Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 826/7426/15
адміністративне провадження № К/9901/13921/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Желєзного І. В., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Губської О. А., суддів Парінова А. Б., Беспалова О. О.) від 18 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) , у якому просив:
- визнати протиправними дії Департаменту з підготовки та видачі договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва протиправними;
- зобов'язати Департамент надати довідку про відсутність необхідності сплати пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва за садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право приватної власності від 26 березня 2008 року.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 17 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 лютого 2016 року скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року та ухвалив нову, якою позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Департаменту щодо визначення обов'язку ОСОБА_1 на сплату пайової участі на створення інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва за садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право приватної власності від 26 березня 2008 року. Зобов'язав Департамент видати ОСОБА_1 довідку (документ) про відсутність необхідності сплати пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва за садовий будинок, згідно свідоцтва про право приватної власності від 26 березня 2008 року за адресою: АДРЕСА_1 . У решті позову відмовив.
Не погодившись із вказаним вище судовим рішенням апеляційної інстанції, у березні 2016 року Департамент подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року.
На обґрунтування касаційної скарги Департамент зазначив, що оскаржуване рішення апеляційного суду прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України. При цьому, на думку скаржника, судом не в повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, що призвело до невідповідності висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 березня 2016 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 серпня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
ОСОБА_1 є власником земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва площею 0,664 га та 0, 0755 га за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Садівничого товариства «Будівельник-1» від 27 грудня 2013 року № 9 вказаний садовий будинок побудований ним господарським способом у 2002 році.
У 2005-2006 роках позивач провів роботи з реконструкції цього садового будинку, про що складено акт від 24 квітня 2006 року державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, який затверджено розпорядженням Дарницької районної державної адміністрації м. Києва від 28 вересня 2006 року № 441 та зареєстровано в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва 29 грудня 2008 року за № 5401.
Згідно з вказаним актом будинок складається з 2 поверхів, його загальна площа становить 550,7 м2, житлова площа 77,2 м2.
03 квітня 2008 року ОСОБА_1 , на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 26 березня 2008 року № 547-С/СТ, видано свідоцтво про право власності на садовий будинок АДРЕСА_3 « АДРЕСА_4 -1 АДРЕСА_5 .
27 грудня 2013 року Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно» складено технічний паспорт на зазначений вище садовий (дачний) будинок.
У квітні 2014 року ОСОБА_1 направив до Департаменту заяву, у якій просив надати йому висновок щодо необхідності вирішення питання пайової участі у створенні інфраструктури м. Києва у зв'язку з отриманням поштової адреси на будинок 2-А АДРЕСА_6 , який введено в експлуатацію в 2006 році.
У відповідь на зазначене звернення 28 квітня 2014 року Департамент повідомив позивача про необхідність укладення договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва згідно з рішенням Київради від 30 грудня 2010 року № 573/5385 із наступною пролонгацією та направив проект договору для підписання.
18 березня 2015 року позивач звернувся до Департаменту із заявою, у якій просив надати йому довідку про відсутність необхідності сплати пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зазначивши, що сплата пайових внесків станом на квітень 2008 року не була передбачена для садових будинків, побудованих у 2002 році.
Однак, 31 березня 2015 року Департамент повторно повідомив позивача про необхідність укладення договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва згідно з рішенням Київради від 30 грудня 2010 року № 573/5385 із наступною пролонгацією і направив проект договору для підписання.
Вважаючи незаконною вимогу відповідача про сплату пайового внеску шляхом підготовки та надсилання позивачеві договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Судове рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене за результатом перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року, є предметом касаційного перегляду в даній справі.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-ІІІ «Про планування і забудову територій» (у редакції, чинній на момент прийняття реконструйованого будинку в експлуатацію; далі - Закон № 1699-ІІІ) рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов'язковими для суб'єктів містобудування.
Місцевими правилами забудови встановлюється порядок вирішення питань розташування, надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування, надання дозволу на виконання будівельних робіт, прийняття цих об'єктів в експлуатацію, а також порядок здійснення контролю за містобудівною діяльністю (ст. 22 Закону № 1699-ІІІ).
Як зазначалось вище, після проведення позивачем реконструкції, 24 квітня 2014 року спірний садовий будинок площею 550,7 м2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 2-Б було введено в експлуатацію.
Рішенням Київради від 27 лютого 2003 року № 271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» (у редакції станом на 24 квітня 2006 року) затверджено Нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів (далі - Нормативи), а також Методику розрахунку розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.
