втрат відмовити у задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено "09" вересня 2019 р.
Суддя М.І. Шатерніков