06 вересня 2019 року
Київ
справа №520/4225/19
адміністративне провадження №К/9901/24668/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шишова О.О.,
суддів - Калашнікової О.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року
у справі № 520/4225/19
за позовом ОСОБА_1
до Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Бегунц А.О., Лях О.П., Яковенко М.М.
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
установив:
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року, яку залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року, відмовлено у відкритті провадження у справі, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Відповідно до частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Положеннями пункту 2 частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки заявник оскаржує саме процесуальну діяльність професійних суддів, котра хоча і вчиняється поза межами відкритого судового засідання, але має прямий та безпосередній стосунок саме до відправлення правосуддя, адже і виготовлення й видача судових рішень, і доступ до судової справи у межах часу на виготовлення судового акту є невід'ємними елементами відправлення правосуддя.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з вищенаведеним висновком, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з пунктом 2 цієї ж частини публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Верховний Суд зазначає, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.
Водночас дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються виключно в порядку, визначеному процесуальними законами.
Слід звернути увагу на те, що відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів», у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України (у відповідній редакції - прим.) суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
До того ж за висновком Конституційного Суду України, наведеним у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001, відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
Крім того, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»).
Оскарження судових рішень допускається у випадках, порядку та з підстав, визначених законом. Оскарження ухвал або інших процесуальних актів суду, якими не завершується провадження у справі (про прийняття заяв і скарг до розгляду, про призначення судових засідань, про виклик осіб, про витребування документів та інших доказів тощо), крім випадків, прямо передбачених процесуальним законом, не допускається. Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органами, крім відповідного апеляційного або касаційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд, витребування від судів інформації про судові справи у зв'язку з такими заявами, направлення заяв судам, вимоги до суддів про встановлення контролю за розглядом справи судом чи суддею є порушенням незалежності та самостійності суду (пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»).
Відтак, Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів Бегунц А.О., Лях О.П., Яковенко М.М. не може бути відповідачем у суді у справі щодо оскарження процесуального рішення судді (суддів) цього суду, а заявлені скаржником позовні вимоги є оскарженням судового рішення в позапроцесуальний спосіб. Отже, такі позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року.
2. Копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й не оскаржується.
Суддя-доповідач О.О. Шишов
Судді О.В. Калашнікова
Ж.М. Мельник-Томенко