Зазначені Нормативи визначають розмір пайової участі (внеску) інвесторів (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва з урахуванням оцінки соціально-економічного значення проектів будівництва (реконструкції) для міста в грошовому виразі (гривнях) без податку на додану вартість в цінах станом на 2002 рік.
Пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету м. Києва без урахування податку на додану вартість, що діє на дату сплати.
Такі Нормативи застосовувалися для визначення розмірів пайової участі інвесторів (забудовників), що здійснюють на території м. Києва будівництво (реконструкцію) будь-яких об'єктів, незалежно від їх форми власності.
Відповідно до розділу 1.1 вказаних Нормативів пайову участь (внески) не сплачують інвестори (забудовники), які здійснюють:
- будівництво (реконструкцію) будь-яких об'єктів на замовлення Київської міської державної адміністрації та/або органів місцевого самоврядування за кошти державного та/або місцевого бюджету;
- будівництво житла для соціальне незахищених категорій громадян, які перебувають на квартирному обліку в м. Києві, що підтверджується відповідною районною у м. Києві державною адміністрацією, за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, державних підприємств, організацій, установ тощо;
- будівництво житла за кошти населення в багатоквартирних житлових будинках, а також індивідуальних житлових будинках на земельних ділянках, наданих громадянам під приватну житлову забудову, у разі перебування сім'ї на квартирному обліку в м. Києві, що підтверджується відповідною районною у м. Києві державною адміністрацією;
- реконструкцію (прибудову, добудову, розширення) існуючих індивідуальних (приватних) житлових будинків в межах 50 % від загальної площі;
- будівництво об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх та спортивних шкіл, об'єктів позашкільного виховання, охорони здоров'я та соціального забезпечення тощо) за умов передачі їх у комунальну власність міста або району;
- будівництво об'єктів, що споруджуються в порядку компенсації за ті, що підлягають знесенню, за умов передачі новозбудованих об'єктів в комунальну власність;
- будівництво гаражів, паркінгів, автостоянок, підсобних та господарських приміщень у складі житлових будинків відповідно до затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації;
- добудову об'єктів незавершеного будівництва, що були придбані в процесі приватизації; будівництво релігійно-культових об'єктів;
- реставрацію пам'яток архітектури, історії та культури в частині площ, що не перепрофільовуються;
- відтворення втрачених об'єктів історико-архітектурної спадщини в частині площ, що не перепрофільовуються;
- реконструкцію об'єктів, що є пам'ятками архітектури, історії та культури, якщо інвесторами (забудовниками) було здійснено відселення за їх кошти із старих та непридатних для проживання житлових будинків або будівель (споруд), придбаних в процесі приватизації об'єктів, у частині площ, що не нарощуються і не перепрофільовуються;
- будівництво, реконструкцію або технічне переоснащення виробничих об'єктів із застосуванням новітніх технологій з дотриманням вимог щодо зменшення питомих витрат енергоресурсів, води, відведення стічних вод та норм забруднення навколишнього середовища порівняно з показниками, що встановлені діючими в Україні нормативами, що підтверджується відповідним висновком Міністерства освіти та науки України;
- будівництво об'єктів інженерного забезпечення, енергозбереження та енергопостачання: насосних станцій та теплових мереж, бойлерних, котелень, трансформаторних підстанцій, РП, ПС, ГРП, ЛЕП тощо;
- будівництво представництв іноземних держав відповідно до рішення Віденської конвенції.
З аналізу зазначених вище норм вбачається, що садові будинки не відносяться до об'єктів, які звільнені від сплати пайової участі, а тому твердження позивача, що станом на момент введення будинку в експлуатацію (24 квітня 2006 року) сплата пайового внеску не була передбачена законодавством, є безпідставними.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-XIV (у редакції, чинній на момент введення спірного будинку в експлуатацію) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.
Тобто, поняття «будівництво» включає в себе як нове будівництво, так і реконструкцію, реставрацію або капітальний ремонт існуючого об'єкта архітектури.
Таким чином, станом на час проведення будівельних робіт з реконструкції та введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, садові (дачні) будинки не були включені до переліку об'єктів, з яких не сплачується пайова участь, а тому у позивача виник обов'язок щодо сплати пайового внеску у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, який позивач не виконав, як на час введення будинку в експлуатацію (у 2004 році), так і при оформленні права власності на зазначений об'єкт нерухомості.
Колегія суддів звертає увагу, що 14 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання висновку щодо необхідності вирішення питання сплати пайової участі.
