09.09.2019 року м.Дніпро Справа № 908/343/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),
судді: Вечірко І.О., Кузнецов В.О.
Розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2019, повний текст рішення складено 29.05.2019., суддя Мірошниченко М.В., у справі № 908/343/19
за позовом: Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ", м.Запоріжжя,
про стягнення заборгованості в сумі 10 362, 15 грн,
та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ", м.Запоріжжя,
до відповідача: Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя,
про визнання договору № 102189 від 01.04.2010 р., таким, що припинив свою дію з 01.04.2018 р.
До господарського суду Запорізької області звернувся Концерн "Міські теплові мережі" з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" про стягнення заборгованості в сумі 10362,15 грн.
Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 102189 від 01.04.2010р., укладеного між сторонами, позивач за первісним позовом у період: лютий, березень 2017, жовтень 2017- лютий 2018, квітень 2018 відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 10190,84 грн. Однак, відповідач свої обов'язки за договором належним чином не виконав, оплату за спожиту у спірному періоді теплову енергію в повному обсязі та у встановлений договором строк не здійснив, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 8256,40 грн. Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за спірним договором позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 1176,80 грн., 3% річних - 258,55 грн. та втрат від інфляції - 670,40 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, ЗУ "Про теплопостачання" № 2633-ІV від 02.06.2005р., "Правила користування тепловою енергією", затверджені Постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007р., умови договору, ст.ст. 4, 12, 27, 162-164, 171 Господарського процесуального кодексу України.
У зустрічній позовній заяві ТОВ "Консул ВЛ" зазначило про наступне. Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №102189 був укладений 01.04.2010 року, термін дії договору визначено у п. 10.1.: "з 01 квітня 2010 р. до 01 квітня 2011 р." Відповідно до п.10.4. договору: "Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна зі сторін за місяць до закінчення терміну дії даного договору, відповідно до вимог чинного Законодавства, не заявила про його розірвання". У такий спосіб, договір пролонгувався (продовжувався термін його дії) на кожний наступний рік з 01 квітня 2011 року до 01 квітня 2018 року. Відповідно до п.10.4. договору, ТОВ "Консул ВЛ" за місяць до закінчення терміну його дії, письмово повідомив Концерн "Міські теплові мережі" про заперечення проти пролонгації дії договору на 201 8 рік, та заявило про його розірвання з 01 квітня 2018 року. У зв'язку з тим, що до сьогоднішнього дня відповідач за зустрічним позовом не повідомив ТОВ "Консул ВЛ" про результати розгляду пропозиції (заяви) про розірвання договору, та згідно з ч. 4 ст. 188 ГКУ, позивач за зустрічним позовом передав спір на вирішення суду, просить визнати договір № 102189 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.04.2010р., укладений між сторонами таким, що припинив свою дію з 01.04.2018р. Зустрічний позов обґрунтовано ст.ст. 180, 188 ГК України та умовами договору №102189 від 01.04.2010.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.05.2019 у справі позовні вимоги Концерну "Міські теплові мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" (69118, м.Запоріжжя, вул. Нагнибіди, буд. 15, кв. 2 код за ЄДРПОУ 33960927) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2-А, код за ЄДРПОУ 32121458, п/р зі спеціальним режимом використання № НОМЕР_1 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 313957) суму 8256 (вісім тисяч двісті п'ятдесят шість) грн. 40 коп. основного боргу за відпущену теплову енергію.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" (69118, м.Запоріжжя, вул. Нагнибіди, буд. 15, кв. 2 код за ЄДРПОУ 33960927) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2-А, код за ЄДРПОУ 32121458, п/р № НОМЕР_2 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 313957) суму 1176 (одна тисяча сто сімдесят шість) грн. 80 коп. пені, суму 670 (шістсот сімдесят) грн. 40 коп. втрат від інфляції, суму 258 (двісті п'ятдесят вісім) грн. 55 коп. 3% річних, суму 46 (сорок шість) грн. 64 коп. поштових витрат та суму 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" до Концерну "Міські теплові мережі" відмовлено.
Не погодившись з рішенням господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого суду в частині стягнення 8256, 40 грн. основного боргу за відпущену теплову енергію, 1176,80 грн. пені, суму 670,40 грн. втрат від інфляції, суму 258, 55 грн. 3% річних, суму 46,64 грн. поштових витрат та суму 1921,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Скаржник вважає, що рішення в частині задоволення первісних позовних вимог, прийняте судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
На думку скаржника, місцевий суд не дослідив належним чином умови Договору №102189 від 01.04.2010р в їх сукупності та невірно надав їм оцінку, а також визнав встановленими недоведені матеріалами справи обставини, суд неналежним чином оцінив заперечення, наданні Відповідачем на зазначені акти та надав хибну оцінку діям Позивача з проведення перерахунку.
