61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
09.09.2019 Справа №905/1171/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Величко Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт", м.Дніпро
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Машинобудівний завод "Вістек", м.Бахмут, Донецька область
про стягнення 533405,38 грн.
за участю представників:
від позивача (в режимі відеоконференції): Бичков В.В., довіреність від 02.01.19р.
від відповідача: не з'явився
Суть справи:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Такт", м.Дніпро звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Машинобудівний завод "Вістек", м.Бахмут, Донецька область про стягнення 533405,38 грн., з яких: заборгованість за договором у розмірі 420312,12 грн., 3% річних у сумі 3350,97 грн., пеня у сумі 39520,75 грн., штраф у сумі 63046,81 грн., інфляційні втрати у сумі 7174,73 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки товару №3379-Т від 11.10.2018р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.
В якості правових підстав подання позову позивач зазначив, зокрема, положення статей 16, 525, 526, 610, 611, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 193, 230, 232 Господарського кодексу України.
Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1171/19.
Ухвалою суду від 01.07.19р. позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
11.07.19р. до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду від 16.07.19р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1171/19; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 15.08.19р.
Ухвалою суду від 16.07.19р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт", м.Дніпро про розгляд справи в режимі відеоконференції, задоволено частково; судове засідання у справі №905/1171/19, призначене на 15.08.19р. о 10 год. 00хв., провести в режимі відео конференції; доручено Центральному апеляційному господарському суду забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
12.08.19р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №825/36 від 08.08.19р., за змістом якого вказано, що за даними бухгалтерського обліку ПрАТ «Вістек» заборгованість у сумі 420312,12 грн. виникла внаслідок несплати за поставлений товар згідно видаткових накладних №РН-002579, №РН-002578, №РН-002577 від 05.03.2019р.; зазначено, що умовами договору не передбачено одночасного нарахування і пені, і штрафу, а передбачена альтернатива або пеня, або штраф.
14.08.19р. на електрону адресу суду від відповідача надійшов лист №862/36 від 14.08.19р., в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
Ухвалою суду від 15.08.19р. відкладено судове засідання на 09.09.2019р.
20.08.19р. від відповідача через канцелярію суду отримано лист №862/36 від 14.08.19р., що був надісланий 14.08.19р. електронною поштою.
20.08.19р. позивачем подано відповідь на відзив №289 від 19.08.19р. з додатками в якому останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві.
05.09.19р. від позивача через канцелярію суду отримано пояснення №305 від 04.09.2019р. з додатками.
05.09.19р. від відповідача через канцелярію суду отримано заперечення на відповідь на відзив №943/36 від 03.09.2019р. з додатками.
Представник позивача у судове засідання в режимі відеоконференції 09.09.2019р. з'явився та наполягав на задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача у судове засідання 09.09.2019р. не з'явився.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи неявку представника відповідача у судові засідання протягом розгляду справи, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, суд
11.10.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Такт" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Машинобудівний завод "Вістек" (покупець) укладено договір поставки №3379-Т, згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався передавати у власність покупця металопрокат в асортименті (товар), а покупець зобов'язався приймати цей товар та сплачувати його вартість на умовах визначених цим договором.
Згідно з п.1.2 договору найменування, асортимент, номенклатура в межах асортименту, вага (кількість) товару що підлягає постачанню, ціна за одиницю товару, коди ТНЗЕД, тощо узгоджуються (зазначаються) сторонами у специфікаціях до цього договору.
Загальна сума договору складається із суми всіх специфікацій до цього договору, але не може перевищувати 2000000,00 грн. (п.1.4 договору).
Відповідно до п.3.1 договору покупець зобов'язується оплатити вартість товару за ціною вказаною в специфікації з обов'язковим посиланням в платіжному дорученні: на дату, номер договору; дату, номер рахунок-фактури (в разі отримання), а в інших випадках - за ціною зазначеною у видатковій накладній з посиланням крім договору на таку видаткову накладну.
Оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника із застосуванням платіжних доручень на умовах зазначених в специфікації. Датою оплати товару є дата зарахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника (п.3.3 договору).
За умов п.3.6 договору у разі здійснення покупцем одного платежу за декількома специфікаціями, рахунками-фактури (видатковими накладними) в платіжному дорученні має бути зазначена сума платежу щодо кожного з них окремо. У разі відсутності інформації про це та недостатності коштів для погашення заборгованості у розмірі 100% вартості поставленого товару покупець дає свою згоду постачальнику зарахувати отримані ним кошти в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною по якій борг утворився раніше, а в разі виникнення боргу за ними одночасно (видаткові накладні від однієї дати) - покупець дає свою згоду постачальнику зарахувати отримані ним кошти в рахунок погашення боргу який є найменшим за сумою якщо до 5-го числа наступного місяця інше не буде зазначено покупцем в листі про уточнення (зміну) призначення платежу.