При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою) договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Отже, спірні правовідносини з приводу сплати ОСОБА_1 пайового внеску виникли з моменту його звернення до Департаменту із відповідною заявою про надання висновку щодо необхідності вирішення питання сплати пайової участі.
За приписами п. 4.3, 4.5 Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затвердженого рішенням Київради від 30 грудня 2010 року № 573/5385 (далі - Порядок № 573/5385; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пайовий внесок мав бути сплачений позивачем як особою, яка оформлювала дозвільні документи на будівництво (реконструкцію) об'єкта під час надання на погодження цих документів, що ним зроблено не було.
Згідно з п. 4.9 Порядку за відсутності довідки Управління про сплату пайового внеску забороняється: приймання об'єкта в експлуатацію, реєстрація актів в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю, видача свідоцтв на право власності і реєстрація їх в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».
При цьому суд першої інстанції правильно встановив, що, незважаючи на відсутність довідки про сплату пайового внеску, будинок введено в експлуатацію у 2006 році, а право власності на реконструйований об'єкт позивачем зареєстровано в 2008 році.
Крім того, за змістом ст. 40 Закону № 3038-VI порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.
Так, відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 м2, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках. Проте, як убачається з матеріалів справи площа садового будинку позивача становить 550,7 м2, тобто, перевищує максимальний розмір, передбачений ст. 40 Закону № 3038-VI, майже вдвічі.
Таким чином, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між органом місцевого самоврядування і замовником, який має намір забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, є обов'язковим в силу вимог закону, про що правильно зазначив суд першої інстанції, а тому у ОСОБА_1 в силу прямої вказівки закону виник обов'язок укласти договір про пайову участь замовників будівництва у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Києва та сплатити пайовий внесок у законодавчо визначеному розмірі.
Разом з цим, при ухваленні оскаржуваного судового рішення Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що минув передбачений законом граничний термін для визначення позивачеві обов'язку зі сплати пайового внеску шляхом укладення такого виду договору (до введення об'єкта в експлуатацію), і чинне законодавство у сфері містобудування не передбачає можливість продовження чи відновлення цього терміну, а тому відповідач позбавлений права визначати позивачу (замовнику будівництва) обов'язок зі сплати пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва поза межами такого терміну. За позицією апеляційного суду, Департамент, визначаючи позивачу обов'язок зі сплати пайового внеску після введення об'єкта в експлуатацію та оформлення права власності на цей об'єкт, діяв протиправно.
Проте, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується з такими висновками Київського апеляційного адміністративного суду з огляду на таке.
Частиною 9 ст. 40 Закону № 3038-VI установлено строк для укладення договору пайової участі - не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Однак, такий строк визначений саме для добровільного виконання стороною вказаного обов'язку, а тому невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника від укладення договору, оскільки невиконання такого обов'язку не може надавати йому переваг перед замовником, що виконав приписи закону.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов'язання, яке прямо передбачено чинним законодавством; а тому невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 922/753/16.
Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Департаменту з підготовки та видачі договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки позивач не виконав обов'язок щодо сплати пайового внеску.
Що стосується вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Департаменту видати йому довідку про відсутність необхідності сплати пайової участі, які є похідними від попередньої вимоги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з п. 4.8 Порядку № 573/5385 у разі сплати забудовником (інвестором) пайового внеску єдиним платежем Управління видає підписану довідку про одержання пайових коштів забудовника (інвестора) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Контроль за своєчасним укладанням договорів на сплату пайової участі та виконанням умов діючих договорів здійснюється шляхом перевірки фактичного стану будівництва (реконструкції, перепланування) об'єктів та перевірки наявності документів згідно з чинним законодавством (п. 4.9 Порядку № 573/5385).
За приписами п. 4.11 зазначеного Порядку рішення про звільнення забудовника (інвестора) від сплати пайової участі приймає Київська міська рада за поданням постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку після визначення Управлінням розміру пайової участі.
Тобто, Порядком № 573/5385 визначено, що Департамент уповноважений видавати виключно довідки про одержання пайових коштів забудовника (інвестора) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (про виконання умов пайової участі). Інших видів довідок, зокрема про відсутність необхідності сплати пайової участі, цим Порядком не передбачено.
Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність у відповідача обов'язку видавати ОСОБА_1 зазначену вище довідку, оскільки ним не було сплачено пайовий внесок.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, невірно застосував норми матеріального права, що призвело до скасування судового рішення, яке відповідає закону.
Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю (…) і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції (…), якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції залишенню в силі.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року скасувати і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді
І. В. Желєзний
С. М. Чиркін