За твердженням скаржника, відповідачем до матеріалів справи надавалися такі письмові заперечення від 22.12.2017p., 23.02.2018 p.. 21.03.2018 p.. складені відповідно до умов Договору. Також Відповідачем надавалися листи Концерну «Міські теплові мережі» на адресу Відповідача, жоден з яких за своєю суттю не є відповіддю Позивача про прийняття або відмову у прийнятті отриманих заперечень на акти у розумінні Договору. Перерахунок же здійснений Позивачем, на який посилається Суд першої інстанції та який вважає реакцією Позивача на названі заперечення, по суті здійснений Позивачем самостійно не внаслідок і не як реакція на заперечення Відповідача, а як дотримання змінених вимог законодавства щодо тарифікації і розрахунків у теплопостачанні. Таким чином Суд дійшов хибних висновків щодо належного розгляду та прийняття заперечень Відповідача на акти та з огляду на це - до передчасних висновків щодо належного підтвердження надання та прийняття Відповідачем послуг з теплопостачання.
Скаржник вважає, що при розгляді цієї справи судом першої інстанції жодним чином не встановлювався факт дійсного отримання та користування Відповідачем тепловою енергією, а всі висновки зроблені виключно на актах Позивача, які заперечувалися Відповідачем.
За твердженням скаржника, у нежитлових приміщеннях за адресою м. Запоріжжя, вул. Гвардійський, буд. 28 відсутні офіси Відповідача, не перебувають його керівні органи, не відбувається жодна діяльність, вони не здаються в оренду, відсутній навіть ремонт та будь-яке оздоблення цих приміщень для можливою їх використання у господарській діяльності. Таким чином користування Відповідачем зазначеними приміщеннями не здійснюється, а отже не здійснюється й користування тепловою енергією.
Всупереч вимог до рішення суду, встановлених ст.ст. 236, 238 ПІК України, зазначені обставини (часткова оплата та власний контррозрахунок) не знайшли жодного відображення у рішенні.
Скаржник зауважує, що ним за місяць до закінчення чергового року дії Договору, а саме листом № 03-02-18 від 27.02.2018 р (вручення якого підтверджується відбитком штампу Позивача із проставленням вхідного номеру) було повідомлено про небажання продовження його дії на наступний рік. Такі дії Відповідача повністю узгоджуються з вимогами чинного законодавства, зокрема зі ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо відмови від подальшої дії договору.
Таким чином, на думку скаржника, з огляду па приписи діючого законодавства та виходячи зі змісту п.10.1, п.10.4 Договору, Договір № 102180 від 01.04.2010 р. припинив свою дію 01.04.2018 р у зв'язку зі спливом строку його дії.
Скаржник вважає, що Позивачем рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії за лютий, березень 2017 p., жовтень 2017 р. - лютий 2018 p., квітень 2018 р. в свою чергу не відповідають умовам Договору, а саме Додатку №5. А сам Договір в частині п.11.1 та Додатку № 5 не відповідає чинному законодавству та мав бути приведений у відповідність до норм чинного законодавства або шляхом укладення відповідної додаткової угоди або шляхом укладення нового договору.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, між 01.04.2010р. між Концерном "Міські теплові мережі" (теплопостачальна організація, позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" (споживач, відповідач за первісним позовом) був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 102189, відповідно до умов якого, позивач за первісним позовом зобов'язався відпустити теплову енергію в гарячій воді відповідачу за первісним позовом, а останній - прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та в порядку, встановленими умовами договору та додатками до нього, що є його невід'ємними частинами (п. 1.1.).
Згідно з п. 3.2.6. договору відповідач за первісним позовом зобов'язався виконувати умови і порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій або в іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін) діючих на час розрахунків (Додаток № 5 до цього договору) та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних, встановлених розрахунковим способом.
Відповідно до п. 6.2 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.
Підставою для розрахунків споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі (п. 6.3 договору).
Пунктом 6.4 договору визначено, що споживач зобов'язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату.
