79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" вересня 2019 р. Справа №914/765/19
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Орищин Г.В.
Бонк Т.Б.
секретар судового засідання Гунька О.П.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" б/н від 10.07.2019 (вх. ЗАГС №01-05/2633/19 від 15.07.2019)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.06.2019 (суддя Манюк П.Т.)
у справі №914/765/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапласт", м.Львів
до відповідача 1: Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк", м. Київ
до відповідача 2: Приватного підприємства "Едель", м. Львів
до відповідача 3: Приватного виконавця Виконавчого округу Львівської області Баірової Наталі Михайлівни, м. Львів
про визнання права власності на майно та скасування арешту майна
за участю представників:
від позивача: Михалевський Ю.Р. - адвокат
від відповідача 1 АТ «МІБ»: Грищенко О. - адвокат
інші учасники провадження у справі: не з'явилися
Учасникам процесу роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.06.2019 у справі №914/765/19 заяву ТзОВ "Вітапласт" про забезпечення доказів задоволено частково, забезпечено письмовий доказ, а саме, оригінал договору купівлі-продажу від 01.11.2016, укладеного між ПП "Едель" та ТзОВ "Вітапласт", шляхом зобов'язання АТ "Міжнародний інвестиційний банк" надати доступ представникам ТзОВ "Вітапласт" до приміщень за адресою: вул. Конюшинна, 28, у м. Львові для отримання оригіналу вказаного договору. Забезпечено письмові докази, а саме, оригінали підписаних ПП "Едель" та ТзОВ "Вітапласт" всіх видаткових накладних за період з 01.11.2016 по 01.01.2018, шляхом зобов'язання АТ "Міжнародний інвестиційний банк" надати доступ представникам ТзОВ "Вітапласт" до приміщень за адресою: вул. Конюшинна, 28, у м. Львові для отримання оригіналів відповідних накладних.
Не погоджуючись з ухвалою господарського суду скаржник звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.06.2019 скасувати частково, а саме в частині забезпечення доказів п.п. 4-6 резолютивної частини і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2019 справу №914/765/19 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Бонк Т.Б., Дубник О.П.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.07.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.06.2019 у справі №914/765/19, справу призначено до розгляду на 14.08.2019.
У зв'язку з відпусткою судді Дубник О.П відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2019 до складу колегії введено суддю Орищин Г.В.
12.08.2019 від ТзОВ «Вітапласт» на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.06.2019 - без змін.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.08.2019 за клопотаннями сторін розгляд справи відкладено на 04.09.2019.
В судовому засіданні 04.09.2019 представник скаржника та позивача надали суду свої пояснення стосовно апеляційної скарги та обставин справи, просили їх врахувати при винесенні постанови.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином та завчасно повідомлені про час та місце судового засідання.
Неявка в судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення сторін в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з огляду на наступне.
18.06.2019 позивач у справі ТзОВ «Вітапласт» звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою про забезпечення доказів, а саме оригіналу договору купівлі-продажу від 01.11.2016 між ПП «Едель» та ТзОВ «Вітапласт» та оригіналів підписаних ПП «Едель» та ТзОВ «Вітапласт» всіх видаткових накладних за період з 01.11.2016 по 01.01.2018 шляхом витребування в АТ «Міжнародний інвестиційний банк» з приміщення за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28.
Вказана заява мотивована тим, що 29.12.2016 між ПП «Едель» та ТзОВ «Вітапласт» укладено договір оренди нежитлових приміщень по вул. Конюшинній, 28 у м. Львові. З 04.04.2017 ТзОВ «Вітапласт» фактично розпочав свою господарську та виробничу діяльність за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28. В подальшому, 14.03.2018 право власності на нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28, перейшло до АТ «Міжнародний інвестиційний банк». З 07.11.2018 представниками АТ «Міжнародний інвестиційний банк» без попереднього повідомлення було повністю обмежено доступ до документів ТзОВ «Вітапласт», які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28. Відтак в приміщенні за вказаною адресою станом на сьогодні знаходяться прямі докази, що підтверджують право власності на майно, що є предметом спору у справі, а саме оригінал договору купівлі-продажу від 01.11.2016 між ПП «Едель» та ТзОВ «Вітапласт» та оригінали підписаних ПП «Едель» та ТзОВ «Вітапласт» всіх видаткових накладних за період з 01.11.2016 по 01.01.2018. За витребовуваним договором ПП «Едель» продало, а ТзОВ «Вітапласт» придбало обладнання, меблі, техніку та інші матеріальні цінності, що є предметом спору, а також технічні умови на виробництво продукції. Придбане майно передавалось на підставі видаткових накладних за підписом сторін договору. У видаткових накладних зазначений точний перелік майна, яке набуто у власність ТзОВ «Вітапласт» на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 01.11.2016. Оскільки на сьогодні володільцем нежитлових приміщень за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 28 , є відповідач 1 у справі - АТ «Міжнародний інвестиційний банк», існує загроза у безповоротній втраті вказаних доказів.