Товар постачається на умовах FCA - франко-перевізник, склад постачальника: м.Дніпро, вул.Маршала Малиновського, 98а, вул.Курсантська, 1Р, вул.Гаванська, 4; м.Київ, пер.Охотський, 1Б; м.Харків, пр.Московський, 301, згідно Міжнародних правил інтерпретації торгівельних термінів Інкотермс в редакції 2010 року, якщо інше не узгоджене специфікацією (п.4.1 договору).
Строк поставки товару узгоджується сторонами в специфікації (п.4.3 договору).
Згідно п.9.2 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2019р. Закінчення строку дії договору, його розірвання не звільняє сторони від виконання зобов'язань строк яких настав та від відповідальності за порушення які мали місце в період його дії якщо інше не буде встановлено додатковою угодою.
Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.
Сторонами підписано специфікацію №4 від 04.03.2019р. до договору поставки №3379-Т від 11.10.2018р., яка визначає найменування, кількість, ціну, термін, умови постачання та оплати продукції. Також, позивачем виставлено відповідачу рахунок №СФ-003049 від 04.03.2019р. на загальну суму товару визначеного в специфікації №4 від 04.03.2019р. в розмірі 630969,12грн.
Згідно вказаної специфікації умови оплати: 100% оплата протягом 14 календарних днів з дати поставки товару. Термін постачання: березень 2019р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору №3379-Т від 11.10.2018р. та специфікації №4 від 04.03.2019р. до нього на підставі видаткових накладних №РН-002514 від 05.03.2019р. на суму 144948,00 грн., №РН-002515 від 05.03.2019р. на суму 54538,80 грн., №РН-002516 від 05.03.2019р. на суму 110000,16 грн., №РН-002517 від 05.03.2019р. на суму 110825,16 грн. та товарно-транспортної накладної №1436 від 05.03.2019р., поставлено відповідачу товар на загальну суму 420312,12 грн., який був прийнятий представником відповідача згідно листа №258/22 від 05.03.2019р., що підтверджується підписом представника останнього на відповідних накладних без зауважень та заперечень.
Крім того, як зазначає позивач, відповідачу було виставлено рахунки на оплату №СФ-003049/РН-002514 від 05.03.2019р., №СФ-003049/РН-002515 від 05.03.2019р., №СФ-003049/РН-002516 від 05.03.2019р., №СФ-003049/РН-002517 від 05.03.2019р.
Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.
Таким чином, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору №3379-Т від 11.10.2018р. та специфікації №4 від 04.03.2019р. до нього, зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав.
Отже, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором за видатковими накладними №РН-002514 від 05.03.2019р., №РН-002515 від 05.03.2019р., №РН-002516 від 05.03.2019р., №РН-002517 від 05.03.2019р. в загальному розмірі 420312,12 грн.
Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред'явлені до стягнення 3% річних у розмірі 3350,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 7174,73 грн., а також на підставі п.8.2 договору пеня у розмірі 39520,75 грн. та штраф у розмірі 63046,81 грн.
Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:
Внаслідок укладення договору поставки товару №3379-Т від 11.10.2018р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.
Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.
При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було зазначено вище, специфікацією №4 від 04.03.2019р. до договору поставки №3379-Т від 11.10.2018р. визначено умови оплати: 100% оплата протягом 14 календарних днів з дати поставки товару.
З огляду на викладене, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача згідно видаткових накладних №РН-002514 від 05.03.2019р., №РН-002515 від 05.03.2019р., №РН-002516 від 05.03.2019р., №РН-002517 від 05.03.2019р. - до 19.03.2019р. (включно).
З огляду на викладене, заборгованість за видатковими накладними №РН-002514 від 05.03.2019р., №РН-002515 від 05.03.2019р., №РН-002516 від 05.03.2019р., №РН-002517 від 05.03.2019р. складає 420312,12 грн.
Враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару за договором №3379-Т від 11.10.2018р. та специфікацією №4 від 04.03.2019р. до нього згідно вищевказаних видаткових накладних у останнього виникло зобов'язання з його оплати.
Сплату вищевказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на рахунок позивача за спірними видатковими накладними суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.
Таким чином, відповідач свої зобов'язання за договором №3379-Т від 11.10.2018р. та специфікацією №4 від 04.03.2019р. до нього щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару у строки обумовлені сторонами договору не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.
За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 420312,12 грн. підлягає задоволенню.
Судом відхиляються твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в розмірі 420312,12 грн. не за спірними видатковими накладними, а за видатковими накладними №РН-002579, №РН-002578, №РН-002577 від 05.03.2019р., оскільки вказані твердження спростовуються матеріалами справи та не підтверджуються належними доказами.
Твердження відповідача про сплату ним 30.08.2019р. частини боргу в розмірі 100000,00 грн. за спірними видатковими накладними не приймаються судом, з огляду на наступне.
Платіжне доручення №1533 від 30.08.2019р., за яким відповідачем проведено оплату у розмірі 100000,00 грн., містить призначення платежу: «Опл. заборгованості за круг згідно рах. №СФ-003049 від 04.03.19р., Дог. №3379-Т від 11.10.18р.».
