36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
про відмову у відстроченні виконання судового рішення
05.09.2019 Справа № 917/1400/16
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 8937 від 22.08.2019р.)
у справі № 917/1400/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", вул. Ковпака, 29, м. Київ, 03150
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300
про стягнення 15917447 (п'ятнадцять мільйонів дев'ятсот сімнадцять тисяч чотириста сорок сім) доларів 81 центів США
Суддя Киричук О.А.
Представники сторін:
від заявника (боржника): Борсук В.В.
від стягувача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулося до господарського суду Полтавської області із заявою про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 8937 від 22.08.2019р.) у справі № 917/1400/16.
Ухвалою від 23.08.2018р. суд ухвалив прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення суду, розгляд заяви призначити на 05.09.2018
Представники боржника на задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення наполягали з підстав, викладених у запереченні.
Стягувач в судове засідання по розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення не з"явився.
Судом враховано, що стягувач був належним чином повідомлений про дату, час місце проведення судового засідання по розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомлено.
Оскільки неявка сторін в судове засідання по розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення не є перешкодою для проведення відповідного судового засідання, а тому з метою дотримання встановленого ч.2 ст.331 Господарського процесуального кодексу України десятиденного строку для її розгляду, суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви за наявними у справі матеріалами у відсутності стягувача.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника боржника, суд встановив.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (ідентифікаційний код 33460268, 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька, 47) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (ідентифікаційний код 00039019, 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29) 15 917 447 доларів 81 центів США заборгованості по кредиту, 206700 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 рішення господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 у справі № 917/1400/16 залишено без змін.
Після набрання рішенням законної сили 10.03.2017 видано наказ на його виконання.
16.03.2018 ТОВ "Гадячсир" звернулося до суду із заявою про відстрочення виконання вказаного рішення на 36 місяців.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.03.2018 року, яка постановою Харківського апеляційного господарського суду від "30" травня 2018 р. залишена без змін, у задоволенні заяви ТОВ "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення у справі № 917/1400/16 відмовлено.
31.05.2018р. товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулося до господарського суду Полтавської області із заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/1400/16 (вх. № 5370).
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.11.2018 року у задоволенні заяви ТОВ "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення у справі № 917/1400/16 відмовлено (ухвала оскаржена заявником до суду апеляційної інстанції, проте постановою Харківського апеляційного господарського суду від "09" квітня 2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.11.2018р. у справі №917/1400/16 повернуто заявникові).
22.08.2019р. товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулося до господарського суду Полтавської області із заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/1400/16 (вх. № 8937), в якій просить відстрочити виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 1 листопада 2016 року по справі № 917/1400/16 в частині стягнення заборгованості по кредиту в сумі 15 917 447 доларів 81 центів США та витрат з оплати судового збору в сумі 206 700,00 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на 12 місяців; скасувати арешт коштів на рахунках ТОВ «Гадячсир» на час відстрочки виконання рішення суду.
Обґрунтовуючи надану заяву про відстрочення виконання рішення, відповідач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" є провідним виробником та експортером молочної продукції, зокрема, твердого сиру та молоковмісних сирних продуктів.
Як зазначає відповідач, протягом останніх 10 років основним ринком збуту продукції ТОВ "Гадячсир" був ринок Російської Федерації (72% експорту в 2012 році, 57% експорту в 2013 році). Однак, починаючи з 2014 року Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними чинниками, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції відповідача.
Як зазначає заявник, що у попередні роки підприємством залучалися кредитні кошти не лише від Позивача, а й від інших банків, зокрема ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «КредіАгріколь Банк». Належне виконання фінансових зобов'язань за відповідними кредитними договорами забезпечене заставою та іпотекою всього рухомого та нерухомого майна Товариства. Тому через відсутність на даний час вільного від обтяжень майна Товариства відсутня можливість отримання нового кредиту для поповнення обігових коштів Товариства, а також можливість його реалізації з метою проведення розрахунку з Позивачем.
За результатами господарської діяльності станом на кінець червня 2019 року у Заявника прибуток відсутній та обліковуються збитки у розмірі 689 тисяч грн., а загальна сума збитків Заявника станом на день звернення з даною Заявою становить 2 мільярди 182 мільйони976 тисяч грн., що підтверджується Балансом (Звітом про фінансовий стан) за 30 червня 2019 року, а також Звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за перше півріччя 2019 рік.
Також, заявник вказує, що вживає заходів з метою виходу зі своєю продукцією на ринок Європейського союзу, країн Африки та Азії, з 2021 року розраховує на значні надходження коштів у зв'язку з укладенням нових контрактів поставки, погодженням графіків нових поставок зі своїми контрагентами та відновленням роботи за укладеними раніше угодами, пошуком нових ринків збуту продукції, що в 2021 року надасть можливість провести повний розрахунок з Позивачем по даній справі.
Заявник стверджує, що наразі ситуація ускладнюється арештом коштів на рахунках та майна, застосованих органом примусового виконання в рамках виконавчого провадження, відкритого за заявою Позивача на підставі наказу господарського суду Полтавської області від 03.10.2017р., виданого на виконання Рішення суду, що паралізувало господарську діяльність товариства - позбавляє останнього можливості сплачувати відсотки за кредитами, що викликає накопичення заборгованості перед банками, у яких майно товариства перебуває у заставі, а також розраховуватися за енергоносії, сировину та послуги, необхідні для забезпечення виробництва, відповідно отримувати кошти для погашення заборгованості. Кошти, що заплановані до отримання впродовж найближчих 12 місяців, використовуються, в першу чергу, для збереження господарської діяльності товариства, сплати податків (заборгованість станом на дату звернення з даною Заявою становить 3 709 000,00 грн.), виплати заробітної плати працівникам (заборгованість на загальну суму 567 000,00 грн. згідно зі Звітом з праці) та погашення поточної заборгованості перед постачальниками матеріалів, сировини та послуг (заборгованість станом на дату звернення з даною Заявою становить 146 мільйони 053 тисяч грн.), оскільки у зв'язку з наявністю відкритих виконавчих проваджень, інформація про які знаходиться у вільному доступі, контрагенти відмовляються поставляти товари, надавати послуги на умовах післяплати і вимагають або передоплату або оплату по факту наданих послуг.
Крім того, зазначає боржник, що незалежною аудиторською компанією ТОВ «Аудиторська фірма «Центр розвитку бізнесу» був проведений Економічний аналіз основних аналітичних показників ліквідності (платоспроможності) та фінансової стійкості ТОВ «Гадячсир», якою встановлено, що у ТОВ «Гадячсир» велика залежність від залученого капіталу, а незадовільна структура балансу з точки зору платоспроможності та фінансової стійкості нижче нормативного рівня. Вказаною аудиторською компанією в своєму висновку від 25.05.2018 р. зазначено, що станом на 31.03.2018 р. баланс ТОВ «Гадячсир» є неліквідним, Товариство не може своєчасно погасити короткострокову заборгованість за рахунок власних коштів і знаходиться в залежності від позикового капіталу, не забезпечене власними оборотними коштами є неплатоспроможним та не має можливості одномоментно задовольнити вимоги кредиторів - банківських установ та інших, а негайне виконання винесених судами рішень про стягнення з Товариства коштів призведе до істотного погіршення фінансового стану ТОВ «Гадячсир» та поставить під загрозу його подальшу фінансово-господарську діяльність, що може призвести до банкрутства. З метою недопущення настання вищевказаних негативних наслідків, аудиторами рекомендовано Товариству вжити заходів до реструктуризації простроченої кредиторської заборгованості, в т.ч. шляхом укладення мирових угод, розстрочення чи відстрочення виконання судових рішень, з одночасним пошуком залучення інвестицій та активізацією виробничої діяльності.
Отже, боржник посилається на неможливість виконання рішення суду та сплату суми, що підлягає до стягнення за наказом у даній справі у найближчий час, оскільки це може значно погіршити і так тяжкий фінансовий стан, призвести до банкрутства підприємства, невчасної виплати заробітної плати працівникам, сплати податків та зборів. Негайне та примусове виконання рішення суду заблокує господарську діяльність товариства-боржника та унеможливить виконання підприємством своїх зобов'язань як перед стягувачем в даній справі, так і перед іншими контрагентами.
Таким чином, заявник просить суд відстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 у справі № 917/1400/16 на 12 місяців.
Стягувач заперечень проти відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 у справі № 917/1400/16 не надав.
При розгляді заяви суд виходив з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилається на тяжке фінансове становище, що спричинене відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією продуктового ембарго.
Проте, відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Абзацом 5 частини 1 ст. 44 ГК України також встановлено, що принципом підприємництва є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.
За таких обставин, продуктове ембарго Російської Федерації не є тією виключною обставиною, що зумовила невиконання відповідачем рішення суду від 15.11.2016.
Крім того, на підтвердження свого тяжкого фінансового стану відповідачем до заяви про відстрочення виконання рішення суду надано Баланс (Звітом про фінансовий стан) за 30 червня 2019 року, а також Звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за перше півріччя 2019 рік.
Однак, вказані документи не можуть достовірно свідчити про фінансову неспроможність боржника виконати рішення господарського суду у даній справі.
Так само не може достовірно свідчити про фінансову неспроможність боржника виконати рішення господарського суду у даній справі Економічний аналіз основних аналітичних показників ліквідності (платоспроможності) та фінансової стійкості ТОВ «Гадячсир», оскільки він складений ще 25.05.2018 р., аналіз основних аналітичних показників ліквідності (платоспроможності) та фінансової стійкості ТОВ «Гадячсир» проводилися станом на 31.03.2018 р., тобто з моменту проведення аналізу пройшло більше року.
Суд вважає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні ст. 331 Господарського кодексу України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.
Суд дійшов висновку, що обставини, наведені відповідачем в заяві про відстрочення виконання судового рішення носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.
Разом з цим, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.
Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Суд зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання.
Заборгованість боржника виникла у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, укладеного 02.04.2013. Станом на час звернення до суду з даною заявою боржником на виконання рішення суду від 15.11.2016, не проведено навіть часткових платежів.
Зазначене свідчить про фактичне затягування боржником строку виконання рішення суду.
Крім того, до заяви про відстрочку виконання рішення не додано жодних доказів на підтвердження того, що боржник спроможний виконати рішення суду після спливу, визначеного ним у заяві терміну.
Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.
При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.07.2017 у справі №917/1500/16, від 26.05.2015 у справі №922/1671/14, від 04.03.2015 у справі №917/1228/14.
Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" вказано, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі "Comingersoll S. A. проти Португалії", заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
За таких обставин суд дійшов висновку, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду від у справі №917/1400/16 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про зняття арешту з майна та грошових коштів боржника також не підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
Частинами 1, 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено порядок та підстави зняття майна з арешту. Зокрема, вказано, що виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Проте, на теперішній час, у суду відсутні підстави для зняття арешту з майна та грошових коштів боржника, накладеного в межах провадження з примусового виконання рішення у справі.
Крім того, суд зазначає про недоцільність вирішення питання щодо зняття арешту з майна та грошових коштів боржника саме в межах розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення. Аналогічну правову позицію підтримано Вищим господарським судом у постанові від 17.12.2013р. у справі №5011-16/11450-2012р.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення суду у справі (вх. № 8937 від 22.08.2019р.) № 917/1400/16 відмовити повністю.
Повний текст ухвали складений 09.09.2019.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Киричук О.А.