Оскаржуваною ухвалою місцевий господарський суд задоволив вказану заяву про забезпечення доказів частково, при цьому у порядку, передбаченому у ч.2 ст.110 ГПК України, застосував інший спосіб забезпечення доказів, визначений судом, відмінний від викладеного в прохальній частині заяви про забезпечення доказів, а саме забезпечення доказів шляхом зобов'язання АТ "Міжнародний інвестиційний банк" надати доступ представникам ТзОВ "Вітапласт" до приміщень за адресою: вул. Конюшинна, 28 у м. Львові для отримання оригіналів договору купівлі-продажу та відповідних накладних.
При постановленні оскаржуваної ухвали суд керувався тим, що відповідно до ч.1 ст.110 ГПК України, суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, тобто забезпечення доказів є обов'язком суду. Так як із пояснень представників позивача суду стало відомо, що оригінали доказів, про забезпечення яких просить заявник, знаходяться в приміщенні, належному відповідачу-1, за адресою: вул. Конюшинна, 28 у м. Львові у складі майна, належного позивачу, з метою реального виконання ухвали суду про забезпечення доказів, суд дійшов висновку заяву позивача про забезпечення доказів задовольнити частково та зобов'язати АТ "Міжнародний інвестиційний банк" надати доступ представникам ТзОВ «Вітапласт» до приміщень за адресою: вул. Конюшинна, 28 у м. Львові для отримання оригіналів договору купівлі-продажу майна від 01.11.2016 та видаткових накладних за період з 01.11.2016 по 01.01.2018, підписаних ПП «Едель» та ТзОВ «Вітапласт».
Вказана ухвала набрала чинності з моменту її проголошення, тобто 24.06.2019 і в частині забезпечення доказів є виконавчим документом.
В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду від 24.06.2019 і наводить наступне обґрунтування. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ст. 2 ГПК України суд та учасники господарського процесу повинні керуватись завданнями господарського судочинства, що превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами господарського судочинства є верховенство права, рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування і подання доказів покладається виключно на сторону та інших учасників справи. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду. Суд першої інстанції покладаючись на самі лише безпідставні припущення позивача переклав обов'язок доказування (збирання доказів) на відповідача 1, порушивши цим завдання та засади господарського судочинства. Виходячи зі змісту положень ст.ст. 6, 8, 19 Конституції України та положень ст.5, 11 і 111 ГПК України, в разі задоволення заяви про забезпечення доказів суд мав навести відповідне підтвердження (докази) як щодо існування доказів щодо яких існує потреба у їх витребуванні, так і належне обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення як це вимагається ст. 234, 236 ГПК України. АТ "Міжнародний інвестиційний банк" слід визнати особою, яка не має можливості надати суду витребувані докази, оскільки позивачем не було надано жодних доказів наявності витребовуваних ним доказів як таких та (або) їхнього існування в принципі так і щодо того, що такими доказами володіє АТ "Міжнародний інвестиційний банк", оскільки останнє не є і ніколи не було власником чи володільцем (розпорядником) таких доказів.