Згідно з п. 6.6 договору при перерахуванні коштів за теплову енергію у платіжному документі споживач повинен зазначати район міста, номер та дату даного договору. За наявності заборгованості за даним договором теплопостачальна організація зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за теплову енергію, відпущену у минулі періоди.
Споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від теплопостачальної організації за адресою: вул. Щаслива , буд. № 2А, документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру; акт приймання-передачі теплової енергії;податкову накладну (платникам ПДВ) (п. 6.7 договору).
Пунктом 6.7.1 договору сторони узгодили, що отриманий акт споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації на протязі п'яти днів з дати отримання.
У разі неотримання теплопостачальною організацією підписаного акту, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п. 6.7.1 договору, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період. В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в акті, споживач зобов'язаний надати теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного акту з додаванням відповідних документів та погодити з теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений пунктом 6.7.1 договору строк. При отриманні заперечень в підписанні акту та доказів в обґрунтування заперечень до нього, теплопостачальна організація розглядає їх та надає відповідь про прийняття або відмову у прийнятті заперечень. При прийнятті заперечень до акту вносяться відповідні коригування в акті наступного місяця. У разі відмови у прийняті заперечень, теплопостачальна організація надає нормативно обґрунтовану відповідь та вважає акт прийнятим до розрахунку, якщо цей акт в місячний строк не буде оскаржений споживачем в господарському суді (п. 6.7.2 договору).
Пунктом 7.2.8. договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 102189 від 01.04.2010р. передбачено, що в разі несплати або несвоєчасної оплати споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у п. 6.3. цього договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.
Відповідно до п.п. 10.1, 10.2, 10.4 договір діє з 01.04.2010р. до 01.04.2011р. Договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна з сторін за місяць до закінчення терміну дії даного договору, відповідно до вимог чинного законодавства, не заявила про його розірвання.
Суперечки та розбіжності щодо виконання умов цього договору, щодо яких сторонами не буде досягнуто згоди, вирішуються у господарському суді Запорізької області (п.11.2. договору).
Як зазначає у позові позивач, на виконання договору № 102189 від 01.04.2010р. ним у період: лютий 2017р.-квітень 2018р. здійснювалось постачання теплової енергії на об'єкти відповідача, зазначені у додатку 1а до договору (нежитлові приміщення підвалу №106 і №107 (літера А-5) по бул . Гвардійському , 28 ).
Факт постачання теплової енергії підтверджується рахунками, актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період, рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів 2016-2017, 2017-2018 у м.Запоріжжя.
В матеріалах справи наявні акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період на загальну суму 10190,84 грн., з відмітками про відмову споживача від їх підписання (лютий 2017р. на суму 2160,05 грн., березень 2017р. на суму 1099,60 грн., жовтень 2017р. на суму 215,44 грн., листопад 2017р. на суму 4057,12 грн., грудень 2017р. на суму 4151,92 грн., січень 2018р. на суму -3719,30 грн.(з мінусовим значенням), лютий 2018р. на суму 1957,73 грн., квітень 2018р. на суму 268,28 грн.) та виставлені теплопостачальною організацією рахунки на вказані в актах суми. Відправлення теплопостачальною організацією на адресу споживача вказаних актів та рахунків підтверджується реєстрами відправки рекомендованої кореспонденції за спірний період, які містять відбитки штемпелю поштового відділення.
Відповідно до актів приймання-передачі теплової енергії (за спірний період) один примірник оформленого належним чином акту підлягає поверненню Теплопостачальній організації. У разі неповернення оформленого акту або ненадання письмових заперечень про підписання акту в установлені договором терміни акт вважається погодженим.
Матеріали справи містять докази подання споживачем заперечень щодо нарахувань по актам приймання-передачі теплової енергії, а також відповідь теплопостачальної організації про здійснення перерахунку нарахувань за фактично спожиту теплову енергію на послуги з централізованого опалення. (а.с.91-98).
Відповідно до розрахунку основного боргу, наданого до позовної заяви, позивачем було здійснено перерахунок теплопостачальною організацією за жовтень 2017, листопад 2017, грудень 2017. Вказане також відображено в акті за січень 2018р. (а.с.11, 43)
За спірний період відповідачем здійснена часткова оплата лише по актам: за лютий 2017р. в сумі 1934,44 грн. (01.09.2017 сплачено 934,44 грн.; 26.09.2017 сплачено 1000,00 грн.).
Вказане стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.
Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно з частиною другою статті 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Відповідно до пункту 3 Правил споживач теплової енергії фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Частиною шостою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Факт відпуску теплової енергії у спірне приміщення підтверджується, зокрема, актами наданих послуг за лютий 2017р.-квітень 2018р. Відправлення на адресу споживача вказаних актів та рахунків підтверджується реєстрами відправки рекомендованої кореспонденції (а.с.46-52).
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ч. 1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 ст.625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст.629 Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних за весь час прострочення платежу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У розумінні ч.1 ст.230 Господарського кодексу пеня є одним з видів неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Щодо досліджуваної справи, то з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме: невиконання відповідачем зобов"язань за договором купівлі-продажу теплової енергії в частині повної і своєчасної оплати вартості відпущеної йому теплової енергії за лютий 2017р.-квітень 2018р. та ненадання ним належних і допустимих доказів, які б спростовували таке невиконання, господарським судом зроблено правильний висновок про визнання позовних вимог обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
В той же час, в матеріалах справи наявна заява відповідача адресована позивачу про припинення теплопостачання з 01.03.2018р. на спірне приміщення. (а.с.93), а також відповідь позивача щодо неможливості припинення опалення, оскільки спірне приміщення має загально будинкову систему опалення (а.с.96).
Згідно Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 за № 1478/11758, з моменту внесення до нього змін наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169 визначає процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води саме усього житлового будинку, а не окремих приміщень у ньому, як це було визначено первісно.
За вказаних обставин позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов'язаний оплатити надані послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1706цс15, від 11.11.2015 у справи № 6-1192цс15.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок розміру пені, відсотків річних та інфляційних втрат, поштових витрат здійснено позивачем за вказаний вище період, не порушує норми законодавства, виконано вірно та підлягає задоволенню судом.
Доводи відповідача щодо безпідставного застосування теплопостачальною організацією неузгоджених у двосторонньому порядку тарифів, при складенні актів та рахунків за спірний період, неврахуванні при їх складенні тарифів, визначених сторонами у додатку № 5 до договору, колегією суддів також не приймаються до уваги з наступних підстав.
Згідно п. 1 додатку № 5 до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №102189 від 01.04.2010р., розрахунки із споживачем за відпущену теплову енергію теплопостачальною організацією проводяться відповідно з тарифами, затвердженими рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.07.2009 року № 298.
Відповідно до п. 3 вказаного додатку сторони визначили, що у разі зміни тарифів на теплову енергію в період дії договору, споживач сплачує за спожиту теплову енергію за новими тарифами, затвердженими згідно діючого законодавства, з дати їх введення. Про зміну тарифів сеплопостачальна організація повідомляє споживача у письмовій формі або через засоби масової інформації
Рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.07.2009 року № 298 втратило чинність з 01.05.2010р., про що зазначено у рішенні Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.04.2010 року № 192, яке оприлюднено 28.04.2010р.
З 2011 року по лютий 2017 року відповідачем за первісним позовом спожита теплова енергія оплачувалась за встановленими НКРЕКП тарифами згідно пред'явлених теплопостачальною організацією рахунків та актів приймання-передачі теплової енергії.
Таким чином, нарахування теплопостачальною організацією вартості відпущеної теплової енергії за затвердженими НКРЕКП тарифами, узгоджується з положеннями п. 3 додатку № 5 до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 102189 від 01.04.2010р.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях ГПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, встановивши, що Відповідач отримував надані Позивачем послуги з постачання теплової енергії, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку щодо наявності підстави для задоволення позовних вимог за первісним позовом, тому підстави для скасування рішення місцевого господарського суду в цій частині відсутні.
Згідно зі ч.3 ст.13, ст.77 Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017р.), кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки рішення Господарського суду Запорізької області оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом, апеляційним судом перегляд оскаржуваного рішення в частині розгляду зустрічного позову не здійснюється.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2019 у справі №908/343/19 в частині задоволення позовних вимоги Концерну "Міські теплові мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул ВЛ" на користь Концерну "Міські теплові мережі" суму 8256 грн. 40 коп. основного боргу за відпущену теплову енергію, 1176 грн. 80 коп. пені, 670 грн. 40 коп. втрат від інфляції, 258 грн. 55 коп. 3% річних, суму 46 грн. 64 коп. поштових витрат та суму 1921 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню у касаційному порядку.
Повний текст постанови складений 09.09.2019р.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.О. Вечірко
Суддя В.О. Кузнецов