Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №814/3742/14
адміністративне провадження №К/9901/19465/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року (головуючий суддя - Малих О.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Стас Л.В., судді - Турецька І.О., Косцова І.П.)
у справі №814/3742/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртан»
до Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртан» (далі - Товариство) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правомірність визначення своїх податкових зобов'язань.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0001392201 від 10.11.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 194 251 грн 25 коп., в тому числі 155 401 грн за основним платежем та 38 850 грн 25 коп за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано належних доказів на підтвердження нереальності господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» (ТОВ «Гарант-ТД»), натомість надані позивачем первинні документи в сукупності з іншими доказами підтверджують правомірність формування Товариством своїх податкових зобов'язань.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про окремі неточності наявні в товарно-транспортних накладних та посилається на інформацію, отриману від органів державної податкової служби щодо неможливості проведення зустрічних звірок контрагента.
09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи у період з 14.10.2014 по 20.10.2014 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «УКРТАН» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» ("Гарант-ТД) за липень 2013 року, жовтень 2013 року.
За результатами перевірки складено акт №1868/14-06-22-01/31755875 від 27.10.2014 (а.с. 41 - 55) (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.07.2013 по 31.07.2013 та з 01.10.2013 по 31.10.2013 на загальну суму 155 401 грн та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на 155 431 грн.
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001392201 від 10.11.2014, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 155 401 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 38 850, 25 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про протиправність включення позивачем до складу податкового кредиту за липень та жовтень 2013 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Гарант-ТД», по яким документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача.
Висновки контролюючого органу про порушення позивачем норм податкового законодавства висновуються на акті ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 23.07.2014 №63/08-25-22-02/36093917 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гарант-ТД», відсутністю ветеринарних свідоцтв, а також певними неточностями, що містяться у наданих позивачем товарно-транспортних накладних.
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту.
При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Покупець) та ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» (Постачальник) укладено договір поставки № 6 від 15.07.2013, за умовами якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцю товар (товарно-матеріальні цінності): напівфабрикат вет блу ВРХ, напівфабрикат спілок вет блу із шкір ВРХ, а Покупець прийняти та своєчасно оплачувати ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору (а.с. 63 - 64).
Пунктом 1.8 вказаного договору передбачена відстрочка платежу за домовленістю сторін.
Пункт 2.1 цього договору встановлює, що перехід права власності на товар відбувається в момент виписки накладної на відвантаження товару на складі Продавця, а саме датою виписки накладної.
24.06.2014 до державного реєстру внесені зміни, згідно яких ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» перейменовано на ТОВ «Гарант-ТД».
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань за результатами господарських відносин з ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» (ТОВ «Гарант-ТД»).
Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як такі як видаткові накладні, довіреності, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, листи-вимоги, рахунки фактури, банківські виписки, накази, посвідчення на відрядження, авансові звіти, тощо.
Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка товару здійснювалась за рахунок позивача на умовах самовивезення автомобілем ЗИЛ -130 (державний реєстраційний номер № НОМЕР_1 ), що належить позивачу. Придбані у ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» (ТОВ «Гарант-ТД») товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується сальдовими відомостями та актами списання (а.с. 153- 154, 169-182).
Товариство окрім сировини, у перевіряємому періоді, також здійснювало закупівлю хімічних матеріалів для обробки шкіри у ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «НКЗ», ТОВ «ТерраКіміка», ТОВ «БРЕННТАГ Україна», ФОП ОСОБА_2 , тощо. Закуплені сировина та хімічні матеріали для обробки шкіри зберігалися на складах підприємства, що також було встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду справи. Окрім цього, для забезпечення господарської діяльності підприємство також несло витрати на виробництво, а саме енергетичні ресурси, воду та каналізаційні стоки (а.с. 187 - 202).
Також судами попередніх інстанцій встановлено покупців готової продукції позивача, зокрема, у перевіряємому періоді це ПАТ «Веселка», ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Пауза ЛТД», ТОВ «Фірма'Рікаст»,ТОВ «Ріком», ТОВ «Укркожінвест», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Укркожінвест» та ін. (а.с. 203 - 217).
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеним контрагентом, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб'єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.
Також суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова