10.07.2019 м. Ужгород Справа № 907/62/18
Господарський суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Ушак І.Г.
за участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.,
у відкритому судовому засіданні розглянув справу
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (далі - позивач, ПАТ НАК Нафтогаз України)
до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз", м. Ужгород (з урахуванням зміни типу та найменування відповідача з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" - далі - відповідач АТ ОГС Закарпатгаз )
про стягнення заборгованості на загальну суму 292789407,14 грн., в т.ч.: основний борг - 195761999,53 грн., 3 % річних - 10829443,83 грн., інфляційні втрати - 47392929,44 грн. та пеня - 38805034,34 грн.,
представники:
позивача - Іоннікова Ю.В., представник за довіреністю,
відповідача - Попович А.А. , представник за довіреністю
Позивач звернувся у лютому 2018 р. до суду з наведеними вимогами до відповідача, посилаючись на неналежне виконання останнім зобов'язань за укладеним сторонами договором купівлі-продажу природного газу №13-235-ВТВ від 04.01.2013 в частині своєчасної та повної оплати за газ отриманий на протязі з січня 2013р. по грудень 2015р., внаслідок чого виникла його заборгованість перед позивачем на суму, що становить предмет позовних вимог в частині основного боргу - 195761999,53 грн.
За прострочення оплати вартості спожитого газу у період з 1.02.16 по 31.10.17 позивачем нараховано 3 % річних на суму 10829443,83 грн., інфляційні втрати на суму 47392929,44 грн. та пеню на суму 38805034,34 грн., на стягненні яких з відповідача разом із сумою основного боргу наполягає у ході судового розгляду справи представник позивача. Посилається при цьому на обґрунтованість вимог долученими до матеріалів справи документами.
Відповідач письмовим відзивом, поясненнями представника у ході судового розгляду, не спростовуючи та не заперечуючи факту наявності заборгованості на суму зазначену позивачем в частині основного боргу, заперечує проти позову. Посилається при цьому на існування засвідчених Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин - бездіяльність третіх осіб/органів державної влади, а саме, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі -Міненерго) та Національної комісії, що здійснювала у спірний період державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) щодо формування тарифу природного газу, складовою частиною якого є виробничо-технологічні втрати в газових мережах (ВТВ). Оскільки Міненерго всупереч встановленого порядку не затвердило на 2015 рік розмір ВТВ природного газу в газорозподільних мережах ПАТ «Закарпатгаз», виключно для яких останнім придбавався газ від позивача за договором у даній справі (п. 1.2 договору), такі не були НКРЕКП враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, що в сукупності призвело до неможливості оплати відповідачем придбаного у 2015р. природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат за договором.
Тобто, відповідач не міг належним чином виконати свої зобов'язання за договором щодо оплати вартості отриманого від ПАТ НАК Нафтогаз України природного газу через встановлення зазначеними органами державної влади на протязі 2014-2015рр. для відповідача економічно необґрунтованих тарифів, які не покривали витрат останнього на закупівлю природнього газу в позивача (занижені обсяги ВТВ).
Відповідач посилається на те, що нормативно-правові акти, що регулюють ринок природного газу, не передбачають та не припускають можливості покриття ВТВ, що виникають в його діяльності як газорозподільного підприємства, за рахунок будь-яких інших джерел, окрім тарифу на розподіл газу. В той же час, відповідач, як суб'єкт природної монополії, обмежений у своєму праві здійснення інших видів господарської діяльності (розділ II Ліцензійних умов з розподілу), зважаючи що діяльність з розподілу природного газу здійснюється ПАТ «Закарпатгаз» в умовах імперативного державного регулювання, в тому числі, в частині встановлення тарифів на транспортування природного газу газорозподільними мережами, тариф на розподіл природного газу є основним джерелом фінансування діяльності відповідача. За таких обставин вважає, що можливість відповідача розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ перед позивачем прямо залежить від затвердженого гранично допустимого розміру ВТВ, а також від наявності та суми передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової.
Відповідачем вчинялися передбачені законом дії щодо приведення тарифів до економічно обґрунтованих, однак через дії/бездіяльність уповноважених органів державної влади відповідні дії відповідача не мали позитивних наслідків. Так, за позовом газорозподільчих підприємств, у тому числі і ПАТ «Закарпатгаз», окружний адміністративний суд м. Києва у справі № 826/15132/15 постановою, яка набрала законної сили, надав оцінку неправомірних дій Міненерго щодо затвердження наказом відповідних об'ємів ВТВ, скасував відповідний додаток до наказу від 02.03.2015 року № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік" в частині встановлення, зокрема, для відповідача у даній справі, розміру нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік та зобов'язав Міненерго затвердити на 2015 рік розмір ВТВ в газорозподільних мережах ПАТ «Закарпатгаз» згідно існуючих Методик. Однак, Міненерго так і не було затверджено на 2015 рік розміру ВТВ у газорозподільних мережах ПАТ «Закарпатгаз» згідно існуючих Методик.
Відповідач, з огляду на наведені форс-мажорні обставини та приписи ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України щодо звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, яке сталося внаслідок випадку або непереборної сили, вважає безпідставними, передчасними та такими, що не підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення заборгованості на суму 195761999,53 грн.; нарахування пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних на вказану суму заборгованості, що виникла під час дії форс-мажорних обставин - неправомірними, а позовні вимоги про їх стягнення такими, що не підлягають до задоволення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, керуючись законом, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
При цьому суд виходив з наступного.
Спірні правовідносини сторін виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.13 № 13-235-ВТВ з урахуванням укладених до нього на протязі 2013-2015рр. додаткових угод №№ 1-19 (далі - договір), за умовами якого продавець - позивач у справі - зобов'язався передати покупцеві - відповідачу у справі - природний газ, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався прийняти і оплатити вартість газу виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 договору; остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ здійснються покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними продавцем і покупцем; у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу за цим договором продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок здійснюється покупцем на підставі акту приймання-передачі до 20 числа місяця наступного за місяцем поставки газу; у будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (п. 1.1, 3.3, 6.1).
За умовами договору (п. 1.2) газ, що продається, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця.
Договором передбачено також умови відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по оплаті за газ шляхом, зокрема, сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу (п.п. 7.1, 7.2).
За умовами договору (п. 8) сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру; строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
За умовами договору п. 11 (в редакції додаткової угоди № 10 від 22.12.14) сторони погодили, що договір поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.13, і в частині реалізації газу діє до 31.15, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення.
Матеріалами справи та поясненнями представників сторін у ході судового розгляду встановлено наступне.
Позивач на протязі з січня 2013р. по грудень 2015р. здійснив поставку відповідачеві природного газу на загальну суму 528999326,71 грн., про що складено та підписано сторонами відповідні акти прийому-передачі, долучені до матеріалів справи. Вартість одержаного газу оплачена частково на суму 333237327,18 грн., в т.ч. перерахуванням грошових коштів, шляхом зарахування сторонами зустрічних вимог та на підставі спільних протокольних рішень з організації проведення взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.05 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», в результаті чого виникла заборгованість відповідача на суму 195761999,53 грн.
У ході судового розгляду справи сума боргу не спростована та визнається відповідачем.
Наведена сума боргу та період її прострочення з 21.01.16 підтверджено також висновком експерта від 66.12.18 (№ 19/13-2/65-13-3/72-СЕ/18) за результатами проведеної відповідно до ухвали суду судової економічної експертизи.
Вирішуючи даний спір суд керується такими приписами чинного законодавства.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до приписів частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ЦК України).
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу вимог частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За фактичних обставин даної справи сума боргу по оплаті вартості поставленого газу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з огляду на наведені приписи чинного цивільного законодавства та на приписи ст.ст. 173, 175, 193 Господарського кодексу України, згідно яких суб'єкти господарювання, якими є сторони у справі, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Суд приймає до уваги також, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Однією з основних умов договору купівлі-продажу є ціна товару (ст. 691 Цивільного кодексу України). При цьому, на покупця покладається обов'язок по оплаті товару за ціною, встановленою за домовленістю сторін у договорі купівлі-продажу (ст. ст. 632, 691 Цивільного кодексу України).
Щодо заперечень відповідача проти позову з посиланням на те, що можливість його розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ з позивачем прямо залежить від затвердженого Міненерго гранично допустимого розміру ВТВ (який у 2015році зазначеним Міністерством не був затверджений), а також від наявності та суми відповідної складової передбаченої в тарифі на розподіл природного газу, що затверджувався у спірному періоді НКРЕКП (оскільки не був затверджений гранично допустимий розмір ВТВ, такий не був врахований при формуванні тарифу на розподіл природного газу газорозподільному підприємству).
Суд приймає до уваги, що існують випадки, встановлені законом, коли при договірних правовідносинах застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч.1 ст. 632 ЦК України).
Законом передбачена можливість зміни ціни після укладення договору у спосіб, передбачений договором або законом (ч.2 ст. 632 ЦК України). Одним з таких випадків є можливість зміни умов договору (ціни) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч.1 ст. 652 ЦК України).
Договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Якщо ж сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути змінений або розірваний у спосіб, передбачений статтею 652 ЦК України.
Посилання відповідача на те, що ним вживалися заходи для приведення тарифів до економічно обґрунтованих шляхом звернення до уповноважених органів державної влади з відповідними вимогами, на спірні правовідносини у даній справі не впливають, оскільки уповноважені органи державної влади не є стороною договору, а зміна істотної обставини, якою відповідач керувався при укладенні договору (отримання відповідачем меншого прибутку, ніж очікувався в момент укладення договору) є підставою для зміни умов договору (ціни) у спосіб, передбачений статтею 652 ЦК України, проте таким правом відповідач не скористався. Саме на ці обставини як на непереборну силу, що звільняє відповідача від відповідальності перед позивачем за господарське правопорушення за договором, посилається у ході судового розгляду відповідач.
Однак, зазначені обставини не є непереборною силою (надзвичайні і невідворотні обставини) в розумінні ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України і вони не звільняють суб'єкта господарювання, яким є відповідач у даній справі, від господарсько-правової відповідальності за порушення господарського зобов'язання, оскільки порушення зобов'язань контрагентами правопорушника чи відсутність у боржника необхідних коштів до дії непереборної сили не відносяться.
Щодо вимог в іншій частині позову - стягнення 3 % річних на суму 10829443,83 грн., інфляційних втрат на суму 47392929,44 грн. та пені на суму 38805034,34 грн. -, то такі також підлягають до стягнення з відповідача за період заявлений позивачем з огляду на встановлений період прострочення оплати основного боргу з 21.01.16 та на приписи чинного законодавства, що регулює питання відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань.
Так, ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як зазначено вище договором сторони передбачили умови відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по оплаті вартості газу шляхом, зокрема, сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу (п.п. 7.1, 7.2).
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд, перевіривши правові підстави вимог позивача, здійснивши перевірку правильності їх розрахунку, дійшов висновку про задоволення вимог по стягненню з відповідача за прострочення ним виконання грошових зобов'язань зазначених сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені. Отже, всього до стягнення з відповідача на користь позивача належить сума 292789407,14 грн.
Судові витрати позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. ст.ст. 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задоволити повністю.
Стягнути з акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз", м. Ужгород на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ суму 292789407,14 грн., в т.ч.: основний борг - 195761999,53 грн., 3 % річних - 10829443,83 грн., інфляційні втрати - 47392929,44 грн. та пеня - 38805034,34 грн., та у відшкодування судового збору - суму 616700,00 грн.
Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення у зв'язку з хворобою судді складено та підписано 9.09.19.
Суддя Ушак І.Г.