Як зазначалось вище, поставка товару позивачем здійснювались за видатковими накладними №РН-002514 від 05.03.2019р., №РН-002515 від 05.03.2019р., №РН-002516 від 05.03.2019р., №РН-002517 від 05.03.2019р. По кожній спірній видатковій накладній, позивачем було виставлено рахунки: рахунки на оплату №СФ-003049/РН-002514 від 05.03.2019р., №СФ-003049/РН-002515 від 05.03.2019р., №СФ-003049/РН-002516 від 05.03.2019р., №СФ-003049/РН-002517 від 05.03.2019р.
При цьому, з матеріалів справи, а саме: з товарно-транспортної накладної №1436 від 05.03.2019р., з видаткової накладної №002513 від 05.03.2019р. вбачається, що позивачем також здійснювались інші поставки товару за специфікацією №4 від 04.03.2019р. до договору №3379-Т від 11.10.2018р.
Згідно пояснень позивача, останнім зараховано вказаний платіж у погашення боргу в хронологічному порядку за видатковою накладною №РН-002513 від 05.03.2019р., яка не є предметом розгляду у даній справі.
Відповідачем у призначенні платежу не конкретизовано за якою саме видатковою накладною здійснено оплату.
Доказів направлення відповідачем позивачу листа про уточнення (зміну) призначення платежу відповідно до положень п.3.6 договору №3379-Т від 11.10.18р. суду не представлено.
Відтак, у суду відсутні правові підстави для віднесення оплати у розмірі 100000,00 грн. за спірними видатковими накладними.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних (нарахування здійснено на суму 144948,00 грн. за період з 20.03.2019р. по 24.06.2019р., на суму 54538,00 грн. за період з 20.03.2019р. по 24.06.2019р., на суму 110000,00 грн. за період з 20.03.2019р. по 24.06.2019р., на суму 110825,00 грн. за період з 20.03.2019р. по 24.06.2019р.) в розмірі 3350,97 грн. та інфляційні (нарахування здійснено на суму 420312,00 грн. за період з 01.04.2019р. по 31.05.2019р.) в розмірі 7174,73 грн.
Судом перевірено розрахунок заявлених 3% річних та встановлено, що розрахунок таких нарахувань є обґрунтованим та арифметично вірним.
З наведених підстав, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 3350,97 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.
Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період та базу для нарахування інфляційних нарахувань, наданий розрахунок є арифметично вірним.
З наведених підстав, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних витрат підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 7174,73 грн.
Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 39520,75 грн. (нарахування здійснено на суму 144948,00 грн. за період з 20.03.2019р. по 24.06.2019р., на суму 54538,00 грн. за період з 20.03.2019р. по 24.06.2019р., на суму 110000,00 грн. за період з 20.03.2019р. по 24.06.2019р., на суму 110825,00 грн. за період з 20.03.2019р. по 24.06.2019р., з урахуванням подвійної облікової станки НБУ) та штраф у сумі 63046,81 грн. (420312,12 грн. х 15%).
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Водночас, порушення зобов'язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018р. у справі №911/1351/17.
Сторонами договору №3379-Т від 11.10.2018р. передбачена господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
Так, відповідно до п.8.2 договору у разі прострочення покупцем граничного строку (терміну) оплати товару встановленого цим договором: покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, розмір якої дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, яка діяла в період прострочення, від своєчасно неоплаченої суми, за кожен день прострочення; по закінченню перших 30 календарних днів, після дня настання граничного строку (терміну) оплати товару, покупець протягом наступного банківського дня зобов'язується виплатити постачальнику штраф у розмірі 15 відсотків від суми заборгованості.
Судом перевірено розрахунок пені, штрафу та встановлено, що розрахунок таких нарахувань є обґрунтованим та арифметично вірним.
Таким чином, вимоги про стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: пеня - в сумі 39520,75 грн., штраф - у сумі 63046,81 грн.
Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій судом здійснено за допомогою програмного забезпечення "Ліга Закон".
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам, на які посилається позивач та відповідач, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт", м.Дніпро до Приватного акціонерного товариства "Машинобудівний завод "Вістек", м.Бахмут, Донецька область про стягнення 533405,38 грн., з яких: заборгованість за договором у розмірі 420312,12 грн., 3% річних у сумі 3350,97 грн., пеня у сумі 39520,75 грн., штраф у сумі 63046,81 грн., інфляційні втрати у сумі 7174,73 грн., задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Машинобудівний завод "Вістек" (84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Миру, буд.6, ЄДРПОУ 31226457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт" (49000, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Героїв Крут, буд.16-А, код ЄДРПОУ 21858879) суму основного боргу у розмірі 420312,12 грн., 3% річних у сумі 3350,97 грн., інфляційні втрати у сумі 7174,73 грн., пеню у сумі 39520,75 грн., штраф у сумі 63046,81 грн. та судовий збір в розмірі 8001,08 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.
В судовому засіданні 09.09.19р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 09.09.19р.
Суддя М.О. Лейба