Також, як вважає скаржник, за змістом ст. 5 і 110 ГПК України суд є обмеженим у виборі заходів (способів) забезпечення доказів, перелічених у ч.2 ст. 110 ГПК України, однак самостійно суд застосував спосіб забезпечення доказів, не передбачений законом.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали оскарження ухвали місцевого господарського суду, зваживши доводи сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду відхиляє доводи апелянта стосовно порушення при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції принципу диспозитивності та перекладення обов'язку доказування з однієї сторони на іншу, оскільки забезпечення доказів є тим інструментом у господарському процесі, який сприяє повному та всебічному з'ясуванню обставин справи, необхідному для правильного вирішення спору. Також колегія суддів не погоджується з твердженням апелянта, що суд є обмеженим у виборі заходів забезпечення доказів переліком, визначеним у ч. 2 ст. 110 ГПК України, оскільки у цій же частині статті 110 ГПК України законом встановлено право суду у необхідних випадках застосовувати інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Водночас доводи скаржника, що відсутності обґрунтування в оскаржуваній ухвалі обрання саме такого, а не іншого, і не того способу забезпечення доказів, про вжиття якого просила сторона у заяві про забезпечення доказів, є підставними.
Суд першої інстанції обмежився зазначенням мети вжиття обраного судом заходу забезпечення доказів шляхом зобов'язання відповідача 1 надати представникам позивача доступ до приміщень, належних відповідачу 1, для витребування необхідних документів, а саме для реального виконання ухвали суду про забезпечення доказів.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог п.3 ч.1 ст. 234 ГПК України мотивувальна частина ухвали має містити зазначення мотивів, з яких суд дійшов висновків, постановляючи ухвалу.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року).
Також колегія суддів бере до уваги доводи апелянта щодо можливості виконання оскаржуваної ухвали, оскільки ухвалою не визначено ні конкретних осіб, ні кількості представників, які скаржник повинен допустити до належного йому нежитлового приміщення. До того ж, зі слів представника, нежитлові приміщення, розміщені по вулиці Конюшинній, 28, однак з різними літерними знаками. Як вбачається із заяви ТзОВ «Вітапласт» від 04.12.2018, адресованої голові правління АТ "Міжнародний інвестиційний банк", про надання доступу до нежитлових приміщень за адресою м.Львів, вул.Конюшинна,28, вказані нежитлові приміщення складаються з складських та лабораторних приміщень, кабінетів бухгалтерії, керівника та відділу продажу, приміщення з виробничими потужностями. Вказані обставини судом першої інстанції при постановленні ухвали не досліджувались, хоча в цьому випадку мають істотне значення.
Тобто спосіб забезпечення доказів, обраний судом першої інстанції та заначений у резолютивній частині оскаржуваної ухвали, не містить необхідної конкретизованої інформації, що може призвести до неможливості чи значного утруднення ефективного виконання ухвали суду.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) щодо якості судових рішень зазначено, що будь-який припис, який міститься у судовому рішенні, повинен бути сформульований таким чином, щоб його можна було втілити в життя: це означає, що рішення повинне містити резолютивну частину, в якій було б чітко, без будь-якої можливості невизначеності або непорозуміння, викладено покарання, обов'язки чи приписи, ухвалені судом. Нечітке рішення, яке можна тлумачити по-різному, підриває ефективність та надійність судового процесу.
Окрім того, сам лише факт імовірності перебування витребовуваних доказів у відповідача не є достатньою підставою припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що позивач, ТзОВ «Вітапласт», не довів наявності передбачених у ч.1 ст.110 ГПК України підстав для забезпечення доказів, а тому у задоволенні такої заяви слід відмовити.
Відповідно до п.1, п.2, ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Враховуючи наведене, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, скасування ухвали Господарського суду Львівської області від 24.06.2019 в частині забезпечення доказів, прийняття в цій частині нового рішення, яким у задоволенні заяви ТзОВ «Вітапласт» про забезпечення доказів відмовити, та направлення матеріалів оскарження ухвали до господарського суду Львівської області для подальшого розгляду справи.
Судовий збір, сплачений АТ "Міжнародний інвестиційний банк" за подання апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, при винесенні судом першої інстанції судового рішення, яким буде закінчуватись судовий розгляд по суті, слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст.86, 269, 270, 277, 280, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
1. Вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" б/н від 10.07.2019 (вх. ЗАГС №01-05/2633/19 від 15.07.2019) - задоволити.
2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.06.2019 у справі №914/765/19 в частині забезпечення доказів (пункти 4-6 резолютивної частини) - скасувати.
3. Прийняте нове рішення, яким у задоволенні заяви ТзОВ «Вітапласт» про забезпечення доказів відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 09.09.2019.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Бонк Т.Б.