Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №826/18550/16
адміністративне провадження №К/9901/41704/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2017 року (головуючий суддя - Літвінова А.В.)
та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Троян Н.М., судді - Бужак Н.М., Твердохліб В.А.)
у справі №826/18550/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
У листопаді 2016 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 12 червня 2015 року №№6812-17, 6811-17 та від 29 червня 2016 року №№ 79481-13, 79482-13 Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про нарахування Джамбулатову ОСОБА_2 транспортного податку за 2015-2016 роки в розмірі 100 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з огляду на приписи пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України податковий орган наділений повноваженнями нараховувати та стягувати транспортний податок лише з 01.01.2017, що свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача, якими визначено позивачу грошові зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 та 2016 роки.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 12 червня 2015 року №6811-17 та №6612-17.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили про протиправність нарахування контролюючим органом позивачу транспортного податку за 2015 рік, з огляду на те, що застосування контролюючим органом положень податкового законодавства з метою оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. При цьому суди вказали про правомірність визначення позивачу суми грошового з транспортного податку за 2016 рік, з огляду на те, що належні позивачу на праві приватної власності автомобілі є об'єктами оподаткування транспортним податком у 2016 році.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.06.2016 №79481-13, №79482-13 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Також, не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 08 серпня 2017 року та 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами позивача та відповідача.
20 березня 2018 року касаційні скарги передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відзивів на касаційну скаргу від сторін не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником транспортних засобів Mersedes-Benz 63 AMG 4Matic 2014 року випуску з об'ємом двигуна 5 461 куб. см., реєстраційні номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .
12 червня 2015 року контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення №6811-17 та №6812-17, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік на загальну суму 50 000 грн, по 25 000 грн кожним.
Також, 29 червня 2016 року відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення №79481-13 та №79482-13, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік на загальну суму 50 000 грн, по 25 000 грн кожним.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією та Податковим кодексом України (далі -ПК України) в редакціях, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Щодо податкових повідомлень- рішень від 12 червня 2015 року №6811-17 та №6812-17, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік, колегія суддів зазначає наступне.
Так, Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.
Відповідно до пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Пунктом 267.2.1 статті 267 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3 000 куб. см.
Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п. 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Пунктом 267.6 статті 267 ПК України врегульовано порядок обчислення та сплати транспортного податку.
Так, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у 2015 році є протиправним та таким, що суперечить принципу стабільності, визначеному в статті 4 ПК України, виходячи з наступного.
Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Пунктом 10.2 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.
Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.
Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.
Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.
Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.
Щодо правомірності застосування контролюючим органом положень податкового законодавства з метою оподаткування транспортним податком у 2016 році, колегія суддів виходить з наступного.
24.12.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01.01.2016 року (далі - Закон №909-VIII), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.
Підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 ст. 267 ПК України (в редакції Закону України від 24.12.2015 №909) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше 5 років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Крім того, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Виходячи з системного аналізу вищевикладеного, колегія суддів вважає, що законодавець на 2016 рік не передбачив залежності нарахування транспортного податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків.
Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що зі змісту пп. 267.2.1 ч. 267.2 ст. 267 ПК України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.
Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація.
Колегія суддів звертає увагу на те, що така інформація в матеріалах справи відсутня. За таких обставин, впевнитись у тому, що належні позивачу на праві приватної власності автомобілі є об'єктами оподаткування транспортним податком у 2016 році та у наявність підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень від 29.06.2016 №79481-13 та №79482-12 неможливо.
Така ж сама правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №804/112/17 та від 13.03.2018 у справі №826/93000/16.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконано обов'язку щодо надання належних доказів на підтвердження наявності підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік. При цьому, судом, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів вважає, що наявний в матеріалах справи розрахунок середньоринкової вартості автомобіля з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку, в розумінні статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, не є належним доказом того, що автомобілі позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, оскільки останній датований травнем 2017 року (а.с. 10).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.06.2016 №79481-13 та №19482-13 та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд також зазначає, що з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі для правильного її вирішення, судам необхідно врахувати той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу здійснюється саме Мінекономрозвитку та безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29.06.2016 №79481-13 та №19482-13, а справу №826/18550/16 в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова