ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.08.2019Справа № 905/660/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Нечая О.В., при помічнику судді Причко О.І., розглянувши у загальному позовному провадженні справу №905/660/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
(87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 00191129)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
(03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)
в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
(84400, Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22; ідентифікаційний код: 40150216)
про стягнення 1 597 137,76 грн, -
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 1 597 137,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідачем було допущено прострочення термінів доставки вантажу, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1 597 137,76 грн.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.04.2019 матеріали позовної заяви було передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2019 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" передано на розгляд судді Нечаю О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
04.06.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання з додатками в порядку усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 відкрито провадження у справі № 905/660/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.07.2019.
01.07.2019 (надісланий засобами поштового зв'язку 29.06.2019) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, серед додатків до якого міститься клопотання про поновлення строку на його подання.
У підготовчому засіданні 03.07.2019 суд на місці ухвалив поновити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечує частково та вказує на те, що позивачем невірно розраховано суму штрафу, за розрахунком відповідача обґрунтованою є сума штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 1 285 607,12 грн. Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір штрафу до 79 856,88 грн (5 % від ціни позову), посилаючись на те, що залізнична мережа Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, що ускладнює транспортне сполучення у межах вказаної філії відповідача, відтак, на думку відповідача, порушення термінів доставки вантажу мали місце з поважних та незалежних від перевізника причин, відсутність збитків у позивача у зв'язку з порушенням термінів доставки вантажу залізницею, негативне фінансове становище відповідача, на підтвердження чого ним додано до відзиву копію звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2018 рік Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».
01.07.2019 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача.
У підготовче засідання 03.07.2019 представники сторін не з'явились.
У підготовчому засіданні 03.07.2019 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, у відповідності до приписів ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 14.08.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2019 сторін було повідомлено про дату, час та місце наступного підготовчого засідання.
19.07.2019 (надіслано засобами поштового зв'язку 16.07.2019) до суду надійшла відповідь на відзив, яка на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, залишається судом без розгляду та не враховується при розгляді справи, як така, що подана з порушенням встановленого ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.06.2019 строку (поштове відправлення за № 8412205591414 разом з відзивом відповідача відповідно до відомостей з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» отримано позивачем 02.07.2019), за відсутності мотивованого клопотання про його поновлення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначено судове засідання на 28.08.2019.
19.08.2019 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про участь у судовому засіданні 28.08.2019 в режимі відеоконференції у справі № 905/660/19.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про участь у судовому засіданні 28.08.2019 в режимі відеоконференції у справі № 905/660/19 відмовлено.
У судове засідання 28.08.2019 представник позивача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про проведення розгляду справи за відсутності його представника.
У судовому засіданні 28.08.2019 представник відповідача оголосив свої заперечення проти позову та просив суд зменшити розмір штрафу до 5 % від ціни позову.
У судовому засіданні 28.08.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника відповідача,
Протягом листопада 2018 року відповідачем було доставлено позивачеві вантаж за залізничними накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи (аркуші справи 26 - 250 том І, 1 - 250 том ІІ, 1 - 22 том ІІІ).
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вказує на те, відповідач, як перевізник вантажу, належним чином не виконав зобов'язання та допустив прострочення доставки вантажу за вказаними залізничними накладними, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 597 137,76 грн штрафу на підставі ст. 116 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив про те, що позивачем невірно розраховано суму штрафу за деякими залізничними накладними, за розрахунком відповідача обґрунтованою є сума штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 1 285 607,12 грн. Крім того, відповідач просить суд зменшити суму штрафу до 5 % від ціни позову.
Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.
Таким чином, відповідачем взято на себе зобов'язання з перевезення вантажу на підставі вказаних вище залізничних накладних.
Згідно з пунктами 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
У ч. 1 ст. 313 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.
Відповідно до пункту 41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила), визначено терміни, в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 названих Правил у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320, 200 та 150 км відповідно.
Відповідно до пункту 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (пункт 2.1. Правил).
Як передбачено в пункті 2.4 Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Відповідно до пункту 2.9 Правил про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (пункт 2.10 Правил).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами 2, 3 ст. 313 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.
Згідно з пунктом 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Встановлений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Суд встановив, що відповідачем доставлено позивачу вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту та Правилами, що підтверджується календарними штемпелями у вказаних вище накладних (графа 52), що у відповідності до пункту 116 Статуту та пункту 1.1. Правил є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу.
Порушення визначених Правилами термінів доставки вантажу відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується, проте за розрахунком відповідача обґрунтованою є сума штрафу в розмірі 1 285 607,12 грн.
В іншій частині заявленої позивачем до стягнення суми штрафу 311 530,64 грн відповідач просить суд відмовити, оскільки, на його думку, позивачем невірно визначено фактичний термін доставки вантажу та, відповідно, період прострочення.
Втім, суд не може погодитись з такими доводами відповідача, виходячи з наступного.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Суд встановив, що наданий позивачем розрахунок штрафу за прострочення доставки вантажу відповідає фактичним обставинам справи, містить всю необхідну інформацію щодо нарахування позивачем штрафу, в тому числі й щодо термінів доставки вантажу за залізничними накладними та періоди прострочення, які, як встановлено судом, позивачем визначено вірно.
Натомість, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву розрахунки штрафу за несвоєчасну доставку вантажу через АРМ ПТД (аркуші справи 51 - 54 том ІІІ), судом не враховуються, оскільки вони не узгоджуються з наявними у матеріалах справи залізничними накладними щодо термінів доставки вантажу.
З урахуванням викладеного, перевіривши розрахунок штрафу за несвоєчасну доставку вантажу окремо по кожній залізничній накладній, суд погоджується з доводами позивача про те, що обґрунтованою є загальна сума штрафу в розмірі 1 597 137,76 грн.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зменшити розмір штрафу до 79 856,88 грн (5 % від ціни позову), посилаючись на те, що залізнична мережа Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, відсутність збитків у позивача у зв'язку з порушенням термінів доставки вантажу залізницею, негативне фінансове становище відповідача.
Як зазначає відповідач, безпосередньо позивача (як вантажоодержувача) обслуговує регіональна філія «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», яка знаходиться за адресою: 84404, Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна, 22. Указом Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей. Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VІІ) період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України наразі не видавався.
Окрім того, пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669-VІІ передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» у період з 14.04.2014 до її закінчення. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону № 1669-VІІ). Кабінетом Міністрів України 02.12.2015 прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».
Відповідач вказує на те, що практично вся залізнична мережа регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, що значно ускладнило транспортне сполучення у межах Регіональної філії «Донецька залізниця» та забезпечення виконання вимог та положень Статуту залізниць України і Правил перевезення вантажів, які були затверджені задовго до початку проведення антитерористичної операції.
Також відповідач зазначає, що до початку антитерористичної операції переважна більшість вантажів прямувала до м. Маріуполь зі ст. Авдіївка та ст. Ясинувата через ст. Донецьк до станцій міста Маріуполя. Зазначена ділянка мала дві залізничні колії та була електрифікованою. Наразі ст. Ясинувата та ст. Донецьк знаходяться на непідконтрольній українській владі території і рух потягів у бік Маріуполя припинено з осені 2014 року.
У зв'язку з цим єдиним залізничним сполученням з м. Маріуполь є ділянка залізниці між ст. Волноваха та ст. Камиш Зоря. Зазначена ділянка має одну не електрифіковану колію, яка до початку проведення антитерористичної операції була допоміжною та резервною ланкою транспортного сполучення з м. Маріуполь. Враховуючи, що в м. Маріуполь крім позивача знаходяться чимало великих підприємств, обсяги перевезень вантажів значно перевищують пропускну здатність ділянки між ст. Волноваха та ст. Камиш Зоря.
Таким чином, на думку відповідача, порушення термінів доставки вантажу мали місце з поважних та незалежних від перевізника причин.
Крім того, відповідач вказує на відсутність збитків у позивача у зв'язку з порушенням термінів доставки вантажу залізницею, негативне фінансове становище, на підтвердження чого ним додано до відзиву копію звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2018 рік Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Так, відповідно до наданого відповідачем звіту про фінансові результати за підсумками роботи за 2018 рік Регіональна філія «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» отримала збиток у сумі 1 140 891 тис. грн.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Проте, суд не може визнати винятковим випадком, який в силу наведених вище положень законодавства України може слугувати підставою для зменшення судом розміру штрафу, здійснення діяльності відповідача у зоні проведення антитерористичної операції, оскільки, по-перше, відповідачем у цій справі є Акціонерне товариство "Українська залізниця", місцезнаходженням якого є м. Київ, в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", по-друге, у даному випадку суд враховує, що і позивач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність у м. Маріуполь, який є населеним пунктом, в якому проводилась антитерористична операція та знаходиться в безпосередній близькості від лінії зіткнення, що в свою чергу може також негативно позначатися на його господарській діяльності.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Суд також не може визнати достатнім для зменшення розміру штрафу посилання відповідача на відсутність збитків у позивача у зв'язку з простроченням термінів доставки вантажу, оскільки, як вказувалось вище, зобов'язання мають бути виконані належним чином.
Щодо негативного фінансового стану відповідача, суд зазначає про те, що за приписами ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
При цьому, суд зазначає, що в будь-якому випадку у вирішенні питання щодо зменшення штрафу мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.
Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафу 5 % від ціни позову.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1 597 137,76 грн штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.
Судовий збір у розмірі 23 957,07 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 00191129) штраф за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 1 597 137 (один мільйон п'ятсот дев'яносто сім тисяч сто тридцять сім) грн 76 коп. та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 23 957 (двадцять три тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 07 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 09.09.2019
Суддя О.В